Справа № 548/628/21 Номер провадження 11-кп/814/1167/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 листопада 2021 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2021 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_6 та у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2021 року за №12021170590000028, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 08 грудня 2021 року, обвинуваченим:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Кривці Хорольського р-ну Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Кременчук Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 , судове рішення щодо якого не оскаржується.
Приймаючи таке рішення місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачені можуть: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення; тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , репутацію та майновий стан останніх, відсутність у них міцних соціальних зв'язків за місцями їх проживання, та одночасно наявність незнятих і непогашених судимостей, зокрема, за злочини проти власності, а також неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти встановленим вище ризикам.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить скасувати ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2021 року, постановити нову ухвалу, якою застосувати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та покласти на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що місцевим судом не враховано те, що є необґрунтованим клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , подане прокурором, яким не доведено наявність ризиків, того, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, а також неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 .
Одночасно захисник зазначає про відсутність належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, та посилається на те, що останній має міцні соціальні зв'язки з батьками у місці постійного проживання, малолітню дитину на утриманні, позитивно характеризується, перебуває у цивільному шлюбі, не має закордонного паспорта, є особою молодого віку і не знаходиться на обліку у лікарів нарколога та психіатра.
Інші учасники судового провадження ухвалу місцевого суду не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Як убачається з матеріалів провадження, ухвала Хорольського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_10 не оскаржується, а тому відповідно до ст.404 КПК України у цій частині судове рішення місцевого суду в апеляційному порядку не переглядається.
Зважаючи на те, що захисником ОСОБА_8 заявлено клопотання про здійснення апеляційного розгляду за участю сторін, розгляд апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 на ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2021 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 , постановлену під час судового провадження у суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, на підставі ч.4 ст. 422-1 КПК України проводиться за участі сторін кримінального провадження.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно зі ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
За положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_8 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, а саме у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11 жовтня 2021 року, цей суд, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, всупереч твердженням апелянта, оцінив у сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, як того вимагають приписи ст.ст. 177,183,197, 199 та 331 КПК України.
Під час вирішення клопотання прокурора, місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які ще не допитані, вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Так, про існування ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, свідчить те, що він обвинувачується у вчиненні злочину у співучасті, за який, при цьому, передбачено покарання до 12 років позбавлення волі.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченим на свідків для зміни їх показань, які ще не допитані судом, що може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, апеляційний суд враховує, що на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду шляхом допиту особи у судовому засіданні.
Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, колегія суддів зауважує, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду.
Крім того, те, що ОСОБА_11 інкримінується вчинення злочину у період іспитового строку за вчинення злочину проти власності, дає підстави стверджувати про наявність певного ступеню ймовірності вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Розглядаючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою місцевий суд також урахував репутацію та майновий стан ОСОБА_8 , який не має постійних роботи та доходу, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків за місцем проживання, те, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у період іспитового строку за вчинення злочину проти власності, а також неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти встановленим вище ризикам.
Отже, обставини, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, заявлені ризики станом на день розгляду клопотання не зменшились.
Апеляційний суд вважає законним та обгрунтованим судове рішення суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинувачених, оскільки наявне об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше обмеження прав обвинуваченого перебувати на волі.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
До того ж, як убачається з матеріалів провадження, необхідність застосування запобіжного заходу ОСОБА_8 в апеляційній скарзі не оспорюється.
Твердження сторони захисту про можливість більш м'якого запобіжного заходу забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого є безпідставними з огляду на доведеність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які зі сплином часу не зменшилися. Так, інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, виходячи з конкретних обставин справи, не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 , оскільки у будь-якому випадку передбачає перебування останнього на волі.
Одночасно, ураховуючи наведені вище обставини та підстави, передбачені ст.ст.177,178 КПК України, з огляду на положення ч.4 ст.183 КПК України, на думку колегії суддів, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали обґрунтовано не визначено розмір застави ОСОБА_8 , який обвинувачується в особливо тяжкому злочині, вчиненому, із застосуванням насильства.
При цьому, колегія суддів зауважує, що питання про допустимість, належність та достатність доказів сторони обвинувачення для визнання особи винуватою чи невинуватою має вирішуватись судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
Так, питання винуватості чи невинуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції вирішить у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку відповідно, а тому на цій стадії процесу, тобто до закінчення судового розгляду, суд апеляційної інстанції не погоджується із обґрунтованістю апеляційних доводів обвинуваченого у цій частині.
З урахуванням викладеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред'явлене ОСОБА_12 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачений може бути причетним до вчинення інкримінованого йому злочину.
Колегія суддів враховує те, що ОСОБА_8 є особою молодого віку, має місце проживання, батьків та малолітню дитину, однак з огляду на встановлені вище обставини у їх сукупності, що враховуються під час продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, це не спростовує висновки місцевого суду про неможливість запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, у разі незастосування ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому не є мотивованою підставою для обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, у тому числі, і домашнього арешту, як просить сторона захисту. Значення має також те, що наявні у матеріалах справи фактичні дані не дають підстав вважати, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, які б могли слугувати достатнім стримуючим фактором для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього. Непереконливими є і посилання захисника про утримання ОСОБА_8 малолітньої дитини, з огляду на відсутність у нього роботи.
Інші ж доводи щодо характеризуючих відомостей особи обвинуваченого, з якими захисник пов'язує апеляційні вимоги, не знаходять свого відображення у матеріалах провадження за клопотанням прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , стороною захисту до апеляційної скарги не додано та у судовому засіданні апеляційного суду не надано доказів, які б підтверджували наведені обставини, зазначені в апеляційній скарзі.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законне та обґрунтоване судове рішення, апеляційним судом не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376,405,407,422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4