18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 400/2208/20
адміністративне провадження № К/9901/28146/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Соколова В. М., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року (головуючий суддя Брагар В. С.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (головуючий суддя Коваль М. П., судді: Домусчі С. Д., Турецька І. О.),
І. Суть спору
У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнати бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби протиправною;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період проходження служби;
- визнати бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпочинку протиправною;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпочинку терміном 43 доби, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на день видання наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплат індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та компенсації за невикористані дні відпочинку під час виконання службових обов'язків у вихідні, неробочі та святкові дні, що суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує його права.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині - польова пошта НОМЕР_2 .
04 березня 2015 року позивач отримав статус учасника бойових дій, а з 22 лютого 2017 року вибув до нового місця служби до ВЧ НОМЕР_3 м. Бердичів.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій установлено, що у зв'язку з оголошенням про мобілізацію та особливий період ВЧ НОМЕР_4 змінила своє найменування на Військова частина - польова пошта НОМЕР_2 . Після завершення періоду мобілізації військовій частині було повернуто попереднє умовне найменування - ВЧ НОМЕР_4 . А, відповідно до директиви МОУ та Генерального штабу ЗСУ з 27 грудня 2019 року введено в дію умовне найменування - ВЧ НОМЕР_1 , при цьому з 28 грудня 2019 року умовне найменування ВЧ НОМЕР_4 анульоване.
Відповідно до підп. 4.1. п. 4 Витягу з наказу командира Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22 лютого 2017 року № 56, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника начальника штабу - водолазного спеціаліста 1-го загону Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , призначеного наказом Командувача Сил спеціальний операцій Збройних Сил України від 14 лютого 2017 року № 4 офіцером групи планування відділення та контролю ВЧ НОМЕР_3 вважати таким, що справи, обов'язки та посаду здав і вибув до нового місця служби м. Бердичів.
Також з 22 лютого 2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, з 2015 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 04 березня 2015 року серії НОМЕР_5 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 18 червня 2019 року № 312 підтверджується факт приймання участі позивача в період: з 20 липня 2014 року по 18 вересня 2014 року; з 09 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року; з 10 серпня 2017 року по 12 грудня 2017 року у бойових діях по захисту територіальної цілісності України.
До того ж, в матеріалах справи знаходиться довідка про розмір належної індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2014 року по 22 лютого 2017 року, відповідно до якої індексація грошових доходів за період 01 грудня 2015 року по 22 лютого 2017 року ОСОБА_1 не здійснювалась.
Вважаючи, що на день видання наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, ВЧ НОМЕР_1 не провела з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплат індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року та компенсації за невикористані дні відпочинку під час виконання службових обов'язків у вихідні, неробочі та святкові дні, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що в частині визнання протиправної бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових лій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року та зобов'язання здійснити такі виплати необхідно відмовити у зв'язку із ненабуттям позивачем права на отримання грошової компенсації за неотриманні додаткові відпустки, оскільки його не було звільнено із військової служби, хоча законодавством чітко встановлено момент набуття права на отримання грошової компенсації - «у рік звільнення», що унеможливлює задоволення позову в цій частині.
Також суд першої інстанцій зазначив, що на підтвердження позовних вимог стосовно невиплати індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби позивачем не було надано відповідного розрахунку стосовно такої індексації. Позивачем не зазначено обставини, якими обґрунтовує свої вимоги із посиланням на докази, що підтверджують вказані обставини, лише наведено правове обґрунтування питання індексації в цілому.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується, а компенсується днями відпочинку.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скарга ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби та зобов'язання здійснити виплату індексації грошового забезпечення. В цій частині прийнято нове судове рішення, яким визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період проходження військової служби з 01 грудня 2015 року по 22 лютого 2017 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 22 лютого 2017 року. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року - залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. В іншій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновками Миколаївського окружного адміністративного суду та зазначив, що вимоги позивача щодо зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпочинку терміном 43 діб та вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, задоволенню не підлягають.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
На обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду в питанні виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у разі переведення військовослужбовця для проходження військової служби до іншої військової частини з огляду на неврегулювання цього питання нормами спеціального законодавства, а тому, на думку скаржника, підлягають застосуванню норми КЗпП України (п. 3 ст. 83), Закону України «Про відпустки» (ч. 3 ст. 24). Крім того, скаржник зазначає про неврегулювання нормами спеціального законодавства питання відшкодування невикористаних днів відпочинку.
Скаржник стверджує, що жодним нормативно-правовим актом спеціального законодавства не врегульовано питання грошового відшкодування невикористаних днів відпочинку, а фактично трудові відносини між ОСОБА_1 та відповідачем припинились, тому, на думку позивача, відновлення його порушеного права вбачається шляхом виплати грошової компенсації за невикористані дні відпочинку у кількості 43 доби виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.
Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджуючись з касаційною скаргою позивача, стверджує, що законодавством України чітко визначено час, коли здійснюється виплата (у рік звільнення), і подію, з настанням якої пов'язано здійснення виплати (звільнення з військової служби), однак позивач з військової служби не звільнявся, а вибув до іншої військової частини.
Також ВЧ НОМЕР_1 посилається на п. 1.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за № 638/15329, нормами якого встановлено, що військовослужбовцям грошова компенсація за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, в які він виконував обов'язки військової служби, не виплачується. При цьому, загальні норми трудового законодавства в даному випадку застосуванню не підлягають.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Пунктом 12 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) установлено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут).
Згідно з абз. 2, 3 ст. 199 Статуту для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин) встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість робочого тижня встановлюється законом. Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурологічної роботи, спортивних заходів та ігр. Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня (ст. 203 Статуту).
У відповідності до п. 3 розд. II Інструкції про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 19 січня 2016 року № 27, в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються завдання, серед яких, надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
Згідно з п. 1.5. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (далі - Інструкція) за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
VІІ. Висновки Верховного Суду
В силу положень ч. 1 ст. 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування норм права.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій слугувала незгода позивача з відмовою у задоволенні позову стосовно невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та невикористані дні відпочинку. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпочинку та зобов'язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпочинку терміном 43 доби виходячи з грошового забезпечення на день звільнення, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову у цій частині, оскільки аналізуючи положення Статуту та Інструкції убачається, що зазначеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, у які військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
Водночас, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на положення КЗпП України, з огляду на те, що вказані норми на спірні правовідносини не розповсюджуються, адже питання оплати праці військовослужбовця врегульоване спеціальним законодавством, яке не передбачає грошової компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій про те, що в даній справі норми КЗпП України могли б бути застосовані, як субсидіарні, у разі неврегулювання спірного питання спеціальними нормами.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язання відповідача здійснити таку виплату, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З аналізу норм Законів № 3551-ХІІ, № 2011-ХІІ, а також положень КЗпП України убачається, що на роботодавця покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вбачається з довідки ВЧ НОМЕР_3 від 18 червня 2019 року № 312, ОСОБА_1 в період з 20 липня 2014 року по 18 вересня 2014 року, з 09 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року та з 10 серпня 2017 року по 12 грудня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого 04 березня 2015 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Тобто, позивач є особою, яка отримала право на додаткову відпустку як учасник бойових дій.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не був звільнений, оскільки згідно з витягом з наказу від 22 лютого 2017 року № 56 останній вибув до нового місця служби м. Бердичів (ВЧ НОМЕР_3 ).
Однак, суди не врахували ту обставину, що у цьому ж витязі з наказу зазначено, що ОСОБА_1 з 22 лютого 2017 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, що фактично прирівнюється до припинення надання йому відповідних пільг та компенсацій, як військовослужбовцю, звільненому з військової служби, враховуючи, що відповідно до абз. 3 п. 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11 червня 2008 року № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. При цьому, у вказаному наказі не зазначено, чи отримав позивач грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій.
Крім того, у матеріалах справи відсутні дані стосовно того, чи дійсно позивач не використав своє право на отримання днів додаткової відпустки як учасник бойових дій саме за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року.
Отже, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в цій частині є передчасними, оскільки судом як першої, так і апеляційної інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи й не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи. Верховний Суд уважає, що для належного розгляду цієї справи судам попередніх інстанцій слід дослідити природу спірних правовідносин у рамках Законів № 3551-ХІІ, № 2011-ХІІ, а також положень КЗпП України та нормативно-правових актів, якими врегульовані дані правовідносини, у разі, якщо позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 22 лютого 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - скасувати.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року в нескасованій постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року частині та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді В. М. Соколов
Н. В. Шевцова