17 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/15334/21
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Заяць О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ріпкинської селищної ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати пункт 2 Рішення Ріпкинської селищної ради (Ріпкинського району Чернігівської області), прийнятого на 26 сесії 5 скликання від 19 листопада 2009 року «Про затвердження акту приймання-передачі житлового будинку по АДРЕСА_1 », в частині прийняття до комунальної власності територіальної громади квартири АДРЕСА_2 ;
зобов'язати Ріпкинську селищну раду на наступній сесії виключити зі складу комунального майна територіальної громади квартиру АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позову позивач зазначає, що Ріпкинська селищна рада Чернігівської області листом від 09.09.2021 № 1724/03-15 повідомила його про наявність рішення 26 сесії Ріпкинської селищної ради 5 скликання від 19 листопад 2008 року «Про затвердження акту приймання-передачі житлового будинку по АДРЕСА_1 » та надала копію цього рішення. З вказаного рішення позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_3 , яка належить йому на праві приватної власності, включена до складу об'єктів комунальної власності територіальної громади. Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та наявності підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, суддя зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 30 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Частинами 2 та 5 ст. 60 Закону № 280/97-ВР визначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з ч. 9 ст. 60 Закону № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:
1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;
2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;
3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Предметом цього позову є рішення Ріпкинської селищної ради (Ріпкинського району Чернігівської області), прийнятого на 26 сесії 5 скликання від 19 листопада 2009 року «Про затвердження акту приймання-передачі житлового будинку по АДРЕСА_1 », в частині прийняття до комунальної власності територіальної громади квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 649 Цивільного кодексу України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність і майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади, як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі цивільним або господарським судам, з урахуванням відповідності суб'єктного складу сторін таких правовідносин.
Ріпкинська селищна рада Чернігівської області у правовідносинах у цій справі виступає органом, уповноваженим управляти майном, яке перебуває у комунальній власності, що лежить поза межами публічно-правових відносин.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Виходячи з того, що спір між сторонами виник на підставі акту органу місцевого самоврядування та пов'язаний з подальшим укладенням договору купівлі-продажу, тобто є переддоговірним, суд доходить висновку, що цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки має приватноправовий характер і виник за участю органу місцевого самоврядування, який у цьому спорі реалізує свої повноваження та фізичною особою.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Ріпкинської селищної ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, слід розглядати у порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 904/9302/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, має бути врахована при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що право на звернення до суду та способи судового захисту, встановлені статтею 5 КАС України, не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, які можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 в справі «Перетяка та Шереметьев проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, заявлений до вирішення адміністративного суду спір має цивільно-правовий характер, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частинами 3-6 ст. 170 КАС України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Суд зауважує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в т. ч. в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ріпкинської селищної ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17.11.2021.
Суддя О.В. Заяць