18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 200/1442/21-а
адміністративне провадження № К/9901/39688/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року в справі №200/1442/21-а за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
01 листопада 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач-2) про визнання протиправною бездіяльності третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих) щодо не розгляду заяви позивача про надання дозволу повторно скласти іспит з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону; визнання протиправним та скасування рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих) № 55 від 19.11.2020 про неуспішне проходження прокурором атестації; визнання протиправним та скасування наказу від 24.12.2020 № 1923-к про звільнення з посади прокурора Слов'янської прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ); поновлення на посаді прокурора Слов'янської прокуратури Донецької області з 30.12.2020; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.12.2020 по день постановлення рішення у справі..
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, яке було залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем складався іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки, за результатами якого ним отримано 59 балів (з мінімально необхідних 70).
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) та покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме підпункту 2 пункту 19, розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.
Разом з тим, Суд вказує, що у справі 160/6204/20 Верховний Суд зазначив, що оскаржуване рішення кадрової комісії є мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти та обґрунтування щодо набрання позивачем балів за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички. На підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту, відповідачем правомірно прийнято оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Суд також зазначив, що у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку відповідно до Закону № 113-ІХ:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання).
Аналогічні правові висновки було зроблено Верховним Судом у справі №200/5038/20.
Також, у справі №440/2682/20 Верховним Судом було сформовано висновок про те, що у разі об'єктивної наявності технічних проблем під час тестування єдиною логічною, послідовною і такою, що сприймається, є поведінка, коли прокурор звертається до членів комісії або робочої групи і не завершує тестування, передбачаючи, що результат буде негативний, і просить з огляду на ситуацію, що склалася, перенести тестування на інший день.
Про такі обставини позивач міг зазначити також у відомості, в якій розписувався відразу після завершення тестування, засвідчуючи отриманий результат, однак цього не зробив.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається було встановлено, що будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора не зазначені.
Тому, у даному випадку підлягає застосуванню висновок Верховного Суду у справі №440/2682/20, згідно з якими зазначено, що результати складення позивачем іспиту відображено членом робочої групи у відповідній відомості, із чим позивач був ознайомлений і поставив власний підпис, чим підтвердив їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки відсутні. Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення кадрової комісії та для визнання звільнення з посади позивача незаконними були відсутні.
Суд вказав, що фактично всі доводи позивача про протиправность дій відповідача щодо проведення атестації, ґрунтуються на його незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221, які, на його думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.
Водночас колегія суддів звернула увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні (Висновки Верховного Суду у справі №200/5038/20) .
З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань містить лише детально викладені фактичні обставини справи, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій та цитування норм законодавства.
Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно зазначити щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року в справі №200/1442/21-а за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку- повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич