Справа № 190/1021/21
Провадження №2-з/190/41/21
19 листопада 2021 року м.П'ятихатки
Суддя П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області Фирса Ю.В., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Агроера-Н» про визнання договору оренди недійсним,
На розгляді П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Агроера-Н» про визнання недійсним договору оренди землі.
18.11.2021 року представник позивача ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, згідно якої просила заборонити відповідачу приватному підприємству «Агроера-Н» користуватися земельною ділянкою, кадастровий номер 1224555600:01:001:0074 площею 6,670 га, що розташована на території Лихівської селищної ради П'ятихатського району Дніпропетрвоської області , якою користується ПП «Агроера-Н» на підстав додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 16.03.2015 року, посилаючись на те, що відповідач продовжує користуватися належною позивачці земельною ділянкою, отримує дохід, збирає урожай, засіває нові культури, при цьому зловживає процесуальними правами, затягуючи судовий розгляд справи.
У відповідності до частини 1 статті 153 ЦПК України сторони та інші учасники справи в судове засідання не викликались.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частина 1статті 150 ЦПК України передбачає такі види забезпечення позову, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року), забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктом 4 зазначеної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
За таких обставин заборона відповідачу ПП «Агроера-Н» користуватися земельною ділянкою не є адекватним позовним вимогам видом забезпечення позову, оскільки зазначені заходи забезпечення позову будуть перешкоджати господарській діяльності ПП «Агроера-Н».
Крім того, представником позивача не наведено жодних підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, дослідивши заяву про забезпечення позову, прихожу до висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаний ним спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, а вжиття заходів, про які просить заявник, не є співмірними із предметом спору.
Керуючись ст.ст. 149-153, 260-261 ЦПК України, суддя,
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Агроера-Н» про визнання договору оренди недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя Ю.В. Фирса