ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 листопада 2021 року м. Київ № 640/12788/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок щомісячної виплати протягом 2018 року - 50 відсотків, протягом 2019 року - 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок і виплату пенсії (із урахуванням раніше виплачених сум) з 1 січня 2018 року з урахуванням 100 відсотків суми її підвищення, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Також позивач подав заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, йому призначено пенсію за вислугу років у розмірі 65% від сум його грошового забезпечення. В 2018 році відповідач, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (здійснив перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2018, однак, її виплата відбувається в обсязі, що не відповідає Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чим порушуються його права на отримання належного розміру пенсійного забезпечення.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а розстрочення виплати перерахованої пенсії такою, що звужує його права і законні інтереси, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, у зв'язку з чим, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного суду міста Києва.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України у м. Києві та з 15.01.1994 отримує пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII у розмірі 65% грошового забезпечення.
У 2018 році відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» із сум грошового забезпечення: посадового окладу - 4370,00 грн.; окладу за військове звання - 1410,00 грн.; процентної надбавки за вислугу років 50% - 2890,00 грн., виходячи з 65% грошового забезпечення (25 років вислуги) підсумок пенсії - 5635,50 грн. та виплачував її з урахуванням вимог вказаної постанови №103 в наступних розмірах : з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
19.05.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести сплату перерахованої пенсії її у повному розмірі починаючи з 01.01.2018 з урахуванням раніше сплачених сум.
06.05.2020 листом № 2600-0213-8/67402 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відмовив у здійсненні перерахунку пенсії.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а своє право порушеним позивач звернувся із адміністративним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, спірні правовідносини врегульовані, зокрема Конституцією України, Законом №2262-XII, Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Згідно зі статтею 63 Закону №2262-XII, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах Закону №2262-XII, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Усі призначені за Законом №2262-XII пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, №2262-XII на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом№2262-XII, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Постанова №103) постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 01.03.2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Офіційний вісник України, 2017 р., N 77, ст. 2374).
Зазначена постанова №103 є нормативно-правовим актом, який з огляду на положення ч.4 ст.63 Закону №2262 є обов'язковим у застосуванні органами Пенсійного фонду при здійсненні обчислення перерахунку та виплати пенсії відповідній категорії осіб, на яких спрямована дія цієї постанови.
Відповідно до пункту 2 постанови №103, виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Таким чином, нормативний підхід до розуміння норм права, що регулюють відносини перерахунку і виплати пенсій на умовах норм Закону № 2262-ХІІ, дає можливість суду зробити висновок, що зі зміною правового регулювання підстав проведення перерахунку пенсії Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсії військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене, дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо проведення перерахунку пенсії за рахунок виплати 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.01.2018 року, та 75 % суми підвищення пенсії з 01.01.2019 року не можуть вважатися протиправними, оскільки такий перерахунок проведено на виконання Постанови №103, що кореспондується з приписами ч.4 ст.63 Закону № 2262-ХІІ в частині наданого Уряду права встановлювати такі умови перерахунку пенсії.
Також суд зазначає, що відповідач при проведенні перерахунку та виплати пенсії позивачу не мав достатніх правових підстав для не врахування та не застосування до спірних правовідносин положення норм ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України № 103, та у інший спосіб здійснювати таку виплату перерахованої пенсії.
У той же час, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2018 по справі №826/3858/18, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2019 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 набрало законної сили 05.03.2019.
Відтак, оскільки пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №103 було скасовано з 05.03.2019 у судовому порядку, згідно судового рішення у справі № 826/3858/18, тому обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії з цієї дати припинено.
Вказаний правовий висновок викладений у зразковій справі Верховного Суду від 06.08.2019 року (справа №160/3586/19), залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020.
Отже, у зв'язку з тим, що п.1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" були чинним в період з 01.01.2018 по 04.03.2019, то позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії, з урахуванням 100% суми підвищення пенсії починаючи з 01.01.2018 не підлягають задоволенню, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести з 05.03.2019 виплату пенсії позивачу, з урахуванням 100% суми підвищення пенсії.
Враховуючи викладене, відповідач, виплачуючи з 05.03.2019 перераховану пенсію позивача у розмірі 75% суми підвищення діяв, протиправно.
Таким чином, не проведення позивачу виплати пенсії у розмірі 100% суми підвищення пенсії з 05.03.2019 порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право позивача мирно володіти своїм майном.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Норми ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондують з положеннями частини 6 статті 246, пункту 4 частини першої статті 322 названого Кодексу, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної зазначається встановлений судом порядок та строк виконання рішення, встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Суд зазначає, що судовий контроль по справі №826/889/18 при винесенні рішення Окружним адміністративним судом міста Києва від 27.03.2018 не встановлювався.
Враховуючи викладене, суд не вбачає можливості щодо задоволення заяви позивача про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення по справі №826/889/18 від 27.03.2018, а відтак заява про встановлення судового контролю задоволенню не підлягає.
Також, суд звертає увагу позивача на те, що згідно зі статтями 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов'язковість судових рішень.
Частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вказаної заяви.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 05.03.2019 пенсії у розмірі 75% підвищення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) починаючи з 05.03.2019, з врахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.01.2018, з врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) здійснені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.С. Мазур