10 листопада 2021 року
м. Черкаси
Справа № 706/771/19
Провадження № 22-ц/821/1820/21
Категорія: 302070000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В.
за участю секретаря: Винник І.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Івангородська сільська рада; Аксентюк Надія Григорівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року (ухвалене у приміщенні Христинівського районного суду Черкаської області під головуванням судді Олійника М.Ф., повний текст рішення виготовлений 05 серпня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Івангородської сільської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, -
Короткий зміст позовних вимог
15 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Христинівського районного суду Черкаської області із позовом до Івангородської сільської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що у 1957 року батькові позивачки була надана у користування земельна ділянка (для будівництва будинку та ведення особистого селянського господарства) по АДРЕСА_1 , на якій у 1958 р. розпочалось будівництво жилого будинку.
Після смерті батька, вказує позивачка, в будинку продовжувала проживати та користуватись земельною ділянкою її мати - ОСОБА_3 , після смерті якої вона визнала за собою право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок із господарськими будівлями, про що Христинівським районним судом було винесено відповідне рішення від 21 січня 2008 року у справі № 2-115.
ОСОБА_1 зазначає, що в технічному паспорті на будинок АДРЕСА_1 , виданого Черкаським об'єднаним БТІ, зображена земельна ділянка, на якій розташований будинок. При цьому, земельна ділянка має форму трапеції, тобто не є прямокутної форми.
Також позивачка вказує, що на підставі рішення сесії від 22 січня 2008 року № 12-14/5 та на підставі рішення сесії від 26 травня 2009 року № 21-7/У вона приватизувала дві земельні ділянки, що підтверджується відповідними державними актами - державний акт на земельну ділянку 0,25 га серії ЯИ № 3536658, кадастровий номер 24682500:010020014, та державний акт на земельну ділянку 0,0725 га серії РИ № 536850, кадастровий номер 7124682500:010020015.
Таким чином, зазначає ОСОБА_1 , вона є власницею будинку та двох земельних ділянок по АДРЕСА_1 .
У технічній документації наявні такі документи: - акт узгодження меж землекористування від 10 липня 2008 року, згідно з яким власником земельної ділянки АДРЕСА_1 . У даному акті зображена земельна ділянка, яка не розташована під кутом 90° до АДРЕСА_1 та має форму трапеції; - кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_1 , відповідно до якого знову ж вбачається розміщення земельної ділянки не під кутом 90° до АДРЕСА_1 та має форму трапеції.
ОСОБА_1 зазначає, що поруч з її будинком, у будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2 , будинок розташований на земельній ділянці, яка належить Івангородській сільській раді.
Після розміщення межових знаків ПП «Данте» восени 2008 р. ОСОБА_2 свідомо, маючи на меті заподіяння їй шкоди, без будь-якого дозволу демонтувала належним чином встановлені кілки, які визначали межі її земельних ділянок.
Позивачка вказує, що з березня 2009 р. ОСОБА_2 самовільно перемістила межу, що поділяє їхні земельні ділянки на 2-3 метри вглиб її території, почала самовільно використовувати частину належної їй земельної ділянки, на якій садила картоплю та інші овочі.
Надання з боку позивачки відповідної документації та будь-які подальші перемовини про те, що межі земельної ділянки встановлені фахівцями, відповідають законній межі та розміру земельних ділянок, власником яких є позивачка ОСОБА_1 , не були переконливими для ОСОБА_2 .
На прохання позивачки до ОСОБА_2 віддати межові кілки їй або самостійно відновити їх розміщення на земельних ділянках були проігноровані.
ОСОБА_1 вказує, що неодноразово зверталась до Івангородської сільської ради, як до власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 з проханням не порушувати її право власності на належні їй земельні ділянки, припинити таке тривале порушення та вплинути на ОСОБА_2 , яка є користувачем ділянки, які так само були проігноровані.
Із заявою від 27 вересня 2011 року, вказує позивачка, вона звернулась до Івангородської сільської ради щодо надання інформації з шнурової книги по земельній ділянці АДРЕСА_1 . Також із заявою від 28 жовтня 2013 року позивачка звернулась до голови Івангородської сільради про вжиття заходів щодо ОСОБА_2 , яка порушує межі земельної ділянки. Всі звернення позивачки були проігноровано.
Після звернення ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області щодо порушення ОСОБА_2 меж земельної ділянки, вона отримала відповідь від 19 лютого 2013 року за № С-27 вих, яким Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області повідомила, що направлено клопотання про надання матеріалів, документів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю.
На чергове звернення, вказує позивачка, до Івангородської сільської ради про відновлення меж земельної ділянки листом від 08 травня 2014 року за № 110 Івангородська сільська рада запропонувала їй звернутись по питанню встановлення межових знаків в кадастрове бюро, де були виготовлені документи.
Крім того ОСОБА_1 зазначала, що в акті обстеження приватизованої земельної ділянки в АДРЕСА_1 від 26 травня 2014 року, складеного комісією в складі в.о. сільського голови Наливайко В.Г. та депутатів, повідомлено про те, що перевірити дійсні розміри земельної ділянки сільська рада не має можливості у зв'язку з відсутністю відповідних приладів.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 вкотре звернулась до Івангородської сільської ради з метою встановлення межових знаків, на що листом від 24 вересня 2015 року за № 265 Івангородська сільська рада проінформувала, що їй неодноразово встановлювались межові знаки.
На звернення ОСОБА_1 із заявою від 10 травня 2016 року до голови Івангородської сільської ради з проханням визначити межі її земельної ділянки та земельної ділянки, власником якої є Івангородська сільська рада, про що скласти відповідний акт, сільська рада листом від 10 травня 2016 року за № 117 рекомендував їй звернутись до тих органів, які проводили приватизацію.
Оскільки ні Івангородська сільська рада, ні ОСОБА_2 не реагують на претензії та звернення позивачки та відмовляються від добровільного усунення перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою, вказує ОСОБА_1 , вона з метою захисту своїх порушених прав власника земельної ділянки звернулася до Христинівського районного суду Черкаської області із даним позовом та просила постановити судове рішення, яким зобов'язати Івангородську сільську раду та ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 7124682500:010020014 площею 0,2500 га та земельною ділянкою за кадастровим номером 7124682500:010020015 площею 0,0725 га за адресою: АДРЕСА_1 , які належать їй на праві приватної власності, шляхом звільнення земельних ділянок від майна відповідачів та приведення їх у попередній стан із відновленням межових знаків згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 (дирекційні кути та внутрішні кути), визначених ПП «Данте», придатний для їх використання позивачем за цільовим призначенням, а також стягнути з відповідачів на її користь солідарно понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що оскільки позивачка ОСОБА_1 не довела порушення її прав, як власника земельних ділянок, належними та допустимими доказами, відсутні підстави для задоволення заявлених нею вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
Щодо вимог відновлення межових знаків, суд першої інстанції зазначив , що вимагати можна сприяння у відновленні межових знаків, а не їх відновлення, що є прерогативою виконавця робіт - юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням, мають сертифікованих інженерів - землевпорядників.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 20 серпня 2021 року, ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, постановленим при неправильному застосуванні норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, просила рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги повністю.
Аргументи учасників справи
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення керувався одними доказами та не брав до уваги інші, що свідчить про неповне з'ясування справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
На думку ОСОБА_1 , суд прийшов до помилкових висновків відносно наданих позивачкою належних та допустимих доказів порушення відповідачами меж належних їй на праві власності земельних ділянок. Крім того, суд першої інстанції не надав належної уваги тому, що ОСОБА_2 у своєму відзиві підтвердила наявність між сторонами спору.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на підставі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 21.01.2008 р. є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , а на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 16.10.2009 р. - власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд та земельної ділянки площею 0,0725 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються копіями рішення суду та державних актів, наявними в матеріалах справи (т.1, а.с. 34,76, 77).
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , фактично користується земельною ділянкою за вказаною адресою, яка є суміжною із земельними ділянками ОСОБА_1 . Власником цієї земельної ділянки зазначена Івангородська сільська рада.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що відповідачі ОСОБА_2 та Івангородська сільська рада чинять їй перешкоди у користуванні належними їй земельними ділянками, тому і просила суд зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні належними позивачці земельними ділянками шляхом звільнення їх від майна відповідачів та приведення їх у попередній стан із відновленням межових знаків згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 (дирекційні кути та внутрішні кути), визначених ПП «Данте», придатний для їх використання позивачкою за цільовим призначенням.
Позивач неодноразово зверталась до Івангородської сільської ради з питання усунення перешкод у користуванні належними їй земельними ділянками.
Листом від 08.05.2014 р. № 110 виконком Івангородської сільської ради повідомив ОСОБА_1 про те, що з питання встановлення межових знаків необхідно звернутись в кадастрове бюро, де виготовляли документи (державний акт на земельну ділянку) (т.1, а.с. 85).
В акті обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 26.05.2014 р. (т.1, а.с.86), складеному комісією Івангородської сільської ради, зазначено, що сільська рада перевірити дійсні розміри земельної ділянки не може у зв'язку з відсутністю приладів та запропоновано ОСОБА_1 звернутись в кадастрове бюро «Данте» для підтвердження розмірів земельної ділянки.
Листом від 24.09.2015 р. № 265 виконком Івангородської сільської ради просив ОСОБА_1 негайно припинити самозахват земельної ділянки, оскільки їй неодноразово встановлювали межові знаки і комісією було встановлено, що межові знаки відповідають дійсності (т.1, а.с. 89).
Листом від 28.12.2015 р. № 364 виконком Івангородської сільської ради повідомив ОСОБА_1 , що звернення останньої розглянуте на сесії Івангородської сільської ради, депутати прийняли рішення про виїзд земельної комісії для встановлення межових знаків перед початком весняних робіт (т.1, а.с. 104).
У листі від 10.05.2016 р. № 117 виконком Івангородської сільської ради рекомендував ОСОБА_1 звернутися до тих органів, які проводили приватизацію земельної ділянки (т. 1, а.с. 107).
Актом обстеження земельної ділянки від 08.06.2016 р. № 146 комісія Івангородської сільської ради запропонувала ОСОБА_1 звернутись в кадастрове бюро «Данте» для підтвердження розмірів земельної ділянки (т.1, а.с. 111).
Листом від 13.06.2016 р. № 150 виконком Івангородської сільської ради повідомив ОСОБА_1 про необхідність врегулювання розбіжностей з сусідкою щодо земельної ділянки на підставі Земельного кодексу України (т.1, а.с. 114).
Отже, в наданих стороною позивача письмових доказах - документах Івангородської сільської ради відсутнє будь - яке підтвердження порушення права позивача ОСОБА_1 на земельні ділянки. Більш того, у листі виконкому Івангородської сільської ради від 24.09.2015 р. № 265 міститься вимога до ОСОБА_1 негайно припинити самозахват земельної ділянки, що свідчить про порушення самою ОСОБА_1 прав інших осіб на земельну ділянку (т.1, а.с. 89).
Як вбачається із наявних матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 зверталась і до інших органів, зокрема, до поліції.
Листом Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області від 03.06.2014 р. № 3904 повідомлено ОСОБА_1 , що за результатами перевірки її звернення ознак кримінального правопорушення не виявлено, рекомендовано звернутись до суду (т.1, а.с. 87).
У висновку Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області від 03.06.2014 р. зазначено, що перевірку за повідомленням ОСОБА_1 слід вважати закінченою. У змісті висновку, складеного дільничним інспектором поліції, є таке: «Виїздом СОГ на місце події встановлено, що гр. ОСОБА_1 має у власності будинок в с. Івангород з присадибною ділянкою, яку в необрахованій частині використовує її сусідка гр. ОСОБА_2 . Гр. ОСОБА_2 від дачі пояснень відмовилась, мотивуючи тим, що в неї все щодо використання землі законно». Рекомендовано звернутися до суду (т.1, а.с. 88).
Листом Христинівського відділення поліції Уманського відділу ГУНП в Черкаській області від 29.01.2016 р. № 546 повідомлено ОСОБА_1 про проведення перевірки за її зверненням та приєднання вказаного звернення до висновку № 2429 від 21.10.2015 р. (т. 1, а.с. 99)
Висновком Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області від 21.10.2015 р. закінчено перевірку за повідомленням ОСОБА_1 . У висновку є запис про пояснення ОСОБА_2 про те, що 18.10.2015 р. остання викопала дерев'яні стовпчики, які закопала ОСОБА_1 (так зазначено у документі) на її території, та закинула стовпчики на територію ОСОБА_1 , чому зі сторони ОСОБА_1 є претензії, ОСОБА_2 не відомо. (т. 1, а.с. 100)
Відповідно до листа ГУНП в Черкаській області від 12.02.2016 р. №20/с-8 підстав для внесення відомостей до ЄРДР за зверненням ОСОБА_1 не вбачається. (т.1, а.с. 105)
Аналогічний висновок міститься у листі Христинівського відділення поліції Уманського відділу ГУНП в Черкаській області від 11.06.2016 р. № 3622 (т.1, а.с. 112).
У висновку Христинівського відділення поліції Уманського відділу ГУНП в Черкаській області від 11.06.2016 р. а позивачем надано лише копію першої сторінки цього висновку, зазначено про відсутність даних, які б вказували на наявність в подіях ознак кримінального правопорушення. (т.1, а.с. 113),
Листом Христинівського відділення поліції Уманського відділу ГУНП в Черкаській області від 21.08.2019 р. № 4782 повідомлено ОСОБА_1 , що підстав для внесення відомостей до ЄРДР немає. (т.1, а.с. 147)
У довідці Христинівського відділення поліції Уманського відділу ГУНП в Черкаській області від 21.08.2019 р. викладено пояснення ОСОБА_2 про те, що 05.08.2019 р. вона на своїй території збудувала загорожу для гусей, та пояснення Івангородського сільського голови Удовенко Л.С. про те, що ОСОБА_1 незаконно відбирає в ОСОБА_2 земельну ділянку, до ОСОБА_1 звертались з проханням припинити самозахват землі, але ОСОБА_1 продовжує вчиняти протиправні дії відносно ОСОБА_2 (т.1, а.с. 148)
У висновку Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області від 03.06.2014 р. зазначено, що присадибну земельну ділянку ОСОБА_1 в необрахованій частині використовує її сусідка ОСОБА_2 і що це встановлено виїздом СОГ на місце події. (т.1, а.с. 88)
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга, подана ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності у особи, яка звернулась із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Дослідивши матеріали справи, зокрема, надані позивачкою документи Івангородської сільської ради, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що вказані документи не підтверджують порушення права позивача ОСОБА_1 на належні їй земельні ділянки з боку відповідачів по справі. Більш того, у листі виконкому Івангородської сільської ради від 24.09.2015 року № 265 міститься вимога до самої ОСОБА_1 негайно припинити самозахват земельної ділянки, що свідчить про порушення позивачкою вимог земельного законодавства, в тому числі щодо добросусідства.
За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Апеляційний суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 не надала ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в обгрунтування заявлених нею позовних вимог і не довела, що відповідачка ОСОБА_2 самочинно зайняла частину належної їй земельної ділянки та чинить перешкоди у користуванні нею, а також того, що дії відповідачів порушують її права та законні інтереси.
Щодо межових знаків, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що вимагати можна сприяння у відновленні межових знаків, а не їх відновлення,і це є прерогативою виконавця робіт - юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням, мають сертифікованих інженерів-землевпорядників.
Фактично, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є аналогічними тим аргументам, що викладені у позовній заяві, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
Посилання в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржниці з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом судового дослідження.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
З огляду на предмет спору та встановлені судом факти, перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідив, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи,прийнявши до уваги, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 375 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Івангородської сільської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції -залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
Л.В. Нерушак
/повний текст постанови суду виготовлений 16 листопада 2021 року/