Справа № 216/3735/20
Провадження 1-кп/216/447/21
18.11.2021 року м. Кривий Ріг
Дніпропетровської області
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали об'єднаного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 , ч. 2 ст. 289 КК України,
учасники кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_4 ,
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
захисник - ОСОБА_5 ,
У провадженні Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рога Дніпропетровської області перебувають матеріали об'єднаного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 , ч. 2 ст. 289 КК України.
Під час судового засідання захисник ОСОБА_5 заявив клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт відносно ОСОБА_3 , оскільки останній є соціально адаптованим - має родину, матір та вітчима, які працевлаштовані, мати зобов'язується утримувати сина під час його перебування під цілодобовим домашнім арештом за місцем її проживання.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримує думку захисника у повному обсязі.
Прокурор заперечував, щодо заявленого клопотання захисника обвинуваченого оскільки ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України на сьогоднішній день не відпали, вони актуальні, підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт на теперішній час не встановлено.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, судом встановлені наступні обставини.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні злочинів, які відносяться до категорії нетяжкого та тяжких злочинів.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.
Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м'яких запобіжних заходів.
ЄСПЛ робить висновок, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов'язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, поперше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (п. 31 рішення ЄСПЛ у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Право на свободу є одним із основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.
Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 Конвенції передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
ЄСПЛ відповідно до усталеної практики зазначив, що особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Як слідує із наданих суду матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихо ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є нетяжкими та тяжкими злочинами, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 8 років з конфіскацією майна, але відповідно до чинного кримінального законодавства правова кваліфікація кримінального правопорушення і тяжкість майбутнього покарання не може бути підставою для застосування такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, крім того, враховуючи обставини передбачені ст. 178 КПК України, зокрема особу обвинуваченого, співпрацював з органом досудового розслідувння, однак враховуючи особу обвинуваченого, який має постійне місце реєстрації та проживання в м. Кривому Розі, проживає разом з батьками: матір'ю та вітчимом за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання характеризується позитивно, батьки працевлаштовані, тому мають змогу утримавати сина, та зобов'язуються його матеріально утримувати під час перебування ним під цілодобовим домашнім арештом, що підтверджується доказами долученими до матеріалів справи.
Тому ураховуючи вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає, що у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити, оскільки є всі підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, ніж тримання під вартою, а саме цілодобового домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого, без застосування електронних засобів контролю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 181, 183, 193-196, 369-372 КПК України,
Клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 , ч. 2 ст. 289 КК України, без застосування електронних засобів контролю, за місцем проживання за адресою:
АДРЕСА_1 ,
строком на 60 днів, тобто до 17-00 годин 16 січня 2022 року, включно.
Заборонити обвинуваченому ОСОБА_3 залишати житло цілодобово строком два місяці.
З покладенням на обвинуваченого ОСОБА_3 наступних обов'язків:
- прибувати за викликом суду за першою вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, реєстрації та місця роботи;
- не залишати будинок АДРЕСА_1 , цілодобово без дозволу суду;
Копію ухвали направити до Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області, - для контролю за поведінкою ОСОБА_3 .
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з моменту її проголошення.
Суддя ОСОБА_1