ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.11.2021Справа № 910/8979/21
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Київської міської ради
до Міністерства юстиції України
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Представники учасників справи:
від позивача: Трохимчук В.С.;
від відповідача: Васіна І.О.;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: Субота О.В.
Київська міська рада (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (відповідач) про витребування нежитлового приміщення № 1, 2, 3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, проспект Перемоги 11.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерство юстиції України є недобросовісним набувачем будівлі, яка розташована на проспекті Перемоги, 11 та є власністю територіальної громади міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8979/21 за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України та призначено підготовче засідання на 15.07.2021.
08.07.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, клопотання про залишення позову без розгляду та клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). У поданому відзиві відповідач зазначає, що прийняття рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 26 від 13.01.1992 «Про формування комунального майна міста та районів» про передачу до комунальної власності районів майна не відповідало повноваженням зазначеного органу, визначеним законодавством, а тому не могло бути підставою для набуття у комунальну власність будівлі на проспекті Перемоги, 11 у м. Києві. За твердженням відповідача, спірне майно на підставі норм чинного законодавства, на момент прийняття рішення Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів № 26 від 13.01.1992 до комунальної власності не передавалось. Оскільки спірний об'єкт нерухомого майна знаходиться в державній власності та до комунальної власності, в установленому законодавством порядку, не передався, то підстави для задоволення позову відсутні. Позивачем не обґрунтовано належними доказами факт порушення відповідачем його прав Міністерством юстиції України.
Суд, розглянувши у судовому засіданні 15.07.2021 подане відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, зважаючи на необґрунтованість доводів відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 залучено до участі у справі № 910/8979/21 у якості третьої особи - 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції та відкладено розгляд справи на 05.08.2021.
16.07.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про формування комунального майна міста та районів» № 26 від 13.01.1992 є законним, прийнятим в межах повноважень органу на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю». Крім того, вказане рішення в частині віднесення спірного майна до комунальної власності міста є чинним, не скасоване, не оскаржене, а тому посилання відповідача на його незаконність є необґрунтованим. Внесення спірного майна до Єдиного реєстру об'єктів державної власності відбулось без відповідної правової підстави, а тому твердження відповідача про законне перебування спірного майна у державній власності є необґрунтованим. Відповідач до відзиву на позовну заяву надає документи, які підтверджують, що спірне нерухоме майно знаходиться у власності територіальної громади міста Києва та було передано Міністерству юстиції України до сфери управління.
19.07.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
23.07.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач зазначає, що спірний об'єкт нерухомого майна знаходиться у загальнодержавній (республіканській) власності. Доводи позивача, викладені у відповіді на відзив не обґрунтовані та спростовуються матеріалами справи та позицією Міністерства юстиції України.
02.08.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких Фонд державного майна України просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
03.08.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення. Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції зазначає, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів, інших доказів, які б свідчили про набуття права власності на спірне майно територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, а відтак порушення прав позивача у даних спірних правовідносинах є недоведеним, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 387, 400 Цивільного кодексу України. Натомість правомірність набуття відповідачем права власності на спірне майно презюмується в силу статей 321, 328 Цивільного кодексу України. Згідно з додатком 1 таблиці 14 рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про формування комунального майна міста та районів» № 26 від 13.01.1992 до комунальної власності міста Києва передано нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1 - двоповерховий, 2 883,7 кв.м., будинок реєстрації шлюбів, фірма «Свято». Водночас, Міністерство юстиції України зареєструвало право власності на нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11. Відтак, зазначені об'єкти нерухомого майна знаходяться за різними адресами та мають різну площу, а з цього слідує, що це два різні об'єкти нерухомого майна.
У судовому засіданні 05.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.09.2021.
У судовому засіданні 09.09.2021 розгляд справи відкладено на 07.10.2021.
Розгляд справи у судовому засіданні 07.10.2021 відкладено на 04.11.2021.
У судовому засіданні 04.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Відповідно до розділу 2 Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) до власності територіальної громади міста Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста. Згідно з додатком 1 таблиці 14 вказаного рішення до комунальної власності міста Києва передано нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, двоповерховий, 2 883,7 кв.м., будинок реєстрації шлюбів, фірма «Свято».
Відповідно до розпорядження представника Президента України в м. Києві від 29.05.1992 № 368 «Про створення державного комунального виробничого житлово-ремонтного об'єднання» та Акту приймання-передачі № 493 від 01.07.1992 нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 11 закріплений на праві повного господарського відання за державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об'єднанням і прийнятий на баланс підприємства.
Рішенням Київської міської ради від 23.03.2000 № 65/786 «Про передачу будинку 11 на проспекті Перемоги до сфери управління Міністерства юстиції України» вирішено передати будинок № 11 на проспекті Перемоги до сфери управління Міністерства юстиції України після сплати заборгованості за час оренди цього будинку.
На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.08.2000 № 1354 нежилий будинок № 11 по проспекту Перемоги, загальною площею 3 038,00 кв.м. переданий на баланс Міністерству юстиції України по Акту приймання-передачі основних засобів (форма ОЗ-1) від 28.08.2000 № 39.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03.06.2021 № 259701401, Київській міській раді стало відомо, що 31.08.2020 державним реєстратором Волошиною Ж.Д. (Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 за державою в особі Міністерства юстиції України.
Підставою державної реєстрації зазначено витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-15- 16351 від 14.08.2020, видавник - Фонд державного майна України.
Позивач зазначає, що будівля на проспекті Перемоги, 11 у м. Києві на законних підставах не відчужувалась та належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, тому набуття державою у власність комунального майна в обхід законодавству України, свідчить про порушення публічного порядку та посягає на суспільні та економічні основи територіальної громади міста Києва, що і стало підставою для звернення до суду.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1. ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі №904/1221/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
За змістом ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як вбачається з позовної заяви, Київська міська рада звернулася з позовом про витребування з незаконного володіння відповідача об'єкту нерухомого майна, зазначивши в якості позовних вимог норми ст. 387 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
При цьому, пред'явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених ст. 387 Цивільного кодексу України щодо майна, яке було відчужене до останнього його набувача, забезпечує можливість захисту порушених прав особи, яка вважає себе власником такого майна.
В такий спосіб, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/18.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
У цій справі задоволення позову про витребування майна на підставі статті 387 Цивільного кодексу України з урахуванням предмету та підстав позову передбачає необхідність встановлення судом на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються судом з урахуванням їх достовірності та вірогідності обставин, обставин пов'язаних з наявністю у позивача права власності на спірне майно, повноважень щодо його передачі іншим особам та дотримання порядку встановленого законодавством, реєстрацією права власності за відповідачем, наявністю відповідних правовстановлюючих документів тощо.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно ч. 1, 2 ст. 11, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" саме Київська міська рада як представницький орган територіальної громади міста розпоряджається комунальним майном.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За змістом ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
У ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно з п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад та за змістом статті 30 вказаного Закону - вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Частинами 5, 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» рішенням №26 від 13.01.1992 р. Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про формування комунального майна міста та районів» затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, до складу якого увійшов, зокрема, нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, двоповерховий, 2 883,7 кв.м, будинок реєстрації шлюбів, фірма «Свято».
З акту приймання-передачі від 05.09.2000 вбачається, що об'єкт передачі - спірне майно, належить територіальній громаді м. Києва та передається до сфери управління Міністертсва юстиції України. Зазначений Акт складено на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1354 від 07.08.2000.
Враховуючи зміст вищевикладених рішень Київської міської ради народних депутатів, Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, нерухоме майно по проспекту Перемоги, 11 було передано до комунальної власності міста Києва.
Слід зазначити, що рішення №26 від 13.01.1992 року Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про формування комунального майна міста та районів» в частині віднесення спірного майна до комунальної власності міста є чинним, не скасоване, не оскаржене, а тому посилання відповідача на його незаконність є необґрунтованим.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
З огляду на викладене, суд на підставі оцінки матеріалів справи та наданих сторонами доказів дійшов висновку, що нерухоме майно - нежитловий будинок на проспекті Перемоги, 1, двоповерховий, 2 883,7 кв.м,, будинок реєстрації шлюбів, фірма «Свято» та нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 є одним і тим же об'єктом нерухомого майна, з огляду на те, що на проспекті Перемоги у м. Києві відсутні будь-які інші будинки з реєстрації шлюбів, а дані про площу нежитлового приміщення змінювалася в процесі інвентаризації та актуалізації відомостей про об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад.
Матеріали справи не містять рішення Київської міської ради про передачу спірного нерухомого майна у державну власність.
Враховуючи вищевикладене, оскільки власником спірного нерухомого майна - нежитлового приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, за умови відсутності у відповідача правових підстав на володіння вказаним нерухомим майном, а також доказів передачі позивачем майна у державну власність, з урахуванням положень ст. 387 Цивільного кодексу України таке нерухоме майно підлягає витребуванню шляхом передачі на користь власника - територіальної громади міста Києва, а отже суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а нерухоме майно, відповідно, витребуванню з незаконного володіння відповідача шляхом передачі його в розпорядження власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Київської міської ради до Міністерства юстиції України про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають задоволенню.
Окрім того, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.11.2018 у справі №88/5027/14-ц, згідно із яким, рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Судовий збір за розгляд справи покладається на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Київської міської ради до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонду державного майна України, за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити повністю.
2.Витребувати нежитлове приміщення № 1,2,3 (літ. А) загальною площею 3 351,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 11 з чужого незаконного володіння Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141).
3.Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) 48 019 (сорок вісім тисяч дев'ятнадцять) грн. 35 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 18.11.2021.
Суддя С. В. Стасюк