18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 500/1818/21
адміністративне провадження № К/9901/40720/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.
перевірив касаційну скаргу Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №500/1818/21 за позовом ОСОБА_1 до Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов,-
09 листопада 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), в якому просив:
визнати протиправною та скасувати постанову Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 27.12.2018 року про стягнення виконавчого збору ВП №54767086;
визнати протиправною та скасувати постанову Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 26.11.2019 року про стягнення виконавчого збору ВП №51776069;
визнати протиправною та скасувати постанову Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 26.11.2019 року про стягнення виконавчого збору ВП №51775835.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 500/1818/21 було скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 27.12.2018 про стягнення виконавчого збору ВП №54767086.
Визнано протиправною та скасовано постанову Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 26.11.2019 про стягнення виконавчого збору ВП №51776069.
Визнано протиправною та скасовано постанову Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 26.11.2019 про стягнення виконавчого збору ВП №51775835.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У свою чергу, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Предметом розгляду даної справи є, зокрема, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, скаржник зазначає, що підставою звернення до суду касаційної інстанції є п.2 ч.4 ст.328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду по справам №1340/5053/18, №420/769/19, №400/878/20 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
Між тим, формальне зазначення вказаної підстави касаційного оскарження, суд відхиляє, оскільки самого лише зазначення постанов Верховного Суду недостатньо, скаржник повинен зазначити щодо застосування якої норми права в ній викладено висновок, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Разом з тим, скаржник в касаційній скарзі вказує про те, що у справах №1340/5053/18, №420/769/19, №400/878/20 та у справі, що розглядається різні фактичні обставини, отже спірні правовідносини у цих справах не є подібними. Таким чином, Суд вказує на суперечність доводів скаржника щодо необхідності відступлення у цій справі від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду по справам №1340/5053/18, №420/769/19, №400/878/20.
Суд вказує, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
З урахуванням вищенаведеного, Суд вказує, що скаржник жодним чином не обґрунтував в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний скаржником спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Аналіз правових норм та обставин справи доводить відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтею 287, статтею 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №500/1818/21 за позовом ОСОБА_1 до Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.Е. Мацедонська
Н.В. Шевцова