ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2021Справа № 910/13873/19
Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу
за позовомМіського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго"
доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компнаія "Нафтогаз"
провизнання недійсним пункту договору та зобов'язання вчинити дії
Представники:
від позивача:Мадай Н.О. - представник згідно витягу
від відповідача:Пясецький Д.В. - представник за довіреністю
04.10.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" про:
- визнання недійсним пункту 5.2. договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38, укладеного між сторонами у справі, в часник ціни на газ в розмірі 4 942 00 грн 00 коп. за 1000 кубічних метрів природнього газу;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості природного газу, поставленого на умовах договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38 із застосування державної регульованої ціни на природний газ в розмірі 1 770 грн 74 коп. за 1000 кубічних метрів природнього газу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку із невідповідністю пункту 5.2. договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38 постанові Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 в редакції, чинній до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 № 315, у зв'язку із ухваленням Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 04.03.2019 у справі № 826/9665/16, відповідно до якого визнано протиправною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 № 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758" з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016, вказаний пункт має бути визнаний недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/13873/19, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.11.2019.
30.10.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 продовжено відповідачу строк на подання відзиву до 15.11.2019.
11.11.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача на виконання ухвали надійшли документи для приєднання до матеріалів справи.
13.11.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 14.11.2019 судом оголошено перерву до 09.12.2019.
05.12.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 09.12.2019 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.01.2020, з наданням права відповідачу в строк за 3 робочі дні за необхідності подати відповідачу пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 зупинено провадження у справі № 910/13873/19 до набрання законної сили постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/9665/19.
01.09.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 поновлено провадження у справі № 910/13873/19, судове засідання призначено на 07.10.2021.
У судовому засіданні 07.10.2021 судом оголошено перерву до 28.10.2021.
18.10.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 28.10.2021 з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті справи.
Представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких у повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечив проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні 28.10.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд
19.09.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" (постачальник за договором) та Міським комунальним підприємством "Чернівцітеплокомуненерго" (споживач за договором) укладено договір постачання природного газу № 2441/1617-ТЕ-38 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно з пунктом 5.1. договору регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 № 758.
Відповідно до пункту 5.2. договору ціна за 1000 куб. м природного газу за цим договором становить 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання (пункт 12.1. договору).
На виконання умов укладеного сторонами договору, відповідач передав, а позивач прийняв природний газ, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
На підставі частини 1 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 затверджено "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" (далі - Положення № 758).
Згідно з підпунктом 4 пункту 3 Положення № 758 на Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" покладений спеціальний обов'язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15-17 цього Положення.
Пунктом 16 (абзаци 1, 2, 3) Положення № 758 було визначено, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" постачає природний газ виробникам теплової енергії, зокрема, з метою надання послуг з опалення і постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України), яка у період з 1 жовтня 2015 по 31 березня 2016 (включно) визначається для:
- виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для виробників теплової енергії, які безпосередньо приєднані до газотранспортної системи, - в розмірі 1 843,28 гривні за 1000 куб. метрів;
- виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для всіх інших виробників теплової енергії - 1 770,74 грн. за 1000 куб. метрів.
Постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 30 березня 2016 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 № 758", пунктом 5, до Положення № 758 були внесені зміни: в абзаці першому слова і цифри "по 31 березня 2016 р." замінено словами і цифрами "по 30 квітня 2016 р."; в абзацах другому і четвертому слова "до газотранспортної системи" замінені словами "до магістральних газопроводів".
Постановою Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 № 758" (далі - постанова № 315) до Положення 758 внесені зміни, зокрема, пунктом 2 (підпункт 4) пункт 16 Положення 758 викладений у новій редакції:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" у період з 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942 грн. за 1000 куб. метрів", а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб.метрів".
22.03.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 187 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", пунктом 13 якої також було встановлено ціну продажу газу виробникам теплової енергії з 1 квітня 2017 з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню - 4 942 грн за 1000 куб. м.
Таким чином, у період з 01.05.2016 по 31.03.2017 ціна природного газу для позивача визначалася відповідно до пункту 16 Положення № 758 в редакції згідно Постанови № 315.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 у справі № 826/9665/16, яке набрало законної сили після залишення без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019, постанова Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 № 758" була визнана протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016 .
Отже, з 08.07.2019 втратило чинність положення пункту 5 Постанови № 315 щодо підвищення ціни за 1000 куб. м газу з 1770,74 грн. до 4942,00 грн., та було відновлено дію пункту 16 Положення № 758 щодо ціни 1770,74 грн./1000 куб. м.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку із невідповідністю пункту 5.2. договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38 постанові Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 в редакції, чинній до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 № 315, у зв'язку із ухваленням Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 04.03.2019 у справі № 826/9665/16, відповідно до якого визнано протиправною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 № 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758" з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016, вказаний пункт має бути визнаний недійсним.
На підставі вищевикладеного позивач просить суд:
- визнати недійсним пункт 5.2. договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38, укладеного між сторонами у справі, в часник ціни на газ в розмірі 4 942 00 грн 00 коп. за 1000 кубічних метрів природнього газу;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вартості природного газу, поставленого на умовах договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38 із застосування державної регульованої ціни на природний газ в розмірі 1 770 грн 74 коп. за 1000 кубічних метрів природнього газу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За змістом частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
З огляду на наведене господарський суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини. Умови договору, що встановлюють ціну товару (природного газу) є однією з істотних умов, що унеможливлює укладання договору без даної частини.
Судом встановлено, що за спірним договором сторони виконали взяті на себе зобов'язання, а саме відповідач поставив позивачу газ, який оплачений та прийнятий останнім.
Отже, що на момент розгляду справи спірні договори виконані та припинили свою дію в частині поставки газу та розрахунків за використаний газ.
А відтак, у відповідності до статті 180 Господарського кодексу України, статті 217 Цивільного кодексу України відсутні законні підстави для задоволення вимог щодо визнання недійсним пункту 5.2. договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38, укладеного між сторонами у справі, в частині ціни на газ в розмірі 4 942 00 грн 00 коп. за 1000 кубічних метрів природнього газу в силу приписів частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Судом встановлено, що позивач схвалив та прийняв умови оскаржуваного договору до виконання, а саме прийнято поставлений відповідачем природний газ; підписано акти приймання-передачі природного газу; проведено оплату прийнятого від відповідача природного газу.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
При цьому, з системного аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обставина, на яку посилається позивач як на підставу для визнання недійсним пунктів договорів, а саме набуття чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 у справ № 826/9665/16, не є тією обставиною, в розумінні статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, з якою законодавець пов'язує можливість визнання правочину недійсним.
Більше того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 826/9665/16 у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною (незаконною) постанови № 315 від 27 квітня 2016 року відмовлено.
Таким чином, при укладанні сторонами договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, договір відповідав вимогам чинного на той момент законодавства, у подальшому був схвалений позивачем, сторонами умови договору в частині поставки природного газу та оплати його вартості виконані, а тому відсутні правові підстави для визнання пункту 5.2. договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38 недійсним.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17.
У розумінні положень зазначеного Закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, через зазначені положення Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (п. 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17).
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Крім того, судом була взята до уваги правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 по справі № 910/1389/19, згідно з якою оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу, суд зазначає, що вказана вимога фактично спрямована на визнання юридичного факту (встановлення нової ціни на природний газ) та внесення змін до договору у спосіб, не передбачений Цивільним та Господарським кодексами України.
Такий спосіб захисту не призводять до поновлення права позивача та, у разі його задоволення, не може бути виконаний у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку стосовно неналежності обраного позивачем способу захисту в частині вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленого природного газу.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості природного газу, поставленого на умовах договору постачання природного газу від 19.09.2016 № 2441/1617-ТЕ-38 із застосування державної регульованої ціни на природний газ в розмірі 1 770 грн 74 коп. за 1000 кубічних метрів природнього газу також визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" про визнання недійсним пункту договору та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 12.11.2021
Суддя Н.Плотницька