Провадження № 22-ц/803/9234/21 Справа № 185/5421/21 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
15 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Ідея Банк", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк"), треті особи: ПН КМНО Остапенко Є.М., ПВ ВО Дніпропетровської області Русецька О.О. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що сума заборгованості не є безспірною, оскільки перед вчиненням виконавчого напису відповідач не направив їй вимоги про усунення порушення із попередженням про звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису у разі невиконання вимог кредитора. Про вчинення виконавчого напису вона дізналась лише від приватного виконавця, коли отримала постанову про звернення стягнення на її доходи за місцем роботи. Відповідач нарахував боргові зобов'язання за кредитним договором поза межами строку позовної давності та без урахування кредитних канікул на період карантину, тому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 45226, вчинений 19 травня 2021 року ПН КМНО Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея банк» заборгованості у розмірі 148 567, 58 грн; зобов'язати АТ «Ідея Банк» повернути стягнене за цим виконавчим написом на користь ОСОБА_1 ; стягнути судовий збір.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 45226, вчинений 19 травня 2021 року ПН КМНО Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості у розмірі 148 567, 58 грн. Зобов'язано АТ «Ідея Банк» повернути ОСОБА_1 грошові кошти, які були відраховані з її карткового рахунку на виконання виконавчого напису 45226 у розмірі 148 567, 58 грн. Стягнуто з АТ «Ідея банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 362 грн. Відмовлено ОСОБА_1 у стягненні з АТ «Ідея Банк» витрат на правову допомогу у розмірі 50 000 грн (а.с.112-116).
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні з АТ «Ідея Банк» витрат на правову допомогу у розмірі 50 000 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 50 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що до внесення рішення нею було подано відповідну заяву до якої долучені всі необхідні докази (а.с.121-126).
20 жовтня 2021 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначаючи про відсутність правових підстав для стягнення з них витрат на правову допомогу просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказували про те, що в апеляційній скарзі містяться посилання на застарілу практику Верховного Суду з подібних питань. Наполягали на тому,що під час подання позову вона не вказувала про понесені нею витрати на правову допомогу.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 148 567, 58 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. знаходиться виконавче провадження ВП № 65836485 з примусового виконання виконавчого напису № 45226, вчиненого 19 травня 2021 року ПН КМНО Остапенком Є.М. (а.с.11).
З тексту постанови приватного виконавця видно, що з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея банк» стягнута заборгованість у розмірі 148 567, 58 грн.
Матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення. Тобто відповідачем не спростоване твердження позивача про те, що вона не отримувала від кредитора письмової вимоги про усунення порушень. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у стягненні на її користь витрат на правову допомогу у розмірі 50 000 грн, а тому в іншій частині рішення суду не переглядається.
Відмовляючи у стягнення з відповідача витрат на правову допомогу суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві ОСОБА_1 від 08 липня 2021 року відсутній попередній розрахунок витрат на правову допомогу, зазначено лише про витрати на сплату судового збору, а у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені положення застосовуються і до розгляду справ в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 23 липня 2021 року, тобто до ухвалення рішення по суті подала заяву про стягнення понесених нею у зв'язку з розглядом даної справи судових витрат (а.с.45-47), у зв'язку з чим висновок суду про відмову у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу у зв'язку з тим, що у позовній заяві ОСОБА_1 від 08 липня 2021 року відсутній попередній розрахунок витрат на правову допомогу є помилковим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
До заяви від 23 липня 2021 року, було долучено договір про надання правової допомоги від 24 червня 2021 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Бойко В.В., кошторис витрат від 24 червня 2021 року та ордер (а.с. 51-56).
Так з договору вбачається, що сторони домовились, що гонорар за договором в кожній окремій судовій інстанції становить в розмірі по 50 000 грн, який стягується, у разі задоволення позову, з відповідача за судовим рішенням. Розмір оплати за конкретні дії адвоката визначені в кошторисі, що є невід'ємною частиною договору, для розрахунку вартості фактичної наданої правової допомоги адвокатом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зроблено правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у розмірі 25 000 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з Акціонерного товариства «Ідея Банк» витрат на правову допомогу у розмірі 50 000 грн скасувати та ухвалити нове.
Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 25 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров