18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.004540
адміністративне провадження № К/9901/12783/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року (суддя Ланкевич А.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року (судді: Затолочний В.С. (головуючий), Бруновська Н.В., Шавель Р.М.) у справі №1.380.2019.004540 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбуденергозбереження" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Західбуденергозбереження" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2019 №0012331414 та №0012341414.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки акту перевірки про допущені Товариством порушення вимог податкового законодавства є не обґрунтованими, базуються на припущеннях, натомість позивач має документи, які підтверджують здійснення господарських операцій та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.08.2019 №0012331414, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, в частині задоволених вимог дійшов висновку, що позивач мав право на формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариство допустило порушення передбачене пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, а саме ненадання позивачем контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю, що свідчить про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 27.08.2019 №0012341414.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.
6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки від 06.08.2019 №1131/14.14-21/32894356, оформленого за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Західбуденергозбереження» з питань проведення взаємовідносин із ТОВ «Мастіг» за період грудень 2018 року та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податковій декларації з податку на прибуток, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог:
- пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми податкового кредиту з ПДВ за період грудень 2018 року на загальну суму 647597,00 грн, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 18) за грудень 2018 року в сумі 647597,00 грн;
- пунктів 85.2, 85.4, 85.8 статті 85, пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Мастіг» не мали реального характеру, фактично не відбулися, а їх метою є штучне формування податкового кредиту, зниження податкових зобов'язань з ПДВ.
Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані не наданням до перевірки первинних документів по правовідносинам із контрагентом. В ході проведення перевірки директору ТОВ «Західбуденергозбереження» вручено листи-вимоги від 24.07.2019 №1/14.14-15, від 26.07.2019 №2/14.14-15 та від 30.07.2019 №3/14.14-15 про надання документів та інформації щодо проведених операцій, проте Товариством не було надано контролюючому органу витребовуваних документів, що засвідчено актом ненадання документів від 30.07.2019 №839/14.14/32894356.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що у ТОВ «Мастіг» відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення підрядних робіт, обумовлених договором з позивачем (реконструкція водопровідних мереж; перекладання водоводів; поточний ремонт внутрішньої мережі теплопостачання; нове будівництво спального корпусу; капітальний ремонт тераси та приміщень), також проведеним аналізом даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено відсутність придбання ТОВ «Мастіг» будівельних матеріалів із специфікою, що відповідає даним видам робіт за відповідний період. Поряд з цим, в ході проведення перевірки встановлено, що у позивача в наявності достатня кількість трудових ресурсів, власних та орендованих основних засобів, придбання необхідних для даних видів робіт будівельних матеріалів, що давало змогу виконувати роботи власними силами, без залучення третіх осіб. З урахуванням зазначеного відповідач дійшов висновку, що операції ТОВ «Західбуденергозбереження» із ТОВ «Мастіг» за грудень 2018 року не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети). Враховуючи вищенаведене, контролюючий орган дійшов висновку, що ТОВ «Мастіг» не могло здійснювати вищенаведені господарські операції з урахуванням часу, оперативності їх проведення, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, недостатньої чисельності трудових ресурсів, відсутності власних та залучених основних засобів, необхідних для здійснення даних робіт.
На підставі акту перевірки, контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.
Судами було встановлено, що між позивачем та ТОВ «Мастіг» укладено договори підряду на виконання будівельних робіт №02.07/1 від 02.07.2018, №20.07/1 від 20.07.2018, №25.07/1 від 25.07.2018, №05.09/1 від 05.09.2018, №08.10/1 від 08.10.2018, №05.11/1 від 05.11.2018, №12.11/1 від 12.11.2018, №19.12/1 від 19.12.2018.
На підтвердження реального здійснення господарських операцій за цими договорами, позивачем до суду надано копії документів: договори, податкові накладні, банківські виписки, акти приймання виконаних будівельних робіт, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631.
8. У доводах касаційної скарги відповідач вказує на порушення судами норм матеріального права та вказує на їх неправильне застосування судом, вказує на порушення норм процесуального права, що полягає у неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, зазначає, що під час проведення перевірки позивачем не було надано оригіналів первинних документів, які підтверджували право позивача на формування податкового кредиту, неврахування судами та ненадання правової оцінки вказаному факту в контексті вимог статті 44 Податкового кодексу України. При цьому суди фактично погодившись з тим, що документи позивачем під час перевірки не надавались (податкове повідомлення-рішення від 27.08.2019 №0012341414 визнано правомірним), проте всупереч позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 06.08.2019 у справі №520/8681/18 при прийнятті рішень врахували документи, які позивачем було надано до суду.
9. Товариством надано відзив на касаційну скаргу, в яких позивач вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність тверджень контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій
10. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності врегульований статтею 44 Податкового кодексу України.
Так, пунктом 44.1 вказаної статті визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (пункт 44.3 статті 44).
Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9).
З огляду на вказані норми права підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності не підтверджених відповідними первинними документами.
Таким чином, на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які і є підставою для формування даних податкового та бухгалтерського обліку.
Згідно вимог пункту 85.2 статті 85 платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (пункт 85.4 статті 85).
Отже платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови (пункт 85.6 статті 85).
Відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Таким чином у разі якщо до закінчення перевірки або протягом десяти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених первинними документами, реєстрами бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством, зазначена імперативна норма передбачена пунктом 44.1 статті 44 і кореспондується з вимогами пункту 198.6 статті 198, якою передбачено, що у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
З урахуванням вищезазначеного правового регулювання суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог Товариства з огляду на не встановлення судами в повній мірі фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Приписи статті 44 Податкового кодексу України визначають обов'язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, а також визначають наслідки недотримання вимог щодо наявності та надання до контролюючого органу під час перевірки первинних документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Хоча вказані норми є матеріально - правовими, однак для застосування стандартів доказування при розгляді адміністративних спорів, які виникають за наслідками проведених перевірок, такі фактично впливають на визначення властивостей доказів, а саме які докази можуть вважатись допустимими.
Відтак передумовою застосування приписів процесуального закону щодо доказування в адміністративних справах по розгляду податкових спорів необхідною умовою, якщо на цьому наполягають сторони, є перевірка на дотримання норм матеріального закону, якою є, зокрема, стаття 44 Податкового кодексу України, від чого залежатиме оцінка доказів на їх допустимість для доведення фактів, що є предметом доказування.
У даній справі відповідач як на стадії проведення перевірки так в подальшому під час подання заперечень на позовну заяву, подання апеляційної та касаційної скарг, посилається на порушення Товариством приписів матеріального закону, зокрема статті 44 Податкового кодексу України. Як вбачається з акту перевірки, та на чому наголошує відповідач, зокрема і в касаційній скарзі, однією з підстав для висновку про завищення податкового кредиту слугувало те, що позивачем під час перевірки не було надано первинних документів, які свідчать про факт вчинення господарських операцій з контрагентом, що засвідчено і відповідним актом.
При цьому судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень враховано надані позивачем до суду документи, які, на думку судів, фактично підтверджують реальність проведених господарських операцій. Проте вказаний висновок фактично нівелює приписи матеріального закону та не свідчить про дотримання процесуального закону щодо стандартів доказування, а саме оцінки доказів та обставин, які можуть свідчити про недопустимість чи допустимість доказів, які використано судом для встановлення фактів та не встановлення обставин, що складає предмет доказування у даній справі.
Судами попередніх інстанцій не досліджувались докази щодо наявності чи відсутності в розпорядженні позивача первинних документів, неможливості їх надання контролюючому органу під час перевірки з причин, які в силу приписів статті 44 Податкового кодексу України вважаються поважними. Тобто судами не встановлено та не досліджено доказів щодо надання позивачем первинних документів на стадії перевірки, відмови контролюючого органу врахувати такі під час перевірки чи взагалі не врахування таких.
Судами також не досліджено і докази щодо переліку документів, які, як стверджує позивач, надавались ним на запит контролюючого органу, чи відповідають такі документи вимогам щодо їх відповідності визначенню первинного документу в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Таким чином, колегія суддів вважає, що суди фактично не надали належної оцінки спірним правовідносинам в зазначеному вище контексті та не дотримались принципів процесуального закону.
Суд звертає увагу, що вказане має безпосереднє значення для правильного вирішення справи.
Крім того, слід зазначити, що судом першої інстанції було визнано правомірним податкове повідомлення-рішення від 27.08.2019 №0012341414, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) за порушення вимог пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, а саме за ненадання позивачем контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю.
Вказаний висновок фактично суперечить висновку суду щодо підтвердження спірних господарських правовідносин первинними документами.
11. Поряд з цим судами попередніх інстанцій правильно було вказано, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які є підставою для бухгалтерського обліку та в яких фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При цьому аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Таким чином, формування податкового кредиту можливе лише на підставі належно оформлених первинних документів.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про не встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
12. За змістом частини четвертої ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
13. Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вказане та встановити обставини пов'язані з належністю, допустимістю та достовірністю доказів, надати оцінку таким обставинам в контексті вимог статті 44 Податкового кодексу України, та у разі необхідності встановити реальність господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, наявність відповідних первинних документів, що підтверджують рух активів від постачальника до покупця.
14. Згідно ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
15. Відповідно до п. 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 1.380.2019.004540 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова