Номер провадження 22-ц/821/1953/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №690/488/18 Категорія: 301000000 Здоровило В. А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
18 листопада 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М., Бондаренка С.І.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства, треті особи: Відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Ватутінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на Ѕ частину житла та внесення змін до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, яка об'єднана в одне провадження із позовом ОСОБА_1 до Органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Відділ з питань Державної реєстрації виконавчого комітету Ватутінської міської ради про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання права власності на Ѕ частину житла, -
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 31.05.2002 року по теперішній час. Разом з ним за вказаною адресою був зареєстрований його батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на 2002 рік квартира за адресою: АДРЕСА_1 , де були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебувала у комунальній власності та не належала жодному з квартиронаймачів.
У 2006 році ОСОБА_4 звернувся з заявою про приватизацію житла до органу приватизації Ватутінського ВУЖКГ та відповідно до розпорядження органу приватизації №4377 від 31.05.2006 реалізував своє право на безоплатну приватизацію житла на підставі ЗУ «Про приватизацію державного фонду» та отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.07.2006 на квартиру АДРЕСА_2 .
Враховуючи, що станом на 2006 рік, коли здійснювалась приватизація, позивач ОСОБА_2 , як повнолітній член сім'ї не надавав заяву про згоду на проведення приватизації без його участі, при винесенні розпорядження органом приватизації Ватутінським ВУЖКГ було допущено порушення права позивача на безоплатне отримання у власність житла, в якому він рахувався постійним користувачем будучи там зареєстрованим.
Про факт порушення права на отримання у власність частки житла, ОСОБА_2 дізнався після смерті батька, в червні 2018 року, коли прибув за місцем реєстрації для переоформлення на своє ім'я рахунків по оплату комунальних послуг та подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті батька.
Вказує, що на час приватизації ОСОБА_2 не проживав постійно за місцем реєстрації, а реалізовував свої обов'язки по утриманню майна, надаючи батькові кошти на оплату комунальних послуг, при цьому за необхідності, прибуваючи до м. Ватутіне, проживав саме за адресою реєстрації, де мав власні речі, як постійний користувач помешкання.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_2 без законних підстав був усунутий від реалізації свого права на безоплатну приватизацію житла, його право було порушене і він потребує судового захисту в частині визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
На підставі викладеного просив суд визнати частково недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Ватутінського ВУЖКГ №4377 від 31.05.2006 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однієї цілої частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , залишивши за ним Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.07.2006, видане на ім'я ОСОБА_4 органом приватизації Ватутінського ВУЖКГ; визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ; внести зміни до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, вказавши власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_4 Ѕ частка майна та ОСОБА_2 Ѕ частка майна.
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позов про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання права власності на Ѕ частину житла.
Свої вимоги мотивувала тим, що з кінця жовтня 2003 року вона з ОСОБА_4 почали проживати разом, як одна сім'я в квартирі АДРЕСА_2 .
За весь час їх спільного проживання вони вели спільне господарство, фактично користувалися правами та виконували обов'язки подружжя, тобто проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка.
27 червня 2008 року між нею та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб.
Вказує, що нещодавно дізналася про те, що в 2006 році ОСОБА_4 звернувся до органу приватизації щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 та 06 липня 2006 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Вказує, що на момент приватизації даної квартири вона проживала в цій квартирі та мала право на приватизацію.
Отже, вона як повнолітній член сім'ї, який постійно мешкає в даній квартирі, повинна була надати письмову згоду та бути залученою до приватизації цієї квартири.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства №4377 від 31.05.2006 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , залишивши за ним у власності Ѕ частину вказаної квартири; визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження.
Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю.
Визнано частково недійсним та скасовано розпорядження органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства №4377 від 31.05.2006 в частині передачі у власність ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однієї цілої частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , залишивши за ним Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.07.2006, видане на ім'я ОСОБА_4 органом приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства.
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .
Внесено зміни до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, вказавши власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_4 Ѕ частка майна та ОСОБА_2 Ѕ частка майна.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
При ухваленні судового рішення, суд врахував, що ОСОБА_2 без законних підстав був усунутий від реалізації свого права на безоплатну приватизацію житла, його право було порушене і він потребує судового захисту в частині визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мали рівнозначне право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 , частка права власності кожного з них повинна складати Ѕ частину майна.
Суд першої інстанції також звернув увагу, що про факт порушення права на отримання у власність частки житла ОСОБА_2 дізнався після смерті батька в червні 2018 року, коли прибув за місцем реєстрації для переоформлення на своє ім'я рахунків по оплаті комунальних послуг, та подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. На час приватизації ОСОБА_2 дійсно не проживав постійно за місцем реєстрації, а реалізовував свої обов'язки по утриманню майна, надаючи батькові кошти на плату комунальних послуг, при цьому за необхідності, прибуваючи до м. Ватутіне, проживав саме за адресою реєстрації, де мав власні речі, як постійний користувач помешкання.
Щодо позову ОСОБА_1 , судом першої інстанції враховано, що під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , останній, в 2006 приватизував житло, яке вказано вище, тобто, ОСОБА_1 , проживаючи разом з чоловіком в помешканні, що стало об'єктом приватизації, та здійснюючи його утримання, як вона наголошує, знала про факт зміни режиму власності на квартиру АДРЕСА_2 , та, з невідомих причин не реалізувала своє право на участь в такій приватизації. Про факт обізнаності ОСОБА_1 щодо приватизації ОСОБА_4 житла також повідомили суду допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які були близькими друзями ОСОБА_4 і він їм повідомляв, що займається приватизацією квартири, а допомагає йому в цьому ОСОБА_1 яка збирає відповідні документи. Не реалізувавши вчасно своє право на захист порушених, на думку ОСОБА_1 , інтересів, остання таке право втратила зі спливом строку позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення необґрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, а в задоволені позову ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга, крім доводів викладених у позовній заяві, мотивована тим, що дійсно позивач ОСОБА_2 , як повнолітній член сім'ї, не надав заяву про згоду на проведення приватизації без його участі чи його участь в приватизації, оскільки в цей час не проживав у спірній квартирі і суд сам же визнав цей факт, зазначивши у рішенні, що він рахувався постійним користувачем, будучи там зареєстрованим.
Крім того, на підставі доказів, що містяться у справі, можна стверджувати, що позивачем не доведено факт його постійного проживання у спірній квартирі на момент її приватизації у 2006 році. Позивач фактично не проживав у квартирі, залишив її, хоча і не знявся з реєстраційного обліку, вибув із вказаного житла на інше місце проживання і з 2003 року по 2018 року, коли помер батько, він у квартирі не з'являвся, не проживав і нею не цікавився.
У справі не встановлено та позивачем ОСОБА_2 не доведено належними і допустимими доказами, що відсутність його у спірній квартирі носила тимчасовий характер та станом на момент її приватизації він мав статус тимчасово відсутньої особи, відповідно до ст. 71 ЖК УРСР.
Зазначає, що висновки суду про її обізнаність щодо проведення приватизації квартири ОСОБА_4 є хибними. Водночас свідки, які підтвердили даний факт не змогли чітко пояснити при яких обставинах та коли саме їм померлий ОСОБА_4 розповідав про те, що вона йому допомагала у приватизації квартири.
У відзиві на апеляційну скаргу відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Ватутінської міської ради вказує, що так, як під час приватизації житла вчинюється ряд дій, а саме: проведення технічної інвентаризації з виходом працівників БТІ до помешкання, оплата послуг за виготовлення технічного паспорта, отримання свідоцтва про право власності на житло. Тобто особа, яка постійно проживає разом з особою, що приватизовує житло, та мешкає саме в цьому житлі, об'єктивно не може не знати про зміну режиму власності, тим більше, при спільному сімейному бюджеті, який був у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як було встановлено судом раніше.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 постійно проживаючи разом з ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_2 з 2003 року, могла бути обізнаною в тому, що ОСОБА_4 в 2006 році вчинив приватизацію займаного ними житла, та могла скористатись відповідно своїм правом на це майно, або у встановлений законодавством трирічний строк, оскаржити рішення органу приватизації.
Про те, що ОСОБА_1 знала про приватизацію квартири ОСОБА_4 також повідомили суду допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які були близькими друзями покійного ОСОБА_4 , який їм повідомляв, що займається приватизацією квартири, а допомагає йому у цьому ОСОБА_1 .
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.
Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення не відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 31.05.2002 року по теперішній час, що стверджується відміткою у його паспорті (а.с.7), копією будинкової книги (а.с.12-13) та довідкою про реєстрацію місця проживання особи №586/20-08 від 09.08.2018 року (а.с.14).
За вказаною адресою був зареєстрований також батько позивача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.19).
Відповідно до будинкової книги в даній квартирі з 07.09.2012 року також зареєстрована ОСОБА_1 .
Станом на 2002 рік квартира за адресою: АДРЕСА_3 , де були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебувала у комунальній власності та не належала жодному з квартиронаймачів.
У 2006 році ОСОБА_4 звернувся з заявою про приватизацію житла до органу приватизації Ватутінського ВУЖКГ та відповідно до розпорядження органу приватизації №4377 від 31.05.2006 (а.с.9) реалізував своє право на безоплатну приватизацію житла на підставі ЗУ «Про приватизацію державного фонду» та отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.07.2006 (а.с.10) на квартиру АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 надано до суду довідку про склад сім'ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги від 05.06.2018 року, у відповідності до якої до складу сім'ї за адресою АДРЕСА_3 входять ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , кількість прописаних 1 особа (т. 1 а.с. 15).
Колегія суддів зауважує, що на час видачі даної довідки у вказаній квартирі також була зареєстрована ОСОБА_1 , а тому така довідка містить недостовірну інформацію.
Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 18.03.2019 року встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з жовтня 2003 року по 26.06.2008 року за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , 27.06.2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.
Відповідно до Акту складеного депутатом Ватутінської міської ради Підцерковним Є.І. від 16 квітня 2018 року, ОСОБА_2 прописаний за адресою АДРЕСА_3 , але там не проживає. Вказаний акт складено у присутності та зі слів сусідів (свідків) ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_9 ( АДРЕСА_6 ).
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На момент виникнення спірних правовідносин приватизація державного житлового фонду здійснювалась на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Порядок передачі квартир будинків у власність громадян та перелік документів, що підлягають оформленню визначався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 pоку № 56, складеним відповідно до вказаного Закону.
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі по тексту у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
З аналізу змісту наведених норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 19 лютого 2021 року у справі №176/1698/17 (провадження №61-6510св19).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами першою, другою статті 71 ЖК УРСР, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Випадки, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців обумовлені у частині третій статті 71 ЖК УРСР.
Так, згідно даної норми, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров'я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання. У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
У справі не встановлено та ОСОБА_2 не доведено належними і допустимими доказами, що його не проживання у спірній квартирі носило тимчасовий характер та станом на момент її приватизації він мав статус тимчасово відсутньої особи, відповідно до статті 71 ЖК УРСР.
Колегія суддів звертає увагу, що факт того, що позивач ОСОБА_2 у даній квартирі не проживав, також не спростовується у поданій ним позовній заяві. В якій він, зокрема, зазначає, що на час приватизації він не проживав постійно за місцем реєстрації, а лише прибуваючи до м. Ватутіне проживав саме за адресою реєстрації, де мав власні речі, як постійний користувач помешканням.
Крім того, доказами того, що позивач ОСОБА_2 не проживав за місцем реєстрації є також акт складений депутатом Ватутінської міської ради Підцерковним Є.І. від 16 квітня 2018 року.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції позивачем не доведено факт його постійного проживання у спірній квартирі на момент її приватизації у 2006 році. Позивач фактично не проживав у квартирі. Наявність обставин, за якими вибуття із спірної квартири носило тимчасовий характер, а право позивача на користування цим житлом зберігалось при тимчасовій відсутності, наявність поважних причин відсутності, останнім під час розгляду справи не доведено та колегію суддів не встановлено.
За обставинами встановленими у даній справі справи позивач був зареєстрований у квартирі, проте на момент її приватизації у ній постійно не проживав.
У постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року (справа №6-125цс12), справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції та висловлена правова позиція з урахуванням того, що суди пов'язали право осіб на приватизацію квартири з фактом їх реєстрації у квартирі, а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.
До суду із позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою та вселення ОСОБА_2 не звертався, тобто на переконання колегії суддів відсутність останнього за місцем реєстрації обумовлена добровільною зміною ним місця свого проживання.
Колегією суддів установлено відсутність порушення законодавства щодо порядку та умов приватизації ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_2 не мав права на участь у приватизації цієї квартири, оскільки не проживав за вказаною адресою, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, позивачем не доведено, що вибуття мало місце поза його волею.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання права власності на Ѕ частину житла, то колегія суддів враховує наступне.
На час безоплатної приватизації житла на підставі ЗУ «Про приватизацію державного фонду» та отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.07.2006, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що встановлено рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 18.03.2019 року.
Відповідно до пунктів 2, 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення), чинного на момент приватизації, передачі у власність громадян підлягали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.
Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.
Згідно з пунктами 18, 20, 21, 23 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.
При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення.
У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.
Статтею 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Отже, на час здійснення приватизації ОСОБА_1 проживала однією сім'єю з померлим ОСОБА_4 та мала право на рівні з останнім на приватизацію квартири.
ОСОБА_2 в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 , а тому просив відмовити у задоволенні позову з цих підстав.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуду передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду із позовом ОСОБА_1 вказувала, що дізналась про здійснену приватизацію спірної квартири лише після смерті чоловіка ОСОБА_4 у 2018 році, розбираючи документи.
Водночас, допитані в ході судового розгляду в суді першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які були близькими друзями ОСОБА_4 , зазначили про те, що ОСОБА_4 повідомляв їм, що займається приватизацією квартири, а допомагає йому в цьому ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги в частині того, що свідки не змогли чітко пояснити при яких обставинах та коли саме їм померлий ОСОБА_4 розповідав про те, що ОСОБА_1 допомагала йому у приватизації квартири, не дають підстав вважати дані покази неправдивими та такими, що містять недостовірну інформацію.
На підставі викладеного, колегія судів доходить висновку про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з тим, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового про відмову у позові, а в решті - залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 19 серпня 2021 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Органу приватизації Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства, треті особи: Відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Ватутінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на Ѕ частину житла та внесення змін до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 листопада 2021 року.
Судді: