справа № 208/9411/21
№ провадження 2-з/208/375/21
Іменем України
15 листопада 2021 р. м. Кам'янське
Суддя Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Івченко Т.П., розглянув заяву позивача Кам'янської міської ради Дніпропетровської області «про забезпечення позову», -
встановив:
В листопаді 2021 року до суду надійшла позовна заява Кам'янської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 «про припинення речового права на нерухоме майно», відповідно до позовних вимог позивач прохає:
-припинити речове право ОСОБА_1 за номером запису 22871113 на Ѕ частину об'єкту нерухомого майна- підприємство громадського харчування типу «Закусочна», з літнім майданчиком, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
-припинити речове право ОСОБА_1 за номером запису 22857780 на Ѕ частину об'єкту нерухомого майна- підприємство громадського харчування типу «Закусочна», з літнім майданчиком, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
15 листопада 2021 року Ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
Разом з позовною заявою до суду надійшла заява позивача Кам'янської міської ради Дніпропетровської області «про забезпечення позову», в прохальній частини якої зазначено:
- вжити заходів забезпечення позову, шляхом: заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження на об'єкт нерухомого майна - підприємство громадського харчування типу «Закусочна» з літнім майданчиком, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1359392712104;
- застосувати даний засіб забезпечення позову - до вирішення питання в судових органах по суті.
В обґрунтування заяви зазначають, що підстави та предмет позову, а також обставини справи, описані в позовної заяви, є достатніми для вжиття такого заходу забезпечення позову до ухвалення у справі відповідного судового рішення. Підставою подання позову стало порушення відповідачами вимог чинного законодавства щодо незаконного заволодіння земельною ділянкою та самочинним будівництвом об'єкту нерухомого майна, а також його незаконного відчуженню. Невжиття таких заходів при цих обставинах справи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
До матеріалів заяви про забезпечення позову представником позивача Кам'янської міської ради - Тарасюком О.Л додано як додаток заяву про відстрочення сплати судового збору до 30 листопада 2021 року зазначивши, що питання стосовно виділення додаткового фінансування з бюджету Кам'янської міської територіальної громади для оплати судового збору буде розглянуто 12 листопада 2021 року на пленарному засіданні 11 сесії Кам'янської міської ради VІІІ скликання.
Вивчивши доводи поданої заяви про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного.
За змістом ч. 1,2 ст.149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є заява учасника справи. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення.
За наслідками розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суддя відповідно до частин 9-10 ст.153ЦПК України може постановити ухвалу про повернення заяви заявникові, а також про вжиття заходів забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову, вказані ухвали підлягають оскарженню відповідно до статті 353 ЦПК України.
У відповідності до ч.ч.1-7 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:1)причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2)вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3)інші відомості, потрібні для забезпечення позову. 4)захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6)пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як роз'яснено у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам.
Отже, при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову судом, між іншим, підлягають встановленню: наявність або відсутність спору, наявність або відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам, співмірність заявлених позовних вимог до майна, яким заявник просив забезпечити позов.
У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії. При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вимоги до заяви про забезпечення позову визначені в ч. 1 ст. 151 ЦПК України. Вона повинна містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;
6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;
7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до стаття 152. ЦПК України, заява про забезпечення позову :
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
У заяві про забезпечення позову в обов'язковому порядку вказуються:
· причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто об'єктивні обставини та (або) припущення щодо обставин, що мають реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду;
· вид забезпечення позову, що має бути застосований, з обґрунтуванням такої необхідності (тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який, на думку заявника, є найбільш адекватним);
· інші відомості, необхідні для забезпечення позову (наприклад, якщо заявник просить суд застосувати такий вид забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії, то в заяві необхідно вказати, про які самі дії йдеться; місцезнаходження майна; найменування осіб, в яких перебуває майно відповідача тощо).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).
Суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь які дії, позивач повинен, по - перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по - друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення "Броньовський проти Польщі" [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-...). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69).
В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв'язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).
Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено і п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 2, 8 ЦПК України.
Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб'єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб'єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).
Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
При цьому, суд зазначає, що основним законом України є Конституція, що закріплено в її преамбулі.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Таким чином, Конституція України як правовий акт з найвищою юридичною силою, закріплюючи принцип верховенства права, послідовно проводить принцип верховенства закону у системі нормативно-правових актів.
Визначення терміну "верховенства права" викладено в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004: "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України".
Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов'язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов'язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004).
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.
Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.
Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 20/3560/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення вразі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду вразі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Як вбачається, заявник обґрунтовує своє клопотання тим, що відповідач порушивши чинне законодавство, щодо незаконного заволодіння земельною ділянкою та самочинним будівництвом об'єкту нерухомого майна, а також його незаконного відчуження (дарування).
Так як позивачем Кам'янською міською радою Дніпропетровської області заявлено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом: заборони будь-яким суб'єктом реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження на об'єкт нерухомого майна - підприємство громадського харчування типу «Закусочна» з літнім майданчиком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1359392712104), що саме є предметом спору, тому суд приходить до висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, а саме шляхом накладання заборони на вчинення будь-яких дій щодо перереєстрації права власності на вказане майно.
Крім того, можливість тимчасово зупинити реєстраційні дії щодо нерухомого майна самим власником такого майна передбачена статтею 25 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, положеннями частини 1 цієї статті унормовано, що проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна.
У разі наявності зареєстрованих заяв на проведення реєстраційних дій державний реєстратор, який здійснює розгляд таких заяв, невідкладно повідомляє про зупинення реєстраційних дій відповідних заявників.
В частині 2 цієї статті зазначено, що судове рішення або заява власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.
Таким чином, суд оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, що спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Згідно ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 8 «ЗУ «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 585/2357/19 дійшов висновку, що при вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника позивача та відстрочити сплату судового збору до 30 листопада 2021 року.
На підставі вище зазначеного, враховуючи що заявник навів підстави для забезпечення позову, які узгоджуються із приписами ст. 150 ЦПК України, та те, що даний вид забезпечення є ефективним та пропорційним у даному випадку, не порушує права та інтереси відповідачів суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню, і тому судом вбачаються підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, та керуючись ст.ст.149,150,153 ЦПК України, суд -
постановив:
Заяву позивача Кам'янської міської ради Дніпропетровської області «про забезпечення позову» - задовольнити повністю.
Відстрочити позивачу сплату судового збору в сумі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) гривень 00 копійок до 30 листопада 2021 року.
Накласти заборону будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження на об'єкт нерухомого майна - підприємство громадського харчування типу «Закусочна» з літнім майданчиком, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1359392712104, до розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Копію ухвали направити для виконання до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради (обл. Дніпропетровська, місто Кам'янське, проспект Василя Стуса, будинок № 10/12), та сторонам для відома.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, з негайним повідомленням суду про наслідки виконання.
Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту ухвали суду.
Відповідно до ч.2 ст. 136 ЦПК України, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua .
Суддя Івченко Т. П.