Справа № 409/846/21
Пров. № 2/409/320/21
05 листопада 2021 року смт.Білокуракине
Білокуракинський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Третяка О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Михайлюк Т.С.
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Погорілого С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» про скасування наказу про звільнення,поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку,зобов'язання вчинити певні дії,-
До Білокуракинського районного суду Луганської області із відповідним позовом звернувся позивач, який в обґрунтування вимог зазначив, що він з 17 січня 2019 року працював на посаді водія Олексіївського лісництва в Державному підприємстві «Білокуракинське лісомисливське господарство» згідно наказу про прийняття на роботу № 01-ок від 16 січня 2019 року.
З 16 жовтня 2020 року ОСОБА_2 на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу проходить службу в Збройних Силах України. Наказом т.в.о. директора ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» № 08-ок від 09 листопада 2020 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи за прогул на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП. Підставою звільнення стали складені 02.11.2021 року акт службового розслідування та ак відсутності на робочому місці за фактом відсутності ОСОБА_2 на робочому місці 02.11.2020 року.
Позивач вважає незаконним наказ т.в.о. директора ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» № 08-ок від 09 листопада 2020 року про звільнення з роботи за прогул на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП. Позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. директора Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» № 08-ок від 09.11.2020 року про звільнення ОСОБА_2 , поновити ОСОБА_2 на роботі в Державному підприємстві «Білокуракинському лісомисливському господарстві» на посаді водія Олексіївського лісництва, стягнути з Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.09.2020 року по день ухвалення рішення по справі ,виходячі із розміру середньоденного заробітку в сумі 231,50 грн. за один робочий день, зобов'язати Державне підприємство «Білокуракинське лісомисливське господарство» зробити в трудовій книжці ОСОБА_2 запис про недійсність запису під номером 34 від 09.11.2020 року наступного змісту : «Запис за № 34 від 09.11.2020 року є недійсним,поновлений на попередній роботі»,а також стягнути з Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі сплачених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з'явився. Був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав та наполягав на їх задоволенні. ОСОБА_1 пояснив суду,що позивач сплатив йому кошти в сумі 5000 грн. за юридичну консультацію та складання позовної заяви,а ще 5000 грн. позивач повинен сплатити за представництво його інтересів в суді після завершення розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав.Надав суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_2 . Свою позицію представник відповідача обгрунтовує тим,що позивач не повідомляв ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» про укладений контракт з ЗСУ,порушив правила внутрішнього трудового розпорядку по підприємсту,не з'явився на роботу 02.11.2021 року. Позивач на телефонні дзвінки не відповідав.Інформація щодо перебування ОСОБА_2 на службі в ЗСУ на підприємстві відсутня. Керівником підприємства відповідно до наказу №62 від 02.11.2020 року створено комісію про проведення службового розслідування.За результатами розгляду обставин відсутності працівника ОСОБА_2 на робочому місці 02.11.2020 року з 08.00 до 16.45 було видано наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи за прогул на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 пояснили,що після укладення контракту з ЗСУ 16.10.2020 р. ОСОБА_2 через місяць викликали у військову частину в м.Сєвєродонецьк. ,де він отримав витяг з наказу про зарахування до особового складу ЗСУ та копію контракту,які передав ОСОБА_3 ,а той попрохав ОСОБА_4 передати ці документи до ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство»,що той і зробив.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 ,пояснила, що вона є дружиною позивача. 15.10.2020 року чоловік поїхав до військової частини ,а 16.10.2020 року підписав контракт з ЗСУ. До 02.11.2020 року ОСОБА_2 перебував у відпустці . До неї ніхто з ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» не звертався. 09.11.2020 року в ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» відправила рекомендованим листом документи,надані позивачем.
Суд, дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, приходить до такого.
Судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» з 17.01.2019 року на посаді водія Олексіївського лісництва (а.с.16,17,25).
Наказом т.в.о. директора ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» № 08-ок від 09 листопада 2020 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи за прогул на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП. (а.с. 18,25а).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.10.2020 року №70 ОСОБА_2 направлено 15.10.2020 року до військової частини НОМЕР_1 м.Сєвєродонецьк Луганської області для прийняття на військову службу за контрактом. (а.с.8).
ОСОБА_2 перебував на військовій службі за контраком у військовій частині НОМЕР_1 з 16.10.2020 року згідно наказа командира військової частини №299 від 16.10.2020 року (а.с.9,10,48) .
Працівник Білокуракинсько-Троїцького об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальной підтримки протягом тижня після укладення контракту наручно передав до ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» копію конракту ОСОБА_2 з ЗСУ (а.с.31).
За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Частиною 1 ст. 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаютьсяЗаконом України «Про оборону України»,Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу»,Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженимЗаконом України від 15 січня 2015 року№ 113-VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зістаттею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»,статтею 119 КЗпП Україниза громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Відповідно достатті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно зістаттею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначеністаттею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
За змістом статті 119 КЗпП України, у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1769-VIII, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу»і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно зістаттею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, позивач як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
При з'ясуванні обставин нез'явлення ОСОБА_2 на роботі т.в.о. директора ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» було видано наказ № 62 від 02.11.2020 року про створення комісії для проведення службового розслідування (а.с.21),відповідно до п.2 якого комісії з службового розслідування необхідно у 7-ми денний термін провести службове розслідування. Однак в порушення цього наказу комісія не встановила причину того,чому позивач не з'явився на роботу.З показів свідка ОСОБА_5 встановлено,що жодний представник ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» не поцікавився причиною неявки позивача на роботі і жоден член комісії для проведення службового розслідування до неї як до дружини ОСОБА_2 для з'ясування цього питання не звертався.
Відповідно до положень ст.40 КЗпП України прогулом є відсутність працівника на робочому місці (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин,однак позивач був відсутній на робочому місці з поважної причини, а тому його відсутність на роботі не є прогулом.
Звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позивачем не надано точну кількість робочих днів на підприємстві ДП «Білокуракинське лісомисливське господарство» до винесення рішення по справі,а тому суд не може вказати точну суму зарплати,яку слід стягнути з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу,а тому суд вважає за можливе вказати середньоденний заробіток ОСОБА_2 . Зарплата позивача за серпень і вересень 2020 рокусклала 9723 грн. (а.с.27). Середньоденний заробіток ОСОБА_2 складав 9723 /42 (кількість робочих днів у серпні та вересні 2020 року)=231,50 грн. Таким чином слід стягнути з Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.09.2020 року по день ухвалення рішення по справі ,виходячі із розміру середньоденного заробітку в сумі 231,50 грн. за один робочий день.
Позивачем надано докази,які підтверджують укладання договору про надання правничої допомоги від 15.02.2021 року з адвокатом Дашко Ю.І. та додаткової угоди,відповідно до якої позивач несе обов'язок сплатити 10 000 грн. адвокату Дашко Ю.І. за надання правничої допомоги (а.с.32-34). Розмір витрат на правничу допомогу адвоката,серед іншого,складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу ,пов'язаною зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд вважає обгрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача понесені ОСОБА_2 судові витрати в сумі сплачених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
На підставі викладеного, дослідивши усі наявні докази, з'ясувавши обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 119, 235 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 30 Закону України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст. 4,5,7,10-13, 77-81,83,89 , 141,258,259,264-265,268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» про скасування наказу про звільнення,поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку,зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. директора Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» № 08-ок від 09.11.2020 року про звільнення ОСОБА_2 .
Поновити ОСОБА_2 на роботі в Державному підприємстві «Білокуракинському лісомисливському господарстві» на посаді водія Олексіївського лісництва.
Стягнути з Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.09.2020 року по день ухвалення рішення по справі ,виходячі із розміру середньоденного заробітку в сумі 231,50 грн. за один робочий день.
Зобов'язати Державне підприємство «Білокуракинське лісомисливське господарство» зробити в трудовій книжці ОСОБА_2 запис про недійсність запису під номером 34 від 09.11.2020 року наступного змісту : «Запис за № 34 від 09.11.2020 року є недійсним,поновлений на попередній роботі».
Стягнути з Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі сплачених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Білокуракинське лісомисливське господарство» на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення із урахуванням п.п 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Державне підприємство «Білокуракинське лісомисливське господарство» ,92200 Луганська обл. смт.Білокуракине, вул Магістральна б.2, код ЄДРПОУ 40663973.
Суддя Білокуракинського районного суду
Луганської області Третяк О.Г.
Повний текст рішення складено 15 листопада 2021 року.