18 листопада 2021 р. Справа № 520/7124/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.05.21 по справі № 520/7124/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у відмові перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу років, відповідно до нових довідок № 274 від 26.11.2020 року, № 275 від 26.11.2020 року, № 276 від 26.11.2020 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону №2262- ХІІ статті 9 Закону №2011 -XII та з урахуванням положень постанови КМ України № 704, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років з 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020 відповідно до кожної довідки та у відмові здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою з 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020 відповідно до кожної довідки з першою нарахованою та виплаченою пенсією з нарахуванням компенсації втрати частини доходу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області невідкладно перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу років, відповідно до нових довідок № 274 від 26.11.2020 року, № 275 від 26.11.2020 року, № 276 від 26.11.2020 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, статті 9 Закону №2011-XII та з урахуванням положень постанови КМ України № 704, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років з 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020 відповідно до кожної довідки та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою з 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020 відповідно до кожної довідки з першою нарахованою та виплаченою пенсією з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що одержує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Службою зовнішньої розвідки України з листом від 26.11.2020 року № 17/1/2758 з додатками на 3-х аркушах було направлено начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області три довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , а саме: від 26.11.2020 № 274, від 26.11.2020 № 275, від 26.11.2020 № 276. Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії за вказаними довідками з 01.01.2018, 01.01.2019, 01.01.2020, проте відповідачем у проведенні такого перерахунку протиправно відмовлено.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 основного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення відповідно до довідок № 274 від 26.11.2020 року, № 275 від 26.11.2020 року, № 276 від 26.11.2020, виданих Службою зовнішньої розвідки України про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020, з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 70% грошового забезпечення, відповідно до довідок № 274 від 26.11.2020 року, № 275 від 26.11.2020 року, № 276 від 26.11.2020, виданих Службою зовнішньої розвідки України про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020, з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ. та членам їх сімей згідно ст. 8 цього Закону забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як передбачено положеннями статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідач вважає, що нарахована позивачу сума доплати має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань з Державного бюджету України.
Позивач просить нарахувати компенсацію на ще не нараховані та відповідно не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом № 2050-ІІІ за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Виходячи із зазначених норм, відповідні права позивача можна буде вважати порушеними лише у разі, якщо компенсація не буде йому виплачена у тому ж місяці, що і заборгованість.
Відповідач звертає увагу, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що його права можуть бути порушені в майбутньому.
Оскільки на цей час між сторонами існує спір щодо перерахунку пенсії, заборгованість по пенсії не нараховувалась та не виплачувалась. Відповідно, компенсація не могла бути нарахована та виплачена.
На думку відповідача, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу є передчасними та не підлягають задоволенню. Крім того, оскільки позовні вимоги не стосуються стягнення конкретної суми пенсійних виплат , вважаємо, що зазначена норма в цьому випадку не може бути застосована.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачу ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262) призначено пенсію за вислугу років в розмірі 70% грошового забезпечення.
Службою зовнішньої розвідки України на виконання рішення суду у справі 520/5067/2020, листом від 26.11.2020 року № 17/1/2758 з додатками на 3-х аркушах було направлено начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області три довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , а саме: від 26.11.2020 № 274, від 26.11.2020 № 275, від 26.11.2020 № 276.
У зв'язку з зазначеним позивач 25.02.2021 звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії відповідно до нових довідок від 26.11.2020 № 274, від 26.11.2020 № 275, від 26.11.2020 № 276, виданих Службою зовнішньої розвідки України на виконання рішення суду в справі 520/5067/2020, а також нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії.
Проте, відповідач листом від 25.03.2021 № 3131-4175/Д-02/8-2000/21 відмовив позивачу у проведенні такого перерахунку, посилаючись на те, що після визначення поправними та скасування пунктів 1-2 Постанови № 103 інших рішень Уряду про умови та порядок проведення перерахунку пенсії не приймалося. Враховуючи зазначене вище, провести перерахунок пенсії позивача відповідно до довідок про розмір грошового забезпечення від 26.11.2020 за № 274, № 275 та 276, які надані Службою зовнішньої розвідки України, немає підстав. Супровідний лист, зареєстрований від 01.12.2020 за № 42127/8, та оригінали зазначених вище довідок залучено до матеріалів пенсійної справи позивача.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача в проведенні перерахунку та виплати позивачу основного розміру пенсії та необхідність зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії за вислугу років позивачу з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1, 2 ст. 63 Закону № 2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Таким чином, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України так і відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи.
Отже, у зв'язку з зверненням позивача до відповідача про перерахунок пенсії за новими довідками, направленими на адресу відповідача Службою зовнішньої розвідки України, у відповідача виник обов'язок проведення перерахунку пенсії позивача на підставі ч. 2 ст. 63 Закону № 2262-XII.
При цьому підставою для проведення вказаного перерахунку є саме звернення позивача з новими документами, а не обставини скасування судом положень Постанови КМУ від 01.02.2018 № 103, як зазначає відповідач у відповіді позивачу.
В той же час, частиною 3 статті 51 Закону № 2262-XII встановлено, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Як вбачається з матеріалів справи, нові довідки від 26.11.2020 за № 274, № 275 та 276 направлені Службою зовнішньої розвідки України на адресу відповідача на виконання Рішень судів у справі № 520/5067/2020, якими встановлено вину Служби зовнішньої розвідки України у незастосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 при складенні довідки про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії.
Відтак, вину органу, які видають довідки для перерахунку пенсії, встановлено рішенням суду, внаслідок чого наявність такої вини не підлягає встановленню та доказуванню у даній справі.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі положень ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-XII перерахунок пенсії позивача має провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, стосовно протиправності зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Отже, аналізуючи наведене слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 по справі № 816/379/16, від 30.09.2020 по справі № 280/676/19, від 20.04.2021 по справі 160/9175/18, 15.04.21 по справі 766/11916/17.
Відсотковий розмір грошового забезпечення (70%), з якого обрахована пенсія позивачу, не спірним у даній справі та сторонами не заперечується, з огляду на що вказана частина вимог є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно протиправності зобов'язання здійснити виплату невідкладно, слід зазначити, що відповідно до ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Предметом спору у даній справі є присудження виплати пенсії, з огляду на що, позовні вимоги в частині невідкладного здійснення виплати перерахованої пенсії підлягають задоволенню відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України у межах суми стягнення за один місяць.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 року по справі № 520/7124/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 по справі № 520/7124/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський