79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.11.2021 Справа № 914/831/21
За заявою про вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу у справі №914/831/21
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЗВФ”, м.Львів
до відповідача: Виконавчий комітет Львівської міської ради, м.Львів
третя особа-1: Товариство з обмеженою відповідальністю “Будімпекс-2000”, м.Львів
третя особа-2: Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, м. Львів
про: визнання незаконним та скасування в цілому рішення №753 від 09.08.2019 “Про скасування наказу начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування від 04.02.2019 №08-2019-АПВ”
Суддя У.І.Ділай
Секретар О.Старостенко
За участі представників:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Від третьої особи-1: не з'явився
Від третьої особи-2: не з'явився
11.10.2021 Господарським судом Львівської області винесено рішення у справі №914/831/21, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог відмовлено.
18.10.2021 від представника третьої особи-1 надійшла до суду заява про стягнення з позивача 30000,00грн понесених витрат на надання професійної правничої допомоги.
25.10.2021 від представника позивача до суду надійшли заперечення на заяву третьої особи-1.
Суддя У.І.Ділай перебувала у відпустці на самоізоляції та на лікарняному з 13.10.2021 до 29.10.2021.
Ухвалою від 03.11.2021 прийнято заяву до розгляду. Розгляд заяви призначено на 11.11.2021.
Позивач, відповідач та третя особа-2 в судове засідання 11.11.2021 явку повноважного представника не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
У судове засідання 11.11.2021 представник третьої особи-1 не з'явився, однак направив клопотання, відповідно до якого повідомив, що перебуватиме у відрядженні, відтак просить відкласти розгляд справи.
Щодо клопотання представника третьої особи-1 про відкладення розгляду справи суд зазначає таке.
Відповідно до ч.3 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Виходячи із змісту ст. 244 ГПК України, строк розгляду заяви про стягнення понесених витрат на надання професійної правничої допомоги є пресічним, а відкладення призведе до порушення основного строку розгляду названої заяви. Більше того, неможливість прибуття у судове засідання одного певного представника жодним чином не впливає на необхідність виконання вимог суду в частині забезпечення участі в судовому засіданні представника, зокрема шляхом уповноваження будь-якої іншої особи, в тому числі директора підприємства.
За вказаних обставин Господарський суд Львівської області подане клопотання відхиляє.
Розглянувши подану заяву та матеріали справи, суд
встановив:
30.04.2021 третя особа-1 подала пояснення по суті спору, в яких було зазначено про намір подати заяву про понесені витрати на надання професійної правничої допомоги. На підтвердження надання послуг професійної правничої допомоги представником третьої особи-1 надано: договір про надання правничої допомоги від 27.03.2018; додаток №3 від 14.04.2021; акт приймання-передачі від 15.10.2021; платіжні доручення від 06.05.2021, від 03.06.2021, від 07.07.2021, від 03.08.2021, від 08.09.2021.
У п.2 додатку №3 від 14.04.2021 до договору про надання правничої допомоги від 27.03.2018, укладеного між ТОВ «Будімпекс-2000» та адвокатом Ю.І.Анохіним, сторони погодили, що за надання правничої допомоги клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у фіксованому розмірі 30000,00грн на банківський рахунок адвоката.
Позивач заперечив проти поданої заяви зазначивши таке.
За своєю суттю дана справа є оскарженням позивачем незаконного для себе рішення виконкому ЛМР щодо скасування АПВ на відновлення об'єкта нерухомості, який є у власності позивача, і не стосується жодних інших питань власності третьої особи ТОВ «Будімпекс-2000». Натомість заява про відшкодування витрат на правничу допомогу подана третьою особою-1 ТОВ «Будімпекс-2000», яка не є ані власником, ані користувачем об'єкта нерухомості, щодо якого приймалося управлінське рішення виконкомом ЛМР, таке рішення ніяк не впливає на третю особу, оскільки в даній справі мова йде лише про дії щодо об'єкту нерухомості позивача в порядку законодавства про регулювання містобудівної діяльності. Водночас питання земельних відносин, про що де-факто заявляла третя особа-1 і з метою потенційного захисту свого інтересу в них висловлювалася, не є предметом даної справи.
Позивач вважає, що третьою особою-1 не доведено співмірності суми витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Більше того, третьою особою-1 жодним чином не наведено в поданих документах та не деталізовано, які саме дії з представництва вчинені її адвокатом, витрачений ним час, обсяг проведених робіт та інші вимоги, які вимагає ГПК України. В цьому аспекті слід зазначити, що судами адміністративної юрисдикції вже слухалася аналогічна справи, провадження у якій було закрите за непідвідомчістю справи адміністративному суду (справа № 1.380.2019.005536), у якій третя особа-1 подавала суду аналогічні письмові пояснення і документи та займала аналогічну правову позицію, як і в нашій справі (з тою різницею, що в господарському судочинстві стверджувалося, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і в задоволенні позову слід відмовити). Наведене свідчить, представником ТОВ «Будімпекс-2000» де-факто вчинявся мінімум дій щодо представництва у справі, не було потреби виробляти нову правову позицію, формувати принципово нові за змістом процесуальні документи, а сама справа для третьої особи-1 не призводить до порушення її прав на нерухоме майно та не є важливою (фактично мета участі ТОВ «Будімпекс-2000» у даній справі полягає в намірі відвести в ЛМР якомога більшу земельну ділянку, а не спростувати право власності позивача на його нерухоме майно, що третя особа юридично апріорі не може зробити), натомість, заявлена необґрунтована сума в розмірі 30000,00 грн є неспівмірною та підлягає зменшенню до розумної суми за представництво інтересів в суді у розмірі 2000,00 грн.
Крім того, на думку позивача визначена третьою особою-1 сума гонорару є умисним позбавленням ТзОВ “ЛЗВФ” права на подання заперечень щодо зменшення визначеного розміру витрат на правничу допомогу або, як вважає позивач, додаток №3 був підписаний заднім числом.
При прийнятті рішення суд виходив із такого.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як зазначено в ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 244 ГПК України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як зазначалось вище, частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивач заперечив проти поданої заяви та просив зменшити суму понесених витрат на надання правової допомоги до 2000,00грн.
Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Стосовно вимоги про стягнення з позивача 30000,00грн гонорару господарський суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Конституційний Суд України своїм рішенням від 16.11.2000 № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника, зазначив, що право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги, а суб'єктами надання правової допомоги в нашій державі є:
-державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);
-адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);
-суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
-об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України).
Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі про правову допомогу. Як вказав Конституційний Суд України, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Таким чином, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, термін «правова допомога» має тлумачитися якнайкраще і охоплювати будь-яку діяльність, спрямовану на реалізацію правових норм в інтересах тієї чи іншої особи.
Отже, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, правова допомога - це юридичні (правові) послуги, а адвокатура є лише одним з суб'єктів, що надають в Україні правничу професійну допомогу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 14.05.2019 у справі № 922/576/18, від 29.05.2019 у справі № 910/10483/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 25.06.2019 № 916/1340/18.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.
У п.2 додатку №3 від 14.04.2021 до договору про надання правничої допомоги від 27.03.2018, укладеного між ТОВ «Будімпекс-2000» та адвокатом Ю.І.Анохіним, сторони погодили, що за надання правничої допомоги клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у фіксованому розмірі 30000,00грн на банківський рахунок адвоката.
Оскільки договором визначено суму гонорару саме в такий спосіб, позивач не зобов'язаний посилатись на час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
До матеріалів справи долучено акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 15.10.2021 згідно договору про надання правничої допомоги від 27.03.2018 та додатку №3 від 14.04.2021, відповідно до якого розрахунок складено на загальну суму 30000,00грн за представництво клієнта в господарській справі №914/831/21.
Господарський суд відхиляє заперечення позивача, що права третьої особи-1 для захисту свого інтересу в цьому спорі не порушуються, оскільки саме ТзОВ “ЛЗВФ” визначило третьою особою ТОВ «Будімпекс-2000» у справі, відтак товариство має право, відповідно до ч. 13 ст. 129 ГПК України, на подання заяви про стягнення понесених судових витрат. Більше того, ТОВ «Будімпекс-2000» є землекористувачем суміжної земельної ділянки, відтак третя особа-1 вживала необхідні заходи для захисту свого права.
Щодо покликань позивача про подання адміністративним судам аналогічних письмових пояснень та документів з аналогічною правовою позицією, як і в цій справі, про умисне позбавлення ТзОВ “ЛЗВФ” права на подання заперечень щодо зменшення визначеного розміру витрат на правничу допомогу, про підписання додатку №3 заднім числом суд звертає увагу, що такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
Разом з тим, позивачем не надано належних обґрунтувань співмірності витрат на правову допомогу, відтак суд не вбачає підстав для їх зменшення. Перевіривши зміст виконаних робіт, Господарський суд Львівської області приходить до висновку вимогу про стягнення з позивача 30000,00грн гонорару адвокату задоволити.
Керуючись 126, 129, 130, 221, 231, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Будімпекс-2000” задоволити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЗВФ” (79035, м.Львів, вул. Зелена, 149, ідентифікаційний код 42180724) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будімпекс-2000” (79035, м.Львів, вул. Зелена, 149, корп.4, ідентифікаційний код 30582867) 30000,00грн гонорару адвокату.
3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Додаткове рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 18.11.2021.
Суддя Ділай У.І.