18 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3966/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується довідкою Веренчанської сільської ради. Вважає, що з 17 липня 2018 року набула право на отримання підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат у зв'язку із визнанням рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року неконституційними положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), відповідно до якого було виключено статтю 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ). На думку позивача, починаючи з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ в редакції від 01 січня 2015 року, а тому в органу Пенсійного фонду України виник обов'язок здійснити з 17 липня 2018 року нарахування і виплату підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Проте підвищення у вказаному розмірі з 17 липня 2018 року позивачу не нараховується і не виплачується. Відтак, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, оскільки така порушує право позивача на належний соціальний захист. При цьому, позивач посилалась на те, що норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню в даному спорі, оскільки не проведення виплати належної суми пенсії відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, а виплата недоплаченої суми пенсії має проводитись без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим, позивач зазначив про відсутність у нього посвідчення про наявність статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Проте зазначене не є, а його думку, визначальною обставиною, від якої залежить призначення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру. Посилаючись на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №600/2415/20-а, позивач вказав, що соціальна гарантія у вигляді підвищення до пенсії залежить лише від проживання на території радіоактивного забруднення та передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Ухвалою суду від 19 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копію пенсійної справи позивача.
Відповідач, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Законом України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 04 лютого 2016 року №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який набрав чинності 01 січня 2016 року, до Закону №796-ХІІ включено статтю 39, згідно з якою громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Таким чином, Законом №987-VIII статтю 39 Закону №796-ХІІ викладено в новій редакцій, що не передбачає виплату підвищення непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення. Діюча на сьогодні стаття 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Поряд з цим, на час призначення позивачу пенсії та звернення до суду з цим позовом у нього відсутнє посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”, яке згідно з положеннями Закону №796-ХІІ є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Вказане свідчить про відсутність підстав для виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Крім цього, відповідач посилався на порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Так, при зверненні до суду саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не міг звернутися до суду за захистом порушених прав протягом шести місяців з дати їх порушення. Також, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, відповідач зазначив, що з дня отримання пенсійної виплати особою, які призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. У зв'язку з цим відповідач не погоджується з твердженнями позивача про відсутність строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законом розмірі за минулий час, які особа не отримала у зв'язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб'єкта владних повноважень. Так, строк давності застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсії, а в даних правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом. З урахуванням наведеного позивач вказав, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши поважних та об'єктивних причин його пропуску, а тому позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Ухвалою суду від 18 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), за період з 17 липня 2018 року по 17 лютого 2021 року включно залишено без розгляду.
Таким чином, судовому розгляду підлягають позовні вимоги в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 18 лютого 2021 року.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач проживає в с. Киселів Кіцманського району Чернівецької області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради України PCP про порядок введення в дію законів Української PCP “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Починаючи з 14 листопада 2000 року позивач отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується копіями матеріалів його пенсійної справи.
В матеріалах справи наявна також довідка від 17 серпня 2021 року, видана Відділом обслуговування громадян №5 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про розміри виплаченої позивачу пенсії за період з січня 2018 року по серпень 2021 року, з якої вбачається, що пенсія позивачу у період з січня 2018 року по листопад 2018 року виплачувалась у розмірі 1456,09 грн, з грудня 2018 року по лютий 2019 року в розмірі 1501,09 грн, з березня по квітень 2019 року в розмірі 2806,18 грн, з травня по червень 2019 року в розмірі 1601,09 грн, з липня 2019 року по квітня 2020 року в розмірі 2000,00 грн, з травня 2020 року по лютий 2021 року в розмірі 2100,00 грн, а з березня 2021 року по серпень 2021 року - в розмірі 2200,00 грн, без виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вказані обставини визнавались учасниками справи.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (стаття 16 Конституції України).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом, що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Зміст статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, викладений наступним чином:
“1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 04 лютого 2016 року №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом II “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту: “Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, який втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, у пункті 7 зазначеного Рішення Конституційний Суд України вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію редакції статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року, і має такий зміст:
“Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати”.
В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.
Вказана редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 в редакції Закону №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, чинної з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Водночас, редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, регламентувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Поряд з цим, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-XII у редакції Закону №987-VIII.
На переконання суду, дана колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, з урахуванням статей 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-XII.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 (провадження №11-150заі19).
Враховуючи наведене, з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені у справі №240/4937/18, суд вважає, що оскільки позивач набув право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, розмір якого встановлено статтею 39 Закону №796-XIІ, яка була чинна до 01 січня 2015 року, як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу такого підвищення з указаної дати.
Відтак, суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити із 18 лютого 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Вказане є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у справі №240/4937/18.
Стосовно посилань учасників справи на відсутність у позивача посвідчення про наявність у нього статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи суд зазначає таке.
Так, відновлена редакція статті 39 Закону №796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
При цьому, абзац другий статті 39 Закону №796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Вказана стаття належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Тобто, вказаний розділ Закону №796-ХІІ, а також і стаття 39 не встановлює наявність в осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, обов'язкового статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки визначальним в даному випадку є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.
Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що наявність документа, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС не є визначальною обставиною, від якої залежить призначення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, оскільки така соціальна гарантія залежить лише від проживання на території радіоактивного забруднення та передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ.
При цьому, суд вважає, що відповідачем у відзиві застосовано обмежене тлумачення положень Закону №796-ХІІ щодо пільг та компенсацій лише для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (ліквідатори та потерпілі певних категорій), оскільки статтею 1 вказаного Закону визначено, що він спрямований на захист не лише громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також і щодо розв'язання пов'язаних з Чорнобильською катастрофою проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; захист громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Отже, оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, що не заперечувалось учасниками справи в ході її судового розгляду, то він має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру згідно статті 39 Закону України №796-ХІІ.
Аналогічної позиції стосовно призначення підвищення до пенсії у відповідності до статті 39 Закону №796-ХІІ непрацюючим пенсіонерам, які не мають документа, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 14 квітня 2021 року (справа №600/2415/20-а), та 11 жовтня 2021 року (справа №600/482/21-а).
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог у повному обсязі. Водночас відповідач як суб'єкт владних повноважень у поданому до суду відзиві на позовну заяву не довів законність оскаржуваної бездіяльності. Його доводи, у тому числі стосовно зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06 грудня 2016 року розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум для працездатних осіб, суперечать та не відповідають наведеним вище висновкам суду та правовій позиції Верховного Суду у справі №240/4937/18.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції позивачем за його подання сплачено судовий збір у 908 грн 00 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати із 18 лютого 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити із 18 лютого 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 листопада 2021 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк