ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 жовтня 2021 року м. Київ № 640/6754/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П. при секретарі судового засідання Кириллові М.С.,
за участі представників:
позивача - Кушніра Романа Юхимовича (довіреність б/н від 04.03.2021),
відповідача - Ступака Олександра Івановича (самопредставництво суб'єкта владних повноважень),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ БУД"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРТ БУД" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.02.2021 №№ 00140720702, 00140730702.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час проведення перевірки, за результатами якої винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідач вийшов за межі повноважень наданих йому відповідно до наказу від 17.12.2020 №1304-п. Також, позивач зазначив про те, що відповідач не вказав у який термін має розпочатися інвентаризація та в якому обсязі позивач повинен здійснювати інвентаризацію.
Посадовими особами платника податків було надано усні пояснення щодо вказаних товарних залишків, місцезнаходження будівельних майданчиків та специфіки здійснення господарської діяльності, було надано первинні документи, однак, податковим органом не було взято до уваги наведені факти. Крім того, позивач посилався на те, що на виконання наказу від 22.11.2020 № 50-ОЗ, у період з 29.12.2020 по 30.12.2020, було проведено інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей в розрізі місць зберігання за адресами будівельних майданчиків на яких виконуються будівельні роботи підприємством, зокрема, по об'єктах, за якими були використані будівельні матеріали, придбані у жовтні 2020 року, за результатами якої встановлено та зафіксовано залишок товарів на кінець 2020 року на суму 6 068 571,65 грн. без ПДВ, придбані у жовтні 2020 року.
Позивач зазначив про те, що дійсно мав фінансово - господарські правовідносини з ТОВ "Аквілон Дістріб'юшн", які мали реальний характер та за якими було отримано товар використаний ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідачем надано суду письмовий відзив на позовну заяву в якому зазначено про те, що під час перевірки позивачу 24.12.2020 вручено запит про проведення інвентаризації на який ним було повідомлено про відсутність складських приміщень, у зв'язку із зберіганням та доставкою матеріалів на будівельні майданчики замовників та про те, що остання інвентаризація проводилася 22.11.2019. Також відповідач зазначив, що наказ та інвентаризаційні описи на момент проведення перевірки були відсутні, як і були відсутні відомості про проведення перевірки.
Відповідач зазначив про те, що в ході проведення перевірки встановлено взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Аквілон Дістріб'юшн" за жовтень 2020 на загальну суму 3049886,46 грн., з них ПДВ 50831 грн., які не мали реального товарного характеру.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог.
Під час розгляду справи судом встановлено наступне.
17.12.2020 в.о. начальника Головного управління ДПС у м. Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та у зв'язку з поданням Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРТ БУД" декларації з податку на додану вартість з від'ємним значенням, яке становить більше 100 тис. грн. за жовтень 2020 року, видано наказ № 1304-п про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ БУД" з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за жовтень 2020 року з 18.12.2020 по дату завершення перевірки, тривалістю 10 робочих днів.
В період з 18.12.2020 по 04.01.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено зазначену перевірку, за результатами якої складено акт від 19.01.2021 №180/26-15-07-02-06/34635545, яким встановлено порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації з ПДВ) за жовтень 2020 року на суму 240015,00 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 1041162,00 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРТ БУД" подано заперечення на зазначений акт перевірки за результатами розгляду яких листом від 16.02.2021 № 2334/1/26-15-07-02-06-22 повідомлено про те, що заперечення залишено без задоволення, а висновки акту викладено в наступній редакції: "Перевіркою ТОВ "ФАРТ БУД" встановлені порушення:
1. п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, пп. «г» п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації з ПДВ) за жовтень 2020 року на суму 240015 гривень, а також занижено податок на додану вартість на суму 1 041 162 гривень.
2. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VI із змінами та доповненнями, щодо своєчасності реєстрації - податкових накладних."
19.02.2021 на підставі акту від 19.01.2021 № 180/26-15-07-02-06/34635545 прийнято податкові повідомлення - рішення № 00140720702, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1561743,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 520 581,00 грн. та №00140730702, яким встановлено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2020 року на 240015 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктоп 75.1 та підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Згідно з пунктом 78.7 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
Статтею 83 Податкового кодексу України встановлено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Відповідно до пунктів 85.1 та 85.2 статті 85 Податкового кодексу України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом. Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Пунктом 85.4 статті 85 Податкового кодексу України встановлено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Отже, документальні позапланові перевірки на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підлягають проведенню виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Під час проведення відповідних перевірок на платника податку покладено обов'язок надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Враховуючи наведене при визначенні законності декларування заявленого від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень, контролюючим органом має бути перевірено правомірність формування відповідного від'ємного значення в розрізі наявності відповідної різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду у задекларованому розмірі.
Таким чином, в рамках вказаної перевірки у відповідача були наявні правові підстави для перевірки не тільки законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2020 року, яке складає 240015,00 грн., а й правомірність формування вказаного від'ємного значення в розрізі наявності вказаної різниці між сумою податкового зобов'язання за жовтень 2020 року та сумою податкового кредиту вказаного періоду.
Отже, посилання позивача на факт того, що відповідач при проведення перевірки вийшов за межі повноважень наданих йому наказом від 17.12.2020 № 1304-п, оскільки перевірка була проведена не виключно щодо законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2020 року, яке складає 240015,00 грн., а фактично її було проведено в розрізі наявності вказаної різниці між сумою податкового зобов'язання за жовтень 2020 року та сумою податкового кредиту вказаного періоду, є безпідставними.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Отже, об'єктом оподаткування можуть бути операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг, які відображені в податкових накладних, із метою їх використання в господарській діяльності.
Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.
Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.
Між позивачем та ТОВ "Аквілон Дістріб'юшн" укладено договір № 161/19 від 11.03.2019 на умовах попередньої оплати відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати на умовах та у встановлені даним договором строки товар, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність і оплачувати його на умовах договору.
Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.6, 3.1, 4.2 документами, які мають засвідчувати факт здійснення поставки товару, є замовлення, рахунки/рахунки - фактури, видаткові накладні, сертифікати відповідності - товаровиробника або відповідні документи встановленого зразка (чи належним чином засвідчені їх копії).
Позивачем замовлень, рахунків/рахунків - фактур та сертифікатів відповідності - товаровиробника або відповідних документів встановленого зразка (чи належним чином засвідчених їх копій), на підтвердження факту отримання товару від ТОВ "Аквілон Дістріб'юшн" за договором №161/19 від 11.03.2019 на умовах попередньої оплати, суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.
Доказів на підтвердження використання товару, який за твердженням позивача був ним отриманий від ТОВ "Аквілон Дістріб'юшн" у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем суду надано не було.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з ТОВ "Аквілон Дістріб'юшн", а отже не доведено факт здійснення поставки товару.
Відповідно підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до підпункту 20.1.9 підпункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.
Отже, відповідач має право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. При цьому, проведення інвентаризації має здійснюватись саме платником, а нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована).
Також за змістом наведених норм, платник податку зобов'язаний самостійно нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
При цьому, під положення зазначеної статті підпадають і ті товари, нестачу яких виявлено за результатами проведеної вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу контролюючого органу.
Отже, проведення платником податку на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Крім того, положення підпункту 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України вказують на те, що контролюючий орган наділений правом вимагати проведення інвентаризації під час здійснення ним відповідної перевірки саме з метою використання отриманих відомостей в межах цієї ж перевірки.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2020 в адміністративній справі №807/1556/17 (провадження №К/9901/22797/19).
Організація та основні правила проведення інвентаризації врегульовано Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за №1365/26142.
Відповідно до пункту 2 вказаного Положення останнє застосовується юридичними особами, створеними відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Абзацом 6 пункту 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за №1365/26142 встановлено, що проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. Інвентаризація має розпочатися в термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цього органу, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаного Положення для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.
Пункт 18 розділу ІІ Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за №1365/26142 передбачає, що інвентаризаційні описи (акти інвентаризації) підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та матеріально відповідальними особами.
В наданих суду запереченнях та акті перевірки від 19.01.2021 № 180/26-15-07-02-06/34635545 зазначено про те, що в ході перевірки встановлено, що позивач виконував роботи з оздоблення та облаштування фасадів власними матеріалами та матеріалами замовників та згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 205 «Будівельні матеріали» за жовтень 2020 року позивач придбав будівельних матеріалів на суму 11 625 719,71 грн., сума використаних матеріалів, яка підтверджується актами виконаних робіт підписаних замовниками за жовтень 2020 складає 5 557 148.06 грн. При цьому на 31.10.2020 залишки будівельних матеріалів придбаних в жовтні 2020 року складають 6 068 571,65 грн. з них ПДВ 1 213 714,33 грн. Також встановлено, що транспортування та передача (переміщення) матеріалів здійснювались лише згідно ТТН під підпис матеріально-відповідальної особи ТОВ "ФАРТ БУД" (генерального директора Білан Ю.Я.).
Водночас, в акті від 19.01.2021 № 180/26-15-07-02-06/34635545 вказано про те, що під час перевірки позивачу 24.12.2020 вручено запит про проведення інвентаризації, однак позивач 05.01.2020 надав відповідь, якою повідомив про відсутність складських приміщень, в зв'язку із зберіганням та доставкою на будівельні майданчики замовників, які в подальшому використовуються на об'єкті. Також в зазначеному акті вказано про те, що остання інвентаризація проводилася 22.11.2019.
З огляду на зазначене, актом від 19.01.2021 № 180/26-15-07-02-06/34635545 встановлено, що під час перевірки інвентаризація не проведена, отже наявність залишків, товарів не підтверджена, при цьому відсутні відповідні акти списання (внутрішнє переміщена) на виробництво (будівництво), акти приймання-передачі на об'єкти будівництва.
Позивачем вказані факти не заперечуються, водночас він зазначає про те, що на виконання наказу від 22.11.2020 № 50-ОЗ в період з 29.12.2020 по 30.12.2020 було проведено інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей в розрізі місць зберігання за адресами будівельних майданчиків на яких виконуються будівельні роботи підприємством, зокрема, по об'єктах, за якими були використані будівельні матеріали, придбані у жовтні 2020 року за результатами якої встановлено та зафіксовано залишок товарів на кінець 2020 року на суму 6 068 571,65 грн. без ПДВ, придбані у жовтні 2020 року. Документи, складені за результатами відповідної інвентаризації, було надано відповідачу лише з запереченням на акт від 19.01.2021 № 180/26-15-07-02-06/34635545.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем, в порушення вимог Податкового кодексу України та Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за №1365/26142, не було проведено інвентаризацію на виконання запиту про проведення інвентаризації врученого йому 24.12.2020, а також не було вчасно повідомлено про проведення інвентаризації на виконання наказу від 22.11.2020 № 50-ОЗ, а зазначено лише про відсутність складських приміщень, в зв'язку із зберіганням та доставкою на будівельні майданчики замовників, які в подальшому використовуються на об'єкті, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були наявні правові підстави для висновку щодо не підтвердження залишку матеріалів придбаних в жовтні 2020 року на суму 6 068 571,65 грн.
Документи на підтвердження використання позивачем залишку матеріалів придбаних в жовтні 2020 року на суму 6 068 571,65 грн. станом на момент проведення перевірки у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем до перевірки надано не було та в матеріалах справи відсутні
Позивачем інших доказів та обґрунтувань, крім посилань на факт проведення інвентаризації на виконання власного наказу від 22.11.2020 № 50-ОЗ в період з 29.12.2020 по 30.12.2020 на підтвердження необґрунтованості висновків щодо допущення ним порушення пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України суду надано не було.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати необґрунтованими висновку відповідача щодо допущення позивачем порушення пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ БУД" (02217, м. Київ, пр-т Маяковського, 26-б, кв. 154 код ЄДРПОУ 34635545) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов
Повний текст рішення виготовлено 17.11.2021