Справа № 485/1125/21
Провадження №2/485/395/21
Рішення
іменем України
18 листопада 2021 року м.Снігурівка
Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Соловйова О.В.,
секретар судового засідання Забаровська С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
встановив:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування належним їй на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у належному їй домоволодінні зареєстрована відповідач ОСОБА_2 , але за вказаною адресою остання не проживає понад 10 років без поважних причин. Реєстрація відповідачки перешкоджає їй вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Вирішити спір у добровільному порядку не представляється можливим, оскільки на її неодноразові прохання знятися з місця реєстрації, відповідачка відмовляється.
В судовому засіданні сторони не з'явилися про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, зазначила що відповідачка доводиться їй бувшою невісткою.
Відповідачка в судове засідання не з"явилася. Подала до суду письмову заяву, в якій просила справу слухати у її відсутність, позов не визнає, вказавши на те, що наразі вона проживає у непереоформленому будинку за адресою АДРЕСА_1 , тому не має можливості зареєструватися за вказаною адресою.
На підставі ч.3 ст.211 ЦПК України суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
У зв"язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснено без фіксування судового процесу.
Дослідивши докази по справі, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 березня 2020 року, виданого державним нотаріусом Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Коваль Ю.В. за реєстровим № 184, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власнсоті 03 березня 2020 року (а.с. 8).
24 грудня 2010 року у вказаному житловому будинку, за згоди власника, зареєстрована відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с.Вавилове Снігурівського району Миколаївської області, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 604 від 18.12.2019 року (а.с. 36).
Актом депутата Широківської сільської ради по виборчому округу № 7 села Новопетрівка від 06 липня 2021 року ОСОБА_3 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрована за адресою по АДРЕСА_1 , але з 30 жовтня 2011 року в будинку за вказаною адресою не проживає (а.с.7).
Позивач ОСОБА_1 зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 є бувшою невісткою, яка розірвала шлюб з її сином ОСОБА_4 , на підтвердження чого надала копію рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2019 року про розірвання шлюбу (а.с.37).
Відповідач в поданій письмовій заяві вказала на те, що проживає у непереоформленому будинку за адресою по АДРЕСА_1 , тому не має можливості зареєструватися за місцем фактичного місця проживання, а відтак знятися з місця реєстрації у добровільному порядку не бажає.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка не є членом сім"ї власника житла, спільним побутом із позивачкою не пов'язана, сімейні відносини з колишнім чоловіком припинені, що підтверджується довідкою про склад сім"ї від 11 жовтня 2021 року № 254, виданої Широківською сільською радою Миколаївської області, згідно якої позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 не мають родинних стосунків з відповідачкою ОСОБА_2 (а.с.24).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (правова позиція ВСУ у справі №6-709цс16).
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц.
Звертаючись до суду позивач зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає без поважних причин з 2011 року, тобто понад 10 років. Будь-яких намірів проживати не виявляла, проживає в іншому житлі.
Як встановлено, що також і ствердила в письмових поясненнях ОСОБА_2 , до теперішнього часу відповідачка фактично постійно проживає за іншою адресою.
Відповідачка не надала суду доказів поважності причин відсутності за місцем реєстрації, про її наміри та спроби вселитися у спірний житловий будинок та проживати там або створення позивачкою перешкод у користуванні житлом. Така свідома поведінка відповідачки свідчить про втрату нею інтересу до спірного житлового приміщення.
Посилання відповідачки на ті обставини, що вона проживає у непереоформленому житловому будинку та не має можливості в ньому зареєструватися, не є доказом доказів поважності причин непроживання у будинку протягом часу, визначеного ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР.
Таким чином, у ході судового розгляду підтверджено обставини щодо права власності позивача на житлове приміщення, відсутність відповідачки, яка не є членом сім"ї власника житла, за зареєстрованим місцем проживання понад десять років, відсутності доказів щодо створення позивачем перешкод у користуванні житлом, участі відповідачки в утриманні будинку чи виявлення інтересу до житла. Доказів поважності причин відсутності відповідачки понад зазначений термін судом не встановлено, так само як і наявності домовленості між сторонами про інший строк збереження права на проживання у будинку.
При цьому реєстрація відповідачки створює для позивача перешкоди у користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання ОСОБА_2 такою, що втратили право користування жилим приміщенням, підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідачки на користь позивачки понесені судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 263-265, 141, 268 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Вавилове Снігурівського району Миколаївської області, такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Вавилове Снігурівського району Миколаївської області, РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 к.).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, який відраховується з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 18.11.2021.
Суддя О. В. Соловйов