18 листопада 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/1858/21
Провадження № 22-ц/4815/1218/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2021 року, ухвалене в складі судді Левчук О.В., повний текст рішення складено 16 червня 2021 року у справі №569/1858/21,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості майна подружжя.
Позов обґрунтований тим, що з 10.09.1988 по 26.03.2001 вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у 1993 році ними розпочато будівництво будинку у АДРЕСА_1 . Станом на 1995 рік готовность будинку становила щонайменше 55 %, що стверджується матеріалами інвентаризаційної справи № 17886 .
Після розірвання шлюбу, 20.10.2006 житловий будинок було прийнято в експлуатацію, а 28 листопада 2006 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження міського голови від 24.11.2006 № 2212-р виконавчим комітетом Рівненської міської ради видане свідоцтво про право власності на на вищевказаний будинок.
15 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 («Продавець») та ОСОБА_3 («Покупець») укладено договіри купівлі-продажу, за умовами яких продавцем було відчужено покупцю житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0586 га, кадастровий номер 5610100000:01:053:0097на якій розташований будинок, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Вважає, що спірний будинок був спільною сумісною власністю подружжя, так як щонайменше 55/100 частки будинку набуто за час шлюбу, будинок є цінним майном, проте відповідач здійснив його продаж іншій особі без її згоди як другого з співвласників, та враховуючи, що отримані в результаті відчуження кошти відповідачем були використані останнім на власний розсуд та у власних інтересах, її порушені права як власника 11/40 частини будинку (1/2 від 55/100 частки, набутих в період шлюбу) підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача компенсації в розмірі 433 952,48 грн (1 578 009 грн * 11/40).
Також стверджує, що оскільки спірний будинок був спільною сумісною власністю подружжя, то й земельна ділянка, набута відповідачем, теж є спільною сумісною власністю з огляду на невіддільність права власності на будинок від прав на земельну ділянку, на якій такий будинок знаходиться.
Оскільки відповідач відчужив спільне сумісне майно подружжя без її згоди як другого з співвласників, та враховуючи, що отримані в результаті відчуження кошти відповідачем були використані останнім на власний розсуд та у власних інтересах, її порушені права як власника нерухомого майна просила суд стягнути на її користь компенсацію вартості відчуженого спільного майна у розмірі 452 020,53 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості майна відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що під час шлюбу сторін готовність будинку станом на 1995 рік становив 55% у зв'язку з чим позивач має право на виплату грошової компенсації виходячи з вартості матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва, проте позивач не надала належних та достатніх доказів вартості спірного майна.
У подані на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно застосував положення ст.16 Закону України «Про власність», ст.22 КпШС, статті 331 ЦК України , оскільки об'єктом поділу майна подружжя є саме житловий будинок та земельна ділянка під ним, а не матеріали та обладнання, які були використанні в процесі будівництва.
Суд не врахував правових позицій викладених у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №3212/1354/16, від 30.10.2019 року у справі №489/5738/15-ц.
Крім того, вказує, що безпідставно застосував правові позиції викладенні у постанові правовідносини у цій справі Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №127/7029/15-ц, оскільки правовідносини є різними.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 вересня 1988 року який розірвано на підставі рішення суду від 25.05.1998. Розірвання шлюбу зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції 26.03.2001, актовий запис № 224, що стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00028881413 від 11.12.2020.
Таким чином, сторони перебували у шлюбі з 10.09.1988 по 26.03.2001.
20.03.1991 рішенням виконавчого комітету Ровенської міської ради народних депутатів № 115 ОСОБА_2 було відведено земельну ділянку но АДРЕСА_1 площею 600 м2 для будівництва і індивідуального житлового будинку і дозволено його газифікацію і водопостачання.
23 жовтня 1993 року Управлінням містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому погоджено проектну документацію на будівництво, після чого було розпочато будівництво будинку.
20 червня 1995 року відповідачем було зроблено замовлення № 2755 на проведення робіт з визначення відсотку готовності об'єкта, на що останньому було надано довідку від 20 червня 1995 року за № 2755 про те, що готовність недобудованого житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , складає 55 % і вартість його в цінах 1982 року становить 324 121 950 крб. Вказані обставини не заперечуються сторонами.
26 березня 2001 року на підставі рішення Рівненської міської ради від 15 квітня 1999 року за № 122 ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії РВ № 01719, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 1730.
Після розірвання шлюбу, а саме 20.10.2006 житловий будинок було прийнято в експлуатацію .
28 листопада 2006 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження міського голови від 24 листопада 2006 року № 2212-р виконавчим комітетом Рівненської міської ради було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , яким посвідчено його право власності на вищевказаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку - 480,1 кв.м., жила - 172,8 кв.м. та проведено державну реєстрацію права власності на вказане домоволодіння, що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12666392 від 28 листопада 2006 року.
15 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 відчужив жилий будинок розташований у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 5610100000:01:053:0097 на якій розташований будинок.
Продаж житлового будинку за домовленістю сторін вчинено за 1 578 009,00 гривень, земельної ділянки - за 65 702,00 грн .
Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
У силу статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Статтею 29 КпШС України передбачено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Конструкція, як статті 22 КпШС України так і статті 60 СК України, яке коресподується з вказаною статтею КпШС України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.
Убачається, що будівництво спірного будинку було розпочато сторонами під час шлюбу. Станом на 1995 року готовність недобудованого житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , складала 55 % . Дану обставину відповідач не заперечує.
За таких обставин , суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що зазначений недобудований будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя на підставі статті 22 КпШС України, згідно з приписами статті 28 КпШС України, а також статті 70 СК України, їхні частки є рівними.
Установивши, що незавершений будівництвом будинок 55% готовності, набутий під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивача як іншого із подружжя, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 11/40 частини спірного будинку.
Відповідно до правого висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), « у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.»
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 зроблено висновок, що «згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Частиною третьою статі 29 КпШС передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено позовну давність, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності».
Статтею 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує.
Це означає те, що власник зобов'язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
У справі, судом встановлено факт істотного пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин. ОСОБА_1 мала об'єктивну можливість довідатися про факт набуття права власності на вказаний будинок відповідачем у 2006 році та його відчуження у 2010 році третій особі, оскільки доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є офіційним, публічним та загальновідомим.
При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність.
Таким чином, з вказаного часу позивач не була обмежена у праві знати про стан своїх майнових прав.
Доводи позивача, що про порушення своїх прав вона дізналася у листопаді 2020 року, спростовується встановленими апеляційним судом обставинами і дослідженими під час розгляду справи доказами, яким надано належну правову оцінку. Жодних поважних причин, які б перешкоджали їй дізнатися про ці обставини, судом не встановлено.
Оскільки ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов'язку знати про стан своїх майнових прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск строку позовної давності.
Передбачених частиною п'ятою статті 267 ЦК України підстав для поновлення пропущеного строку апеляційним судом не встановлено.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вартість недобудованої частини будинку, що належала позивачці після закінчення будівництва та введення будинку у експлуатацію значно збільшилась.
Разом з тим, вирішуючи спір щодо визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що земельна ділянка набута у власність відповідачем безоплатно в порядку безоплатної приватизації і відповідно до чинного на той час КпШС України не належить до спільного майна подружжя.
Право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України переходить до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, лише у випадку виділу їй конкретної частини будинку.
У справі що переглядається, позовні вимоги щодо поділу будинку в натурі та про визнання права у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України позивачем не заявлялись.
Вирішуючи спір, місцевий суд не з'ясував усіх обставин справи, не дослідив зібрані докази щодо часу, з якого позивач довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав, та не дав належної правової оцінки доводам відповідача щодо спливу позовної давності.
Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, ст. ст.22,28 КпШС України, ст.261, 267 ЦК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від від 08 червня 2021 року скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості майна подружжя відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 листопада 2021 року.
Головуючий :
Судді: