Справа №461/4484/21
12 листопада 2021 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Волоско І.Р.
секретар судового засідання Баран П.Д.,
розглянувши цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819) до ОСОБА_1 (адреса проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, -
АТ «Ідея Банк» звернулись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 104305,53 грн. В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 10.09.2019 між Банком та гр. ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.00204.005686020. Пунктом 3.4. Кредитного договору визначено, що нанесенням власноручного підпису цим договором. Позичальник акцептує публічну пропозицію про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб AT «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті Банку: www.ideabank.ua. Згідно Кредитного договору Відповідач отримала кредит в розмірі 67125 грн (шістдесят сім тисяч сто двадцять п'ять гривень 00 копійок), зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач зазначає, що повністю виконав свої зобов'язання згідно Кредитного договору, однак, відповідач не виконує свої зобов'язання, не повернула отриманий кредит в встановлений Кредитним договором термін та не сплатила нараховані інші платежі, у тому числі проценти за Кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість. У зв'язку з цим просить позов задоволити та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 104305,53 грн.
Відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, який прийнятий до спільного розгляду з первісним, в якому просить визнати недійсним п.1.5 Договору кредиту та страхування № Z06.00204.005686020 від 10.09.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та AT «Ідея банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості плату з моменту укладення кредитного договору; зобов'язати відповідача AT «Ідея банк» здійснити перерахунок заборгованості за Договором кредиту та страхування № Z06.00204.005686020від 10.09.2019, укладеного між ОСОБА_1 та AT «Ідея банк», зарахувавши сплачену ОСОБА_2 плату за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту за договором кредиту та страхування №206.00204.005686020 від 10.09.2019 року. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що пунктом 1.5 Договору встановлено обов'язок позичальника сплачувати плату з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості. Вважає, що вказаний пункт договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема статей 11,18 цього закону, а тому є таким, що порушує її права як споживача та підлягає визнанню недійсним. Просить зустрічний позов задовольнити.
Ухвалою суду від 01.07.2021 провадження у справі відкрито та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
28.07.2021 року на адресу суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів.
Ухвалою суду від 29.07.2021 розгляд цивільної справи за позовом АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 12.10.2021 зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
Представник позивача за первісним позовом АТ «Ідея Банк» в судове засідання не з'явилася, просила проводити розгляд справи без участі представника. Позовні вимоги за первісним позовом підтримала, зустрічний позов заперечила з підстав, наведених у відзиві на зустрічний позов (а.с.71-74).
Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до суду заяву, згідно якої первісний позов заперечив, зустрічний підтримав та просив задовольнити, а також просив розгляд справи проводити без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦПК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Принцип змагальності в цивільному судочинстві забезпечує повноту дослідження обставин справи, зокрема, ст. 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом та про відмову у задоволенні вимог за зустрічним позовом, виходячи з наступних міркувань.
Судом встановлено, що 10.09.2019 між AT «Ідея Банк» та гр. ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.00204.005686020.
Пунктом 3.4. Кредитного договору визначено, що нанесенням власноручного підпису цим договором, Позичальник акцептує публічну пропозицію про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб AT «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті Банку: www.ideabank.ua.
Згідно Кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 67125 грн (шістдесят сім тисяч сто двадцять п'ять гривень 00 копійок), зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, згідно зі ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.
Згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір №Z06.00204.005686020 укладено 10.09.2019, тобто під час дії Закону України «Про споживче кредитування».
Пунктом 1.5. Кредитного договору, п. 9.8.2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб AT «Ідея Банк» визначено, що плата справляється, зокрема, за:
- надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення CMC-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;
- надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника;
- опрацювання запитів Позичальника, що направленні Банку Позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Пункт 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» містить визначення загальних витрат за споживчим кредитом, якими є витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
10.06.2017 набрали чинності Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженні Постановою Правління Національного банку України від 08.06.2017 №49, тобто які вже були чинні на момент укладення Кредитного договору.
Згідно Методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, що є додатком №1 до вище вказаних Правил, банк розраховує загальну вартість кредиту для споживача у грошовому виразі за такою формулою: ЗВК = ЗРК + ЗВСК, де ЗВК - загальна вартість кредиту; ЗРК - загальний розмір кредиту, тобто сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №2 до Правил, до платежів за додаткові та супутні послуги банку відносяться платежі за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту та інші послуги банку.
Крім того, Верховний Суд у справі №467/555/19 погодився із наступним висновком судів попередніх інстанцій: «отримання банком плати за обслуговування кредиту не суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування» оскільки щомісячна плата в розмірі 2,8500 процентів за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно від початкової суми кредиту встановлена за надання послуг позичальнику за кредитним договором, а тому відсутні підстави для визнання оспорюваного позивачем договору у вказаній частині недійсним».
Отже, чинними на момент укладення оспорюваного кредитного договору нормативними актами України передбачено можливість включення до договорів про споживче кредитування умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості.
Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у справі № 461/1763/20 у своїй постанові від 13.05.2021, в якій він підтримав висновок суду апеляційної інстанції, а саме «Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі 583/3343/19 не приймається до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки у цій справі позичальнику було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою ст. 11 із Закону України «Про споживче кредитування», що не є аналогічним у даній справі, в якій плата за обслуговування кредитної заборгованості включає інші послуги банку» та зазначив: «У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження №61-22778св19) встановлено несправедливість умов кредитного договору щодо включення плати за послуги (зокрема, за надання інформації по кредиту), які відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» повинні надаватися безоплатно, що є підставою для визнання цих умов недійсними. Натомість у справі, що е предметом перегляду, судами встановлено, що до плати за обслуговування кредитної заборгованості включені інші послуги банку, які не підпадають під положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо безоплатності надання, а належать до загальних обґрунтованих витрат з а споживчим кредитом відповідно до частини другої статті 8 вказаного Закону».
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
ОСОБА_1 зазначає, що пункт 1.5. оспорюваного Кредитного договору, котрим передбачено плату за обслуговування кредитної заборгованості, є несправедливим та підлягає визнанню недійсним, а банк, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не надав їй відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Судом встановлено, що умова Кредитного договору, котрою передбачено нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, була включена до змісту останнього відкрито, без приховування будь-якої інформації.
Відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору Позичальник, підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих виходячи із обраних умов кредитування; підтверджує отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань.
Тобто суд зазначає, що в оспорюваному Договорі зазначено про умови надання позики.
Кредитний договір містить інформацію про суму виданого за ними кредиту, а також розміри та терміни внесення платежів на їх повернення, з чим ОСОБА_1 погодилася, підписавши вище вказаний Кредитний договір, отримавши на його виконання кредитні кошти, котрий протягом тривалого періоду часу виконувала. Тобто, ОСОБА_1 погодилася з обсягом взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором.
З урахуванням тієї обставини, що позичальник під час укладення Договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила, а зміст Договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує її законних прав та інтересів.
Суду не надано доказів того, що при укладанні Договору Позичальник не мала обсягу цивільної дієздатності чи її волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що підписавши Договір Позичальник підтвердила, що вивчила умови Договору, його зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього Договору їй зрозумілі. Позичальник на момент укладення Договору не заявляла додаткових вимог щодо умов позики та, в подальшому, прийняла надані Товариством грошові кошти.
Тобто, Договір був укладений і підписаний сторонами у відповідності з умовами закону.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник, у даному випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач умов договору у встановлений договором термін не виконала тому, згідно розрахунку заборгованості, станом на 26.03.2021, загальна сума заборгованості за кредитом становить 104305,53 грн, яка складається із: 61924,78 грн - основний борг; 3434,05 грн. - прострочений борг; 9619,62 грн - прострочені проценти; 629,64 грн - строкові проценти, 2138 грн - нарахована плата за обслуговування кредиту; прострочена плата за обслуговування кредиту - 26546 грн, пеня за несвоєчасне погашення платежів (по 29.02.2020 включно) - 13,44 грн.
Вказана заборгованість ОСОБА_1 підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_2 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_3 ) та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 26.03.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, Банк 03.02.2021 року направляв відповідачу вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань, однак остання належним чином не відреагувала та зобов'язань за вищезгаданим договором кредиту не виконала (а.с.34).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що дійсно у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором кредиту та страхування №Z06.00204.005686020. Дані обставини справи стверджуються матеріалами справи які не викликають сумніву у їх об'єктивності.
Виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між Позивачем і Відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь -які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому чи його частини.
Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, які підписані ОСОБА_1 .
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом знайшли своє ствердження під час розгляду справи, а тому підлягають до задоволення, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Судові витрати у справі підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 81, 128, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 612, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819) заборгованість за договором в сумі 104 305,53 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819) 2 270,00 грн. судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18.11.2021.
Суддя І.Р. Волоско