КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/3857/16-ц
Провадження № 2/488/30/21 р.
Іменем України
08.11.2021 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі судді - Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Глубоченко О.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
та представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-
встановив:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до відповідача - ОСОБА_4 , в обґрунтування якого вказав, що він та відповідачка перебували у шлюбі з 16.03.1996 р. по 25.04.2011 р, за час якого був побудований незавершений будівництвом житловий будинок із готовністю 29 %, розмірами 7 х 12 м. із чотирма кімнатами, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що будівництво велося ним власними силами і коштами та без участі відповідача та її батька, купувалися будівельні матеріали. Відповідачка відмовляється у добровільному порядку поділити спільне сумісне майно та сплатити вартість будівельних матеріалів і робіт, використаних у процесі будівництва недобудованого будинку, у зв'язку з чим він вимушений звернутися до суду із даним позовом.
Також позивач зазначив,що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.06.2013 р. (справа № 2-1418/11) було проведено поділ майна подружжя ОСОБА_5 , зокрема, побутової техніки, меблів, велосипеду та іншого рухомого майна, однак судом при розгляді цієї справи не було поділено майно, яке є предметом даного позову.
Посилаючись на таке позивач просив:
-поділити майно подружжя ОСОБА_5 та стягнути з відповідачки на його користь 1/2 частину вартості будівельних матеріалів та робіт, використаних під час будівництва житлового будинку з готовністю 29 % за адресою: АДРЕСА_1 , а вказані роботи і матеріали залишити у власності відповідачки.
Ухвалою суду, занесеною до журналу судового засідання від 27.03.2017 р. до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, був залучений ОСОБА_6 .
За клопотанням представника позивача, ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15.08.2018 р., по справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, уточнили їх із врахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи, та просили стягнути з відповідачки на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частини вартості будівельних матеріалів та робіт, використаних під час будівництва житлового будинку з готовністю 29 % за адресою: АДРЕСА_1 , що становить - 68 238 грн., а вказані роботи і матеріали просили залишити у власності відповідачки. А також просили відшкодувати понесені позивачем судові витрати у виді 551,20 грн. судового збору, 6 000 грн. за професійну правничу допомогу та 8 000 грн. вартості проведення експертизи.
Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечували проти позову через безпідставність та необґрунтованість, та пояснили, що недобудований житловий будинок із готовністю 29%, що розташований за вищевказаною адресою, був побудований батьком відповідачки - ОСОБА_6 за особисто належні йому кошти. Також представник відповідача зробив заяву про застосування позовної давності та відмову через це у задоволенні позову.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується наявною у справі копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідка та дослідивши зібрані по справі письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судовим розглядом встановлено, що сторони по даній справі: позивач - ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.03.1996 року, який був розірваний рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12.04.2011 року (а.с. 6-7).
Із матеріалів справи вбачається, що за час шлюбу сторонами було придбане різне рухоме майно, а також земельна ділянка № НОМЕР_2 , що знаходиться в СТ «Північ-Південь», розташованому на території Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, та площею 0,10 га.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.06.2013 р. /цивільна справа № 2-1418/11/, з урахуванням додаткових рішень та ухвал про виправлення описок від 30.09.2013 р. та від 06.11.2013 р., позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були задоволені частково, за ОСОБА_1 було визнано право власності на рухоме майно та на земельну ділянку, на загальну вартість 11 000 грн., а за ОСОБА_4 було визнано право власності на рухоме майно загальною вартістю 11 300 грн., також з ОСОБА_4 було стягнуто компенсацію на користь ОСОБА_1 у сумі - 300 грн. (а.с. а.с. 8-14). Крім цього, даним судовим рішенням було відмовлено у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6 , про визнання права власності на матеріали та інше майно, яке було використано в процесі будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку з готовністю 29% за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції було залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 12.12.2013 р. (а.с. а.с. 15-16).
Зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що позовні вимоги про визнання права власності та матеріали та вартість робіт, що були використані в процесі будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку з готовністю 29 % за адресою: АДРЕСА_1 , сторонами по даній справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не заявлялися та не були предметом судового розгляду у вказаній цивільній справі.
Судом встановлено і це підтверджується письмовими доказами по справі, що згідно Договору забудови, посвідченого Миколаївською державною нотаріальною конторою 07.07.1967 р. за реєстр. № 3835, та зареєстрованого у Миколаївському МБТІ 17.12.1988 р за реєстр. № 15716, - ОСОБА_6 належав житловий будинок АДРЕСА_2 . Даний будинок збудований на земельній ділянці площею 524 кв.м., яка була відведена ОСОБА_6 рішенням виконкому Миколаївської міськради депутатів № 883 від 16.05.1967 р. (а.с. а.с. 79-81).
Судовим розглядом також встановлено, що рішенням виконкому районної ради народних депутатів № 125 від 15.09.1995 р. ОСОБА_6 отримав дозвіл на проведення реконструкції літньої кухні розміром 3,82 м х 6,96 м, із добудовою приміщення, необхідного для встановлення газових приладів по АДРЕСА_1 (а.с. 99 цивільної справи № 2-1418/11).
Згідно договору дарування від 01.03.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В. за реєстр. № 775, ОСОБА_6 подарував своїй дочці, відповідачці по даній справі - ОСОБА_4 42/100 частин вищевказаного житлового будинку (а.с. 75). Зі змісту даного договору вбачається, що домобудівля, частина якого була відчужена (позначена на плані літ. А) із житловою площею 33,9 кв.м., мала такі господарські та побутові будівлі і споруди: літня кухня (літ. Б), тамбур (літ. В), вбиральня (літ. Е), погріб (літ. Зпд), сарай (літ. И), альтанка (літ. К), душ (літ. Л), навіс (літ. М), споруди за №№ 3,6,ІІ, огорожі за №№ 5,7,8.
В подальшому, 30.10.2007 р. ОСОБА_4 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 908816, згідно якого їй та ОСОБА_6 було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку, площею 524 кв.м., з кадастровим номером 4810136600:11:058:0003, що розташована за вищевказаною адресою, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , належні йому 58/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 , з відповідною часткою прилеглих до нього господарських та побутових будівель і споруд, успадкувала ОСОБА_4 , яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.08.2020 р., видане приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Коханенко О.Г. за реєстр. № 604. Згідно цього свідоцтва, до житлового будинку літ. А-1 житловою площею 33,9 кв.м., прилягають такі господарські та побутові будівлі і споруди: погріб (літ. Зпд), навіс (літ. О), споруди за №№ 3,6,І, ІІ, огорожі за №№ 5,7.
Із наявного у справі технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 , вбачається, що за цією адресою, крім житлового будинку літ. А-1, розташований ще й самочинно побудований житловий будинок літ. П, незавершений будівництвом, із готовністю 29 %, та який має площу забудови 96,3 кв.м.
Заявляючи позовні вимоги, що предметом позову у даній справі, позивач посилався на те, що незакінчений будівництвом житловий будинок із готовністю 29 %, був побудований ним за час шлюбу з відповідачкою, проте ним особисто, власними силами і за рахунок придбаних ним матеріалів. При цьому позивач стверджував, що відповідачка та її батько - ОСОБА_6 не приймали участі у цьому будівництві. Також позивач обґрунтовував свої вимоги положеннями ч. 3 ст. 331 ЦК України, якою передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до вимог ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва врегульований статтею 331 ЦК України, за приписами частини другої якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Одночасно частиною третьою статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Отже, об'єкт незавершеного будівництва за визначенням частини третьої статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).
Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Таким чином, поняття "об'єкт незавершеного будівництва" (частина третя статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об'єкт" (частина перша статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.
Як зазначено вище, чинне законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна за рішенням суду.
У той же час об'єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва чи його поділу не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об'єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов'язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.
Тобто, стаття 331 ЦК України регулює правовідносини сторін при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 909/175/18 зазначив, що це правило застосовується лише "при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.".
Натомість, судом встановлено та не заперечувалось і самим позивачем, що спірне будівництво здійснювалося без отримання дозвільної документації, відтак є самочинним, відповідно такі правовідносини регулюються статтею 376 ЦК України. Більше того, судом встановлено, що позивачеві ніколи не виділялася земельна ділянка для будівництва житлового будинку за даною адресою, і воно проводилось на земельній ділянці, що спочатку перебувала у користуванні ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Миколаївської міськради депутатів № 883 від 16.05.1967 р., а згодом ця ділянка стала спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та відповідачки ОСОБА_4 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ № 908816.
До того ж, саме ОСОБА_6 як забудовник, був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 97 КУпАП, за порушення ним вимог містобудівельного законодавства, зокрема, будівництво садибного житлового будинку по АДРЕСА_1 без реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт, що є порушенням ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Дане підтверджується наявною у матеріалах даної справи копією постанови № 374, винесеною першим заступником начальника інспекції Держархбудконтролю у Миколаївській області Жердєвим М.Г. (а.с. 93).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 КУпАП обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом досліджені письмові докази, надані позивачем як доказ ведення ним власними силами будівництва спірного нерухомого майна, зокрема, його записи про придбання будівельних матеріалів (а.с. а.с. 17-20), рахунки-фактури, накладні, товарні чеки та квитанції, що містяться у матеріалах цивільної справи № 2-1418/11, які були оглянуті судом за клопотанням учасників справи. Проте, на думку суду, вони не доводять факту їх придбання саме ОСОБА_1 і того, що ці матеріали були використані саме для будівництва спірного нерухомого майна.
Посилання позивача на те, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.06.2013 р. /цивільна справа № 2-1418/11/ ОСОБА_6 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на матеріали та інше майно, яке було використано в процесі будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку з готовністю 29% за адресою: АДРЕСА_1 , на думку суду, само по собі жодним чином не доводить того, що це будівництво велось саме позивачем ОСОБА_1 .
Суд також вважає необхідним зазначити, що судовим розглядом встановлено, і таке підтверджується зібраними по справі письмовими доказами, що незакінчений будівництвом житловий будинок із готовністю 29% був збудований замість знесених побутових та господарських будівель і споруд, зокрема: літньої кухні , тамбуру, альтанки, душу. Дане підтверджується змістом договору дарування 01.03.2002 р. (а.с. 74) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.2020 р., а також технічним паспортом на житловий будинок, у яких відображений склад житлового будинку по АДРЕСА_1 . За такого, суд знаходить необґрунтованими і нічим не підтвердженими доводи позивача про те, що недобудований будинок був побудований як додаток до подарованої відповідачці 1/3 частини будинку та за час їхнього шлюбу, про що він зазначив у своїй позовній заяві.
Відповідно до ч. 1 ст 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи викладене, суд знаходить вимоги позивача за первісним позовом недоведеними через те, що вони не підтверджені належними і допустимими доказами.
Доказів, які б спростовували висновки суду, судовим розглядом не здобуто.
При розгляді справи, представником відповідача було зроблено заяву про застосування позовної давності та відмову у задоволенні позову, і з цього приводу суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виходячи зі змісту статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Зазначені загальні правові висновки щодо порядку застосування позовної давності є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61); № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61); від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71); від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134); від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).
Оскільки позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження судовим розглядом, про що судом зазначалося вище, то суд вважає відмовити у задоволенні саме через необґрунтованість і недоведеність позову, а не за спливом позовної давності.
На підставі ст. 141 ЦПК України суд не відшкодовує позивачу понесені ним судові витрати через відмову у задоволенні його позову.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .
Повний текст рішення суду складено 17.11.2021 року
Суддя Л.І. Селіщева