Справа № 560/11912/21
іменем України
18 листопада 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в якому просить визнати протиправною бездіяльність 1 прикордонного загону державної прикордонної служби України, що полягає у невчасному нарахуванні та виплату мені ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 рік. Зобов'язати 1 прикордонного загону державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки.
Ухвалою суду 15.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 позовну заяву залишено без руху. Зазначено, що недоліки можуть бути усунені позивачем шляхом: - подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої відповідно до статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України/або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущено; - надання доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
На виконання вимог ухвали суду позивач надав до суду заяву про поновлення строку на подання адміністративного позову, в якій просить визнати поважними причини пропуску подання позовної заяви та поновити строк на її подання, оскільки скористався досудовим врегулюванням спору та отримав відмову від відповідача тому 14.09.2021 звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи а також подану заяву, суд враховує наступне.
Нормами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Водночас частиною 1 статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України.
Ця правова позиція викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20. Судова палата відступила від висновку щодо застосування частини 1 статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 (справа №806/2164/16), від 11.02.2020 (справа №420/2934/19), від 13.03.2019 (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини 5 статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа №620/1982/19).
У справі встановлено, що фактичний розрахунок з позивачем по індексації та грошовій компенсації за додаткову відпустку здійснено відповідачем 18.12.2020 згідно платіжного доручення №4235.
З адміністративним позовом позивач звернувся до суду 14.09.2021, що підтверджується відбитком печатки суду.
Отже, позивач пропустив місячний строк звернення до суду, який визначений частиною 5 статті 122 КАС України.
При чому, суд зауважує, що законодавець пов'язує початок обчислення строку не з тим, коли особа суб'єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об'єктивно повинна була дізнатися про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.
Суд вважає, що доводи позивача щодо того, що він дізнався 18.12.2020 про порушення його права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні свідчать про те, що він суб'єктивно з'ясував для себе, що бездіяльність щодо виплати йому середнього заробітку є порушенням. Так, після надходження коштів на картковий рахунок позивач не був позбавлений права дізнатися про причини надходження вказаних коштів.
Однак, як стверджує позивач, що основною причиною пропуску строку звернення до суду було те, що позивач скористався процедурою досудового врегулювання спору.
Згідно ч.4 ст.122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Однак, як встановлено вище, жодним законодавчим актом, який стосується виплата середнього заробітку не передбачена можливість чи обов'язковість досудового порядку вирішення спору, оскільки це є прямий обов'язок самого роботодавця.
Суд також звертає увагу на те, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").
Суд зазначає, що поновлення строку звернення до суду може здійснюватися з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або хибна помилка про не пропуск строку, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд також враховує, що остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 18.12.2020 згідно платіжного доручення №4235, а позивач звернувся до відповідача з заявою від 14.07.2021, тобто з порушенням строків звернення визначених у статті 122 КАС України.
Враховуючи викладене, причини пропуску строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами, зазначені позивачем у наданих поясненнях, суд вважає неповажними. Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надав.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Керуючись частиною 3 статті 123, статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддя О.П. Шевчук