Справа № 216/2683/20
Провадження № 2/216/547/21
іменем України
04 жовтня 2021 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Балі А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовував тим, що він проживає з 2009 року в будинку АДРЕСА_1 та відкрито, безперервно володіє зазначеним нерухомим майном. Житловий будинок належав ОСОБА_2 (тітка мами позивача), місцезнаходження якої йому не відоме. За таких обставин, позивач просить суд: визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. «А-1», сараю літ. «В», вбиральні літ. «Е», огорожі №1, водоколонки «І».
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від представника позивача - адвоката Страха В.Є., надійшла до суду заява про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.
Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли між сторонами щодо наявності або відсутності у позивача права власності на частку нерухомого майна, належного померлому, яке виникло за набувальною давністю, внаслідок чого до таких відносин слід застосувати положення Цивільного кодексу України, які регулюють питання виникнення права власності.
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 24.12.2009, що підтверджується довідкою №1848 від 10.04.2020 (а.с. 13).
Згідно з актом від 15.05.2020 (а.с. 15) ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 2009 року по теперішній час. Разом з цим, він опікується нерухомим майном, обслуговує житловий будинок більше десяти років.
Відповідно до листа КП ДОР «Криворізьке БТІ» №1041 від 20.10.2020 (а.с. 34) встановлено, що право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване на ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.12.1965 Першою криворізькою державною нотаріальною конторою (а.с. 35-36).
Згідно з відповіддю, наданою Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №1234/20.30-29 від 27.05.2021 вбачається, що актовий запис про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній.
Статтею 41 Конституції України, главою 24 ЦК України встановлено, що право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.
По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).
Звертаючись до суду, позивач указує на те, що більше 10 років відкрито користується та проживає у спірному будинку, а тому просить визнати за ним право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Відповідно до п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей15,16 ЦК України, а також ч. 4ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. Виняток прямо передбачено законом - це наявність між набувачем і власником договору, строк дії якого закінчився, а власник не заявив позову про витребування цього майна.
За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути без титульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Отже, як встановлено у судовому засіданні позивачу було достеменно відомо про наявність титульного власника спірного майна, жодних домовленостей чи договорів про користування чи володіння відповідним майном між власником майна та позивачем не було укладено, жодних правових підстав для зайняття та користування спірним житлом у позивача не було, тому на думку суду, правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю відсутні. Тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.
За таких обставин, з урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довів наявності підстав для набуття права власності на нерухоме майно за давністю володіння, а тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 328, 344 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, ЄДРПОУ: 04052560, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27.
Рішення надруковане суддею в одному примірнику.
Суддя Р.О. Кузнецов