Справа № 545/1645/18 Номер провадження 11-кп/814/161/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
15 листопада 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018170000000275, за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_10 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2020 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого ФОП « ОСОБА_7 », маючого на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_11 , 2009 р.н., проживаючого у АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено:
-за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Частково задоволено цивільний позов та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 55 324 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено долю речових доказів, скасований накладений у справі арешт та стягнуто процесуальні витрати.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він, близько 20 години 27 квітня 2018 року, керуючи автомобілем HYUNDAI ТUCSON д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Київ-Харків у напрямку м. Полтава. На 366 км вказаного автошляху, у районі с. Мале Ладижине Полтавського району, при рухові транспортних засобів в зустрічному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху та на ліве узбіччя, чим створив небезпеку для руху зустрічного транспорту, у результаті чого скоїв зіткнення на лівому по напрямку свого руху узбіччю з автомобілем FIAT DOBLO д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_12 , який рухався в зустрічному напрямку.
Внаслідок зіткнення водій автомобіля марки FIAT DOBLO д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження: крововиливи у м'які покрови голови в лобній ділянці зліва; крововиливи під тверду мозкову оболонку потиличної долі правої півкулі; крововиливи під м'яку мозкову оболонку тім'яної, скроневої, потиличної долей правої півкулі; в черевній порожнині близько 2500 мл рідкої крові; масивні крововиливи біля вушок серця, в параартальну жирову клітковину, біля коренів легень, в навколониркову жирову клітковину; циркулярні надриви інтими аорти; множинні деревоподібні розриви селезінки та печінки; розрив зв'язкового апарату з пошкодженням цілісності акроміально-ключичного з'єднання; перелом грудини; множинні двобічні переломи ребер за різними анатомічними лініями; множинні переломи лівої ліктьової кістки з розривом зв'язкового апарату ліктьового суглобу; перелом лівої стегневої кістки у верхній третині; переломи лівої здухвинної, лонної та сідничної кісток із деформацією тазового кільця та зміщенням вправо; масивні крововиливи в оточуючі м'які тканини в місцях переломів ребер; забиті рани голови, лівої верхньої кінцівки; садна та синці голови, верхніх і нижніх кінцівок. Всі вищеперераховані тілесні ушкодження мають прижиттєвий характер, утворилися від дії тупих предметів, що діяли із значною силою прикладання та могли утворитися в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.04.2018, стосовно живої особи носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх спричинення, а в даному випадку як такі, що призвели до смерті потерпілого та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із безпосередньою причиною смерті. Причиною смерті ОСОБА_12 стала гостра крововтрата внаслідок тупої поєднаної травми голови, тулубу, кінцівок із множинними переломами кісток скелету та розривом внутрішніх органів, про що свідчать патоморфологічні ознаки та результати додаткових методів дослідження.
Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що настали, згідно з висновком судово-автотехнічної експертизи № 284 від 25.06.2018, є порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, а саме:
- п.10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Порушення вказаної вимоги Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди.
ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, шляхом виконання вимог п.10.1 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Потерпіла ОСОБА_10 просить вирок суду щодо ОСОБА_7 змінити в частині вирішення цивільного позову та стягнути з ОСОБА_7 на її користь моральну шкоду в розмірі 800 000 грн.
Вважає суму задоволених цивільних вимог в розмірі 55 324 грн. занадто малою, а вирок суду в частині задоволення цивільного позову несправедливим.
На думку апелянта, судом не взято до уваги, що подія сталася у той час, коли вона була вагітною та пережила великі страждання у зв'язку зі смертю чоловіка, які не припиняються і на даний час.
Зазначає, що її життя після 27.04.2018 стало нестерпним та з вини ОСОБА_7 з поміж іншого була позбавлена єдиного годувальника, який забезпечував родину матеріально. З дня народження дитини вона вимушена забезпечувати і себе і дитину та в подальшому також буде вимушена її самостійно виховувати, навчати, годувати, одягати.
Вказує, що судом не в повній мірі враховано глибину її душевних страждань.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції представник потерпілої адвокат ОСОБА_9 підтримав апеляційну скаргу потерпілої та просив її задовольнити з підстав у ній наведених. Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 заперечили проти доводів скарги, просили врахувати наявність порушень ПДР України в діях загиблого водія ОСОБА_12 , які також знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із виникненням ДТП, а тому вважають, що вирок суду слід залишити без змін. Прокурор відніс вирішення апеляційної скарги на розсуд колегії суддів. Потерпіла ОСОБА_10 до суду апеляційної інстанції не з'явилася, звернулася із заявою про розгляд скарги у її відсутність.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Адвокат ОСОБА_8 - захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 зверталась до апеляційного суду з апеляційною скаргою, однак до закінчення апеляційного розгляду за згодою обвинуваченого ОСОБА_7 відмовилась від поданої в інтересах останнього апеляційної скарги.
З огляду на це, апеляційний розгляд здійснюється лише в межах апеляційних вимог потерпілої ОСОБА_10 .
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України, та учасниками провадження не оскаржується.
Не оспорюється також і призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК Україниу виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, яке відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, а також звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, оскільки це є достатнім та необхідним для виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Водночас, потерпіла ОСОБА_10 стверджує про несправедливість вироку суду в частині вирішення цивільного позову, що є слушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Поміж тим, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У відповідності до положень ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
При цьому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
До початку судового розгляду потерпіла заявила цивільний позов, у якому просила стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 1 000 000 грн. моральної шкоди (а.с.п.27-28).
В обґрунтування суми моральної шкоди потерпіла вказала що із померлим ОСОБА_12 проживали у щасливому шлюбі та дуже кохали одне одного, очікували народження дитини найближчими тижнями. Фактично своїми діями ОСОБА_7 не тільки позбавив життя її чоловіка, але й зруйнував їхню сім'ю. Через те, що смерть стала цілковитою несподіванкою, відчуття непоправної втрати були дуже болісними та нестерпними, тривають і до нині, що завдає великого морального страждання, часто сняться нічні жахіття. Потерпіла вказувала на постійне пригнічення через необхідність виховувати доньку самій, яка позбавлена повноцінного батьківського піклування та ніколи його не побачить, а її спілкування з ним зводиться до відвідування цвинтаря. Залишившись на останніх місяцях вагітності, потерпіла втратила єдиного годувальника, внаслідок чого всі подальші витрати на утримання доньки лягли на її плечі, а також через великий стрес виникла загроза переривання вагітності у зв'язку із чим вона лікувалася у Міському клінічному пологовому будинку.
У подальшому, після отримання частини коштів від обвинуваченого в сумі 200 000 грн., ОСОБА_10 змінила свої позовні вимоги, зменшивши суму моральної шкоди до 800 000 грн. (а.м.п. 157-162 т. 2).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність підстав позову і вини обвинуваченого ОСОБА_7 в спричиненні моральної шкоди потерпілій його злочинними діями.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає до відшкодування ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_10 - 55 324 грн., визначений судом першої інстанції, не відповідає вимогам розумності і справедливості.
Так, відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пункт 9 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо часткового задоволення позову потерпілої всупереч керівним роз'ясненням Пленуму, взагалі не врахував характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Щодо даних обставин не навів аналізу обґрунтування позовних вимог потерпілої та дійшов неправильного висновку про задоволення позову в частині розміру моральних втрат що може бути компенсовано сумою у 300 000 грн.
Колегія суддів враховує, що втрата чоловіка потерпілою ОСОБА_10 , внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 , є непоправною, сталася несподівано, коли вона була вагітною, через що ОСОБА_10 пережила великі страждання у зв'язку зі смертю чоловіка, які не припиняються і на даний час.
Також потерпіла була позбавлена єдиного годувальника, який забезпечував родину матеріально. З дня народження дитини вона вимушена забезпечувати і себе і дитину та в подальшому також буде вимушена її самостійно виховувати, навчати, годувати, одягати без участі коханого чоловіка.
На переконання апеляційного суду, наслідки вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_7 досягли великої глибини фізичних та душевних страждань потерпілої та її родини, на тривалий час змінили їх звичайний образ життя.
Вирішуючи питання про розмір стягнення моральної шкоди колегія суддів вважає, що не підлягають до застосування положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якою регламентовано, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. У цьому кримінальному провадженні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 керуючи автомобілем HYUNDAI ТUCSON д.н.з. НОМЕР_1 , виїхав на смугу зустрічного руху та на ліве узбіччя, чим створив небезпеку для руху зустрічного транспорту, у результаті чого скоїв зіткнення на лівому по напрямку свого руху узбіччю з автомобілем FIAT DOBLO д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_12 .
Висновком експерта № 284 від 25.06.2018 встановлена невідповідність в діях водія автомобіля FIAT DOBLO д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_12 вимогам п.10.1 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної пригоди.
Зважаючи на те, що водій ОСОБА_12 порушив ПДР з метою уникнути небезпеки для руху, яку створив водій ОСОБА_7 , колегія суддів не вважає це порушення грубим в розумінні ч. 2 ст. 1193 ЦК України. А тому твердження захисника та обвинуваченого про необхідність врахування вказаних обставин при вирішенні питання про задоволення вимог потерпілої, колегія суддів відхиляє.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що протиправними діями обвинуваченого безсумнівно були завдані моральні страждання потерпілій, при цьому, суд, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь глибини та тривалості душевних страждань потерпілої ОСОБА_10 , характер, обставини скоєного кримінального правопорушення, а також суму яку обвинувачений компенсував потерпілій в ході судового розгляду в суді першої інстанції в розмірі 200 000 грн., дійшов висновку про необхідність задоволення цивільного позову потерпілої частково, шляхом збільшення суми стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральної шкоди в розмірі 255 324 грн. (загальна сума становить - 455 324 грн.), що за своїм розміром за подібних обставин також узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у Постанові від 02.06.2021 (справа №175/4256/18).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
Таким чином апеляційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, а вирок суду підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди - змінити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 255 324 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2020 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4