Справа № 638/9524/21
Провадження № 6/638/836/21
18.11.2021 року м. Харків
Суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкін В.М. розглянувши подання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Мартинчука Михайла Віталійовича про розшук боржника в порядку статті 438 ЦПК України, -
Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Мартинчук Михайло Віталійович 13.11.2021 року поштовим засобом зв'язку звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із поданням про розшук боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку статті 438 ЦПК України. Вимоги подання обґрунтовано тим, що на теперішній час вимоги виконавчого документа боржником не виконані, місце перебування боржника невідоме, а тому наявні підстави для звернення до суду з поданням про розшук боржника в порядку статті 438 ЦПК України.
Ознайомившись із вказаним поданням, а також матеріалами, доданими до нього, суд приходить до наступного висновку.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Частина 3 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 03 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зобов'язує суди при вирішенні питання про відкриття провадження у справі перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду для захисту, дотримання позивачем вимог, передбачених відповідним процесуальним законодавством України, а також юрисдикційну підсудність.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі судом встановлено, що дане подання не підлягає розгляду у суді в порядку цивільного судочинства, а вимоги державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Мартинчука Михайла Віталійовича мають розглядатись в порядку визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковими до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно із статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У своїх рішеннях від 29.06.2004 року по справі «Войтенко проти України», від 20.07.2004 року в справі «Шмалько проти України», від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України», від 09.11.2004 року у справі «Бакай та інші проти України», від 11.01.2005 року у справі «Дубенко проти України», від 22.02.2005 року у справі «Шаренок проти України», від 05.04.2005 року у справі «Вараниця проти України», від 19.04.2005 року у справах «Піряник проти України», «Долгов проти України», «Щербанов проти України», від 03.05.2005 року у справі «Василенков проти України», від 07.06.2005 року у справі «Фукльов проти України», від 21.06.2005 року у справі «Булинко проти України», від 13.09.2005 року у справі «Лютих проти України», від 06.09.2007 року у справах «Шамрай проти України», «Лозинський та інші проти України» Європейський Суд з прав людини відзначив, що право на суд, закріплене в частині 1 статті 6 Конвенції, було б лише ілюзією, якщо б держави допускали такий стан речей, коли рішення національних судів залишалися б невиконаними. З посиланням на свою попередню прецедентну практику, сформульовану в його попередніх аналогічних справах, Європейський Суд зазначив, що тлумачення частини 1 статті 6 Конвенції винятково як такої, що стосується доступу до суду та процедури розгляду справи у суді, було б несумісним із принципом верховенства права, який держави-учасниці зобов'язались дотримувати, ратифікуючи Конвенцію. Зважаючи на це, виконання рішення будь-якого суду повинно розглядатись у світлі вимог статті 6 Конвенції як складова частина «процесу у справі» (trial).
Таким чином Європейський Суд дійшов висновку, що неспроможність держави вжити належних заходів для виконання рішення суду впродовж строку, визначеного національним законодавством, означає позбавлення частини 1 статті 6 Конвенції її корисного значення. У зв'язку з цим, Європейський Суд з прав людини зазначив, що затримання виконання судового рішення може бути виправданим лише за виняткових обставин. Проте, в будь-якому разі, таке затримання не може бути настільки довгим, аби була знищена сама сутність того права, яке захищається частиною 1 статті 6 Конвенції.
Порядок виконання судових рішень визначено Законом України «Про виконавче провадження». Цей закон визначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження.
Згідно зі статтею 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.
Розділом VI Цивільного процесуального кодексу України (Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), на який посилається заявник при зверненні до суду із поданням, а саме статтею 438 ЦПК України визначено, що розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.
Тобто, в порядку статті 438 Цивільного процесуального кодексу України можна звернутись із поданням про розшук боржника під час виконання рішення суду, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Як вбачається із подання та матеріалів, доданих до нього заявником, на примусовому виконанні у державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Мартинчука Михайла Віталійовича перебував постанова Дзержинського районного суду м. Харкова по справі №638/9524/21, де ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення містить розділ V, який регулює виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, виходячи з характеру та предмету спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що справа не може розглядатись місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Виходячи з наведеного, суддя, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, відмовляє у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що подання не належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд, -
У відкритті провадження за поданням державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Мартинчука Михайла Віталійовича про розшук боржника в порядку статті 438 ЦПК України - відмовити.
Роз'яснити заявнику право на звернення з поданням до місцевого загального суду в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Копію ухвали разом з поданням направити заявнику.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду області шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.
Суддя: