Справа № 615/1191/21
Провадження № 2/615/353/21
16 листопада 2021 року м. Валки
Валківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Товстолужського О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Момот Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Валки Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 123481,55 грн, що складається з: заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 88803,00 грн; 3 % річних у розмірі 4138,76 грн; пені у розмірі 20380,73 грн та інфляційних витрат у розмірі 10159,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25 листопада 2019 року він, згідно боргової розписки, дав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3300,00 доларів США. Відповідач зобов'язався до 15 січня 2020 року повернути йому отримані в борг кошти, але свої зобов'язання не виконав, борг не повернув.
Позивач вказує, що станом на 05.08.2021 року за офіційним курсом НБУ, курс гривні щодо долара США становив 26,91 грн, а тому сума основного зобов'язання становить 88803,00 грн.
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, який складає 10159,06 грн та 3 % річних у розмірі 4138,76 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання просить стягнути пеню у розмірі 20380,73 грн.
У судове засідання позивач та його представник не з'явились. Представником позивача направлено до суду заяву, у якій остання позов підтримує, просить задовольнити, а також проводити розгляд справи без її участі та участі позивача. Також зазначила, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг 3300,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути зазначений борг до 15 січня 2020 року, що підтверджується розпискою (а.с. 12).
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні обов'язки згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст.ст. 638, 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Аналізуючи наведені правові норми, суд приходить до висновку, що розписка сама по собі є підтвердженням передачі грошей та укладення договору позики. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Тобто, відповідно до положень ст.ст. 1046-1047 ЦК України підтвердженням факту передачі грошей є розписка і в такій ситуації не обов'язково укладати окремий договір позики або нотаріально посвідчувати підпис боржника.
Крім того, суд зазначає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц та у постанові Верховного суду України від 13 грудня 2017 року у справі № 309/3458/14-ц .
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачем, на підтвердження укладення з відповідачем договору позики та його умов, надано розписку позичальника ОСОБА_2 від 25.11.2019 про отримання ним від позивача ОСОБА_1 3300,00 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 15.01.2020 року. Однак у визначений розпискою строк, вказаний борг повернутий не був.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Зміна або розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК України допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання у відповідності до ст. 599 ЦК України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики від 25.11.2019 року.
З позовної заяви вбачається, що визначаючи ціну грошового зобов'язання відповідача за договором позики від 25.11.2019 року у грошовому еквіваленті до іноземної валюти - долара США, позивач враховував курс валюти станом на 05.08.2021 року.
При цьому, суд зазначає, що статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто, виконання зобов'язання у гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише у разі якщо сторони узгодили це у договорі. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Вказана правова позиція зазначена, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 537/6309/16-ц.
Отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
При цьому, істотним для розуміння дійсного змісту та умови укладеного договору є саме те, що курс гривні до іноземної валюти підлягав застосуванню й обрахунку саме на день платежу. Днем виконання зобов'язання, станом на який визначається курс валюти до курсу платежу у національній валюті, - є курс станом на день фактичного виконання грошового зобов'язання.
Така ж правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19.
Оскільки відповідач отримав у позику кошти в еквіваленті 3300,00 доларів США та зобов'язався повернути еквівалент суми 3300,00 доларів США, враховуючи, що відповідач не повернув кошти за договором позики, з огляду на положення статті 533 ЦК України, суд дійшов висновку про визначення еквіваленту у гривнях за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ), що діяв на час звернення позивача до суду, тобто станом на 06.08.2021 року.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 по справі № 635/8489/18.
Згідно відомостей з сайту Національного банку України, офіційний курс гривні щодо долара США станом на день звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, тобто станом на 06.08.2021 року, становив 26,9395 грн за долар США.
Тобто, сума боргу за розпискою від 25.11.2019 року становить 88900,35 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За таких обставин, з огляду на те, що відповідач не виконав зобов'язань за договором позики від 25.11.2019 року, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу згідно якого, суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за борговою розпискою у розмірі 88803,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 10159,06 грн та 3 % річних у розмірі 4138,76 суд зазначає наступне.
В силу частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України у конструкції ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою є цивільно-правовими.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Згідно із статтею 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц та постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року по справі № 346/4771/16-ц.
Таким чином, оскільки грошове зобов'язання за договором позики від 25.11.2019 року визначено сторонами у іноземній валюті та становить 3300 доларів США, то інфляційні втрати не підлягають стягненню.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10159,06 грн інфляційних втрат.
Щодо стягнення 3% річних суд зазначає, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Отже, 3 % річних, передбачені ст. 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи із простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.219 року по справі № 464/3790/16-ц.
Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором позики від 25.11.2019 року, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних.
Однак, перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивач здійснив нарахування 3% річних не на прострочену суму боргу за договором позики від 25.11.2019 року, яка визначена у договорі у доларах США, а на її еквівалент у національній валюті України.
Здійснивши перерахунок 3% річних на суму боргу за договором позики від 25.11.2019 року, яка визначена у договорі у доларах США, виходячи з офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ), що діяв на час звернення позивача до суду та становив 26,9395 грн за 1 доларів США, сума 3 % річних становить 4150,61 грн.
Так, 3300,00 доларів США (сума боргу) ? 3 % (процентна ставка) / 100% ? 569 (кількість днів прострочення) / 365 (днів у році) = 154,331507 доларів США ? 26,9395 = 4157,61 грн.
З огляду на викладене, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4138,76 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що складає 20380,73 грн.
Однак, перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивач здійснив нарахування пені з урахуванням суми боргу, еквівалентній у національній валюті України станом на 05.08.2021 року, а не на день пред'явлення позову до суду, а саме станом на 06.08.2021 року.
Здійснивши перерахунок пені за договором позики від 25.11.2019 року, встановлено, що сума пені складає 20425,81 грн.
Так, сума пені за період з 16.01.2020 року по 30.01.2020 року складає: 88900,35 (сума боргу) ? 0,07377049 (13,5 облікова ставка НБУ ? 2 / 366 (календарні дні у 2020 році) ? 15 (кількість днів за період з 16.01.2020 року по 30.01.2020 року) / 100 = 983,73 грн.
За період з 31.01.2020 року по 12.03.2020 року: 88900,35 ? 0,06010929 ? 42 / 100 = 2244,37 грн.
За період з 13.03.2020 року по 23.04.2020 року: 88900,35 ? 0,05464481 ? 42 / 100 = 2040,33 грн.
За період з 24.04.2020 року по 11.06.2020 року: 88900,35 ? 0,04371585 ? 49 / 100 = 1904,31 грн.
За період з 12.06.2020 року по 31.12.2020 року: 88900,35 ? 0,03278689 ? 203 / 100 = 5916,97 грн.
За період з 01.01.2021 року по 04.03.2021 року: 88900,35 ? 0,03287671 ? 63 / 100 = 1841,33 грн.
За період з 05.03.2021 року по 15.04.2021 року: 88900,35 ? 0,03561644 ? 42 / 100 = 1329,85 грн.
За період з 16.04.2021 року по 22.07.2021 року: 88900,35 ? 0,04109589 ? 98 / 100 = 3580,37 грн.
За період з 23.07.2021 року по 06.08.2021 року: 88900,35 ? 0,04383562 ? 15 / 100 = 584,55 грн.
З огляду на викладене, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 20380,73 грн.
З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 не виконав зобов'язань за договором позики від 25.11.2019 року, з нього на користь позивача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 88803,00 грн, 3 % річних у розмірі 4138,76 грн та пеня у розмірі 20380,73 грн.
Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вже було встановлено, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача борг за договором позики у розмірі 123481,55 грн.
За пред'явлення даного позову, підлягає сплаті та сплачено позивачем судовий збір у розмірі 1234,81 грн.
Таким чином, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково та з відповідача стягнуто борг у розмірі 113322,49 грн, розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу складає 1133,22 грн (113322,49 / 123481,55 ? 1234,81).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 25 листопада 2019 року у розмірі 88803 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот три) грн 00 коп, 3 % річних у розмірі 4138 (чотири тисячі сто тридцять вісім) грн 76 коп., та пеню у розмірі 20380 (двадцять тисяч триста вісімдесят) грн 73 коп.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1133 (одна тисяча сто тридцять три) грн 22 коп. витрат зі сплати судового збору.
Повний текст рішення складений 19.11.2021 року.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Валківський районний суд Харківської області, протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Суддя О.В. Товстолужський