18 листопада 2021 р. Справа № 440/7210/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/7210/21
за позовом Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області
до Полтавської міської ради , Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування окремих положень та паспорту прив'язки тимчасової споруди,
Керівник Полтавської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом до Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункти 1, 2, 4 рішення Полтавської міської ради від 19.03.2021 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині продовження розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава, продовження дії особистого строкового земельного сервітуту та паспорту прив'язки на наступні тимчасові споруди згідно з додатком 1 до рішення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надано дозвіл на розміщення стаціонарної споруди під номером 94 - торгівельного кіоску на земельній ділянці площею 16 кв.м. з кадастровим номером 5310136400:10:005:0261 по АДРЕСА_1 на зупинці громадського транспорту "Фарфоровий завод" у м. Полтаві; під номером 96 - торгівельного кіоску на земельній ділянці площею 14 кв.м. з кадастровим номером 5310137000:15:008:0502 по АДРЕСА_2 ; під номером 99 - торгівельного кіоску на земельній ділянці площею 15 кв.м. з кадастровим номером 5310137000:18:014:0260 по АДРЕСА_3 , поруч із зупинкою громадського транспорту "Склозавод" у м. Полтаві;
- визнати протиправними та скасувати паспорти прив'язки №01-02-17/2385-1198 від 18.11.2014, №01-10-17/2452-940 від 11.12.2013, №01-02-17/2836-1199 від 18.11.2014.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 позовну заяву повернуто позивачу.
Позивач, не погодився із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Вказує, що повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що обов'язковою умовою для представництва держави прокурором у суді є попереднє звернення щодо порушень законодавства до суб'єкта владних повноважень до компетенції якого віднесено захист спірних правовідносин, в тому числі, і для реалізації останнім свого права на оскарження цього представництва. Вказує, що обов'язок попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень виникає у прокурора коли позов подано прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. У відповідності до вимог ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України зазначений орган набуває статусу позивача. В даному випадку порушення вимог законодавства допущено безпосередньо суб'єктом владних повноважень, орган, який має повноваження щодо перевірки на предмет законності рішень органів місцевого самоврядування, відсутній, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду як самостійний позивач, що передбачено ч.5 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому зазначені зобов'язання суду першої інстанції щодо підстав представництва прокурора є неправомірними, а посилання на правову позицію Верховного суду у постанові від 05.03.2020 у справі №810/3161/18 є недоречним.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує протиправність прийнятих відповідачем пунктів 1, 2, 4 рішення Полтавської міської ради від 19.03.2021 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині продовження розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава, продовження дії особистого строкового земельного сервітуту та паспорту прив'язки на наступні тимчасові споруди згідно з додатком 1 до рішення ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на розміщення стаціонарної споруди під номером НОМЕР_1 - торгівельного кіоску на земельній ділянці площею 16 кв.м. з кадастровим номером 5310136400:10:005:0261 по АДРЕСА_1 на зупинці громадського транспорту "Фарфоровий завод" у м. Полтаві; під номером НОМЕР_2 - торгівельного кіоску на земельній ділянці площею 14 кв.м. з кадастровим номером 5310137000:15:008:0502 по АДРЕСА_2 ; під номером НОМЕР_3 - торгівельного кіоску на земельній ділянці площею 15 кв.м. з кадастровим номером 5310137000:18:014:0260 по АДРЕСА_3 , поруч із зупинкою громадського транспорту "Склозавод" у м. Полтаві та паспорти прив'язки №01-02-17/2385-1198 від 18.11.2014, №01-10-17/2452-940 від 11.12.2013, №01-02-17/2836-1199 від 18.11.2014, у зв'язку з чим, просить їх скасувати.
Приймаючи рішення про повернення позивачу адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача як прокурора відсутні підстави для звернення до суду з позовом про захист інтересів держави.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Судовим розглядом встановлено, що підставою для звернення в інтересах держави до суду з цим позовом прокурор вважав твердження про неправомірність винесення Полтавською міською радою рішення про продовження розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності та дій Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо продовження паспорта прив'язки тимчасової споруди ФОП ОСОБА_1 .
До суду з цим позовом звернувся прокурор в інтересах держави, ключовим аспектом при вирішення питання про відкриття провадження у цій справі є встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді та права прокурора на звернення до суду, оскільки лише за наявності такого суд може вирішувати спір по суті.
Своє звернення до суду прокурор обґрунтовував порушенням інтересів держави у сфері земельних та містобудівних відносин та, посилаючись на ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", вказав, що порушення Полтавською міською радою та Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради порядку надання землі у користування та розміщення на ній тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності з порушенням процедури - завдає шкоду власності територіальної громади міста Полтави та суперечить інтересам держави в цілому.
Частиною 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституція та закони України не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Існування інтересу держави і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно базуватись на підставах, за якими можна виявити інтерес, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
У зв'язку із вищевказаним, колегія суддів зазначає, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/1 та від 23.06.2020 у справі №815/1567/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа №826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила про таке:
"...Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно із ч. 4 ст. 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою...".
Велика Палата Верховного Суду у цьому рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
З огляду на вищенаведене, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень. Таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається).
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 820/7049/16, від 22.09.2020 у справі №824/897/17.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Колегія суддів зазначає, що прокурор не надав до суду доказів звернення до Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради як до уповноваженого органу на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду щодо здійснення перевірки правомірності розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Докази того, що захист інтересів держави в сфері містобудування та архітектури, відносин користування земельними ділянками, не здійснюється або неналежним чином здійснюється органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - до позовної заяви прокурором не додано.
З огляду на викладене, суд вважає, що прокурором не доведено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює або не належним чином здійснює захист інтересів у сфері містобудівної діяльності, оскільки з жодними зверненнями щодо порушень законодавства у сфері містобудування та архітектури прокурор до Управлінням з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради не звертався.
А тому у прокурора відсутні підстави дійти висновку щодо нездійснення або здійснення неналежним чином відповідальним органом своїх повноважень щодо нагляду та контролю у цій сфері.
Фактичною підставою для звернення до суду став висновок прокурора про порушення вимог законодавства у сфері містобудування та архітектури, а не нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави у сфері містобудівної діяльності відповідним органом. Звертаючись до суду, прокурор перекладає на себе компетенцію відповідного уповноваженого органу та намагається анулювати дію паспорта прив'язки тимчасової споруди у судовому порядку, оскільки Полтавською міською радою протиправно, як на його думку, вирішено продовжити в Управлінні з питань містобудування та архітектури термін дії оформлених паспортів прив'язки.
Незгода прокурора з фактом продовження розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, зокрема, ФОП ОСОБА_1 , не може свідчити про бездіяльність відповідного органу, що виражається у нездійсненні захисту інтересів держави.
Аналогічний висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №810/3161/18 та від 22.09.2020 у справі № 824/897/17-а.
Перевірка права прокурора на звернення до суду передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті).
Встановлення судом обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність видачі ФОП ОСОБА_1 паспортів прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності: по АДРЕСА_1 на зупинці громадського транспорту "Фарфоровий завод" у м. Полтаві; по АДРЕСА_2; по АДРЕСА_3, поруч із зупинкою громадського транспорту "Склозавод" у м. Полтаві, зокрема і з мотивів, наведених прокурором, може бути перевірено за позовом належного позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Відсутність же підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні п. 7 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують не спростовують з наведених вище підстав.
Доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 238, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 по справі № 440/7210/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова