Рішення від 13.10.2021 по справі 910/1776/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2021Справа № 910/1776/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону вул. Петра Болбочана, 8, м. Київ, 01014

в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6

до Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ І ЗАОЩАДЖЕНЬ" вул.Юрія Іллєнка 83-Д, м. Київ, 04119

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК"

про стягнення 937 500,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Петрик Т.В. - самопредставництво;

від відповідача: Мартиненко О.В. - довіреність № 05-1/05-15 від 18.02.2021 року;

від третьої особи: Крячко Ю.В. - ордер № 1054457 від 04.06.2021 року.

прокурор: Тракало Р.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Господарського суду міста Києва подано позовну заяву про стягнення з Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ І ЗАОЩАДЖЕНЬ" 937 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" порушило взяті на себе зобов'язання за укладеним між останнім та Міністерством оборони України Договором № 286/3/18/244 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.08.2018 року в частині терміну постачання товару, виконання умов якого було забезпечено виданою відповідачем Банківською гарантією від 27.07.2018 року № 14410/18-ГВ на суму 937 500,00 грн., внаслідок чого наявні підстави для виплати позивачу як бенефіціару вказаної суми.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1776/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб господарським судом на підставі ч.2 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Судом повідомлено, що через відділ діловодства суду 24.02.2021 року від відповідача надійшла заява б/н від 22.02.2021 року про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ 30105738) як принципала за Банківською гарантією від 27.07.2018 року № 14410/18-ГВ.

Засобами електронного зв'язку 05.03.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив б/н від 04.03.2021 року на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на недоведення позивачем та прокурором факту настання гарантійного випадку та, як наслідок, обов'язку відповідача сплатити гарантійну суму, а також просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В подальшому від відповідача через канцелярію суду 09.03.2021 року надійшов відзив на позовну заяву б/н від 04.03.2021 року, зміст якого є ідентичним відзиву, що надійшов до суду 05.03.2021 року засобами електронного зв'язку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 року ухвалено здійснювати розгляд справи №910/1776/21 за правилами загального позовного провадження, за клопотанням відповідача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" та призначено підготовче засідання на 29.04.2021 року.

До початку судового засідання від позивача 02.04.2021 року на виконання вимог ухвали суду від 22.03.2021 року надійшли докази направлення позовної заяви на адресу третьої особи; 28.04.2021 року від третьої особи надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання; 29.04.2021 року від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху, посилаючись на наказ Генерального прокурора України № 186 від 21.09.2018 року та у зв'язку з відсутністю відповідних повноважень заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону щодо підписання позовної заяви. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 09.06.2021 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.05.2021 року від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону надійшли пояснення № 15-179вих-21 від 25.05.2021 року разом з доказами направлення на адресу сторін у справі; 03.06.2021 року від третьої особи надійшли пояснення до позовної заяви разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в яких ТОВ «МІК» заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на підписання вимоги від імені бенефіціара - Міністерства оборони України не уповноваженою особою. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 09.06.2021 року від відповідача - Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ І ЗАОЩАДЖЕНЬ" надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відео конференції за допомогою додатку Easycon з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 року задоволено заяву відповідача та постановлено проводити судове засідання 09.06.2021 року в режимі відеоконференції за допомогою додатку Easycon.

Окрім того, у судовому засідання 09.06.2021 року уповноваженим представником позивача подано для долучення до матеріалів справи клопотання про долучення додаткових доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів за ініціативою суду та відкладено підготовче засідання на 15.07.2021 року.

Розглянувши в судовому засіданні 15.07.2021 року клопотання відповідача від 28.04.2021 року про залишення позову без руху, судом встановлено, що в даному випадку Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, реалізуючи конституційну функцію, закріплену ст. 131-1 Конституції України, звернувся з позовною заявою саме в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, а не самопредставництва.

Таким чином у зв'язку з наявністю повноважень щодо здійснення органом прокуратури представництва саме інтересів держави в суді шляхом подання позовної заяви в особі Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, судом протокольною ухвалою від 15.07.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без руху.

У судовому засіданні 15.07.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/1776/21 та початок розгляду справи по суті, з урахуванням ухвали суду від 12.08.2021 року про виправлення помилки, судове засідання призначено на 18.08.2021 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.08.2021 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 16.09.2021 року.

Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 16.09.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 13.10.2021 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від прокурора та сторін, окрім наявних в матеріалах справи, на час розгляду справи по суті 13.10.2021 року до суду не надходило.

У судове засідання з розгляду справи по суті 18.08.2021 року з'явились уповноважені представники позивача, відповідача та прокурор, представник третьої особи - не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 18.08.2021 року третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105478270620.

У судове засідання з розгляду справи по суті 13.10.2021 року з'явились прокурор, уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи.

Прокурор у судових засіданнях з розгляду справи по суті 18.08.2021 року та 13.10.2021 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 18.08.2021 року та 13.10.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги прокурора, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.10.2021 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.10.2021 року підтримав правову позицію, викладену у поясненнях до позовної заяви, та просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.10.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення прокурора та представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, що 27 липня 2018 року Публічним акціонерним товариством «Банк Інвестицій та Заощаджень» (гарант, відповідач у справі), яке діяло на підставі Банківської ліцензії № 221, виданої Національним банком України 24.10.2011 року, видано банківську Гарантію № 14410/18-ГВ (далі - Гарантія), яка підписана одноособово представником гаранта - Публічного акціонерного товариства «Банк Інвестицій та Заощаджень» та засвідчена печаткою банку.

Відповідно до умов гарантії Публічне акціонерне товариство «Банк Інвестицій та Заощаджень» зобов'язується заплатити за Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" (принципал, третя особа у справі) Міністерству оборони України (бенефіціар, позивач у справі) кошти за допущення принципалом порушення (невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання перед бенефіціаром) в сумі 937 500,00 грн., валюта платежу - українська гривня (лот 5), в якості забезпечення виконання Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), який буде укладено між бенефіціаром та принципалом (далі - Договір), згідно Витягу із протоколу № 75/363/8 від 17.07.2018 року засідання тендерного комітету Міністерства оборони України щодо результатів переговорів за переговорною процедурою закупівлі індивідуального обмундирування (35810000-5) (Куртка костюму утеплювача, вид 2 та вид 3), номер у ЦБД UA-2018-06-14-002569-а, опублікованого на веб-порталі Уповноваженого органу (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-06-14-002569-a).

Гарант бере на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання виплатити бенефіціару - Міністерству оборони України суму, на яку видана гарантія - кошти в сумі 937 500,00 грн. грн., валюта платежу - українська гривня (лот 5), у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом - Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" умов Договору (щодо якості, кількості, строків) на закупівлю: Індивідуального обмундирування (35810000-5) (Куртка костюму утеплювача, вид 2 та вид 3) - Лот 5. Військова уніформа 35811300-5 (Куртка костюму утеплювача, вид 2), протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги бенефіціара, складеної відповідно до чинного законодавства України з посиланням на цю гарантію за підписами уповноважених осіб. Вимога має містити номер і дата договору, суму, належну до сплати, із зазначенням, в чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання умов договору.

Будь-які вимоги або повідомлення стосовно цієї гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, щоб банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої ця гарантія втрачає чинність.

Зобов'язання банку згідно цієї Гарантії втрачають силу в разі:

- закінчення строку дії цієї гарантії;

- своєчасного виконання у повному обсязі принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром за договором;

- повернення оригіналу гарантії Банку або подання бенефіціаром письмової заяви про звільнення банку від обов'язків за гарантією.

Гарантія чинна з дати її складання.

В матеріалах справи наявна копія Гарантії № 14410/18-ГВ від 27.07.2018 року.

Суд зазначає, що правовідносини між сторонами, що виникли на підставі гарантії, підпадають під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України, а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639, Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що способи забезпечення виконання зобов'язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов'язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при поруці та гарантії.

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (ч. 3 ст. 200 ГК України).

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.

Згідно із ст. 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 року (далі - Положення).

Так, у пункті 9 ч. 3 розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Відповідно до умов Гарантії № 14410/18-ГВ від 27.08.2018 гарантія дійсна по 01 лютого 2019 року (включно).

Таким чином, дослідивши зміст Гарантії, судом встановлено, що відповідач взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання виплатити бенефіціару кошти у розмірі 937 500,00 грн. у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом умов договору та в разі отримання гарантом письмової вимоги бенефіціара, складеної відповідно до чинного законодавства України з посиланням на вказану гарантію за підписами уповноважених осіб.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» забезпечення тендерної пропозиції - це надання забезпечення виконання зобов'язань учасника перед замовником, що виникли у зв'язку з поданням тендерної пропозиції, у вигляді такого забезпечення, як гарантія.

При цьому як свідчать матеріали справи, вказана Гарантія була видана відповідачем у забезпечення виконання зобов'язань принципала за Договором, що буде укладений за результатами публічної закупівлі № UA-2018-06-14-002569-а та опублікований на веб-порталі Уповноваженого органу (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-06-14-002569-a).

Так, за результатами публічної закупівлі 08 серпня 2018 року між Міністерством оборони України (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (постачальник за договором, третя особа у справі) укладено Договір № 286/3/18-244 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити замовнику - Міністерству оборони України Індивідуальне обмундирування (35810000-5) (Лот 5. Військова уніформа 35811300-5 (Куртка костюму утеплювача, вид 2)) (далі - товар), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі.

Розділами 2-13 Договору сторони погодили порядок здійснення контролю товару за якістю, ціну договору, порядок здійснення оплати та поставки товару, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань тощо.

Даний Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (пункт 10.1 Договору).

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника та замовника та скріплений печатками обох сторін.

Також до вказаного Договору між сторонами були підписані Додаткова угода № 1 від 19.12.2018 року та Додаткова угода № 2 від 17.01.2019 року.

Так, умовами додаткової угоди № 1 від 19.12.2018 року до Договору сторони дійшли згоди абзац перший пункту 10.1. Договору викласти в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 березня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення».

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 1.2, 1.3 Договору сторони дійшли згоди, що номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання Договору, визначаються нижченаведеною Специфікацією, якою передбачена поставка Військової уніформи 35811300-5 (Куртки костюму утеплювача, вид 2) у строки: до 30.10.2018 року (включно) у загальній кількості 15000,00 шт. за ціною за одиницю (без ПДВ) в сумі 625,00 грн., до 15.11.2018 (включно) у загальній кількості 10000 шт. за ціною за одиницю (без ПДВ) в сумі 625,00 грн. на загальну суму 18 750 000,00 грн. Постачальник самостійно закуповує сировину, матеріали та комплектуючі вироби (далі матеріали) для виготовлення товару.

Умовами п. 5.1 Договору сторони визначили, що товар постачається на умовах DDP - склад Замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару буде визначений в специфікації Договору (п. 1.2).

Відповідно до п. 5.2 Договору місцем поставки товару є об'єднані центри забезпечення Тилу Збройних Сил України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємною частиною Договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень. Постачальнику надається право, за попередньою письмовою згодою замовника, на дострокове постачання товару в обсягах, передбачених Договором. Поставку товару одержувачам замовника постачальник зобов'язаний провести з обов'язковим виконанням передбачених вимог щодо асортименту, кількості, сортності виробів, черговості поставок у кожній окремо відвантаженій партії. Поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Витрати на перевезення товару до місця приймання одержувачем замовника, несе постачальник.

Згідно п. 5.3 Договору датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості та видатковій накладній постачальника.

У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього Договору становить: 18 750 000 (вісімнадцять мільйонів сімсот п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 3 125 000 (три мільйони сто двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. (за загальним фондом).

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 6.3.1 Договору передбачений обов'язок постачальника забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

На виконання умов Договору Рознарядкою Міністерства оборони України (Додаток № 1 до Договору) та викладеною в тексті Договору специфікацією встановлені наступні терміни, місця та кількість постачання товару - військової уніформи 35811300-5 (Куртка костюму утеплювача, вид 2): у строки: до 30.10.2018 року (включно) у загальній кількості 15000,00 шт., до 15.11.2018 року (включно) у загальній кількості 10000,00 шт., всього 25 000,00 штук.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до п. 2.1 Договору здійснення контролю за якістю товару складається з таких етапів: перевірка виготовлення товару; перевірка контрольного зразка; приймальний контроль товару.

Постачальник зобов'язаний до початку поставки товару за Договором письмово повідомити представника замовника оголошенням про готовність партії товару до приймання та місце здійснення приймального контролю товару за якістю. Після отримання оголошення представник замовника протягом трьох днів розпочинає приймальний контроль товару за якістю у приміщеннях. Постачальник забезпечує доступ представника замовника до приміщень, у яких виготовляються та зберігаються товари для здійснення контролю за їх якістю (п. 2.5 Договору).

За змістом п. 2.6 Договору під час приймального контролю товару за якістю представник замовника перевіряє пакування, маркування та лінійні виміри товару згідно нормативною або технічною документацією, а також відповідність товару контрольному зразку. Результати приймального контролю товару оформлюються актом приймального контролю товару за якістю.

Приймання товару за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього Договору, здійснюється одержувачем Замовника відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7) (п.2.7 Договору).

Проте, як зазначено прокурором в позовній заяві, всупереч вимогам Договору постачальник не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного постачання товару та відповідно до Додатку № 1 до Договору вказаний товар на загальну суму 18750000,00 грн. був поставлений з простроченням погоджених строків, а саме:

- за актами приймального контролю № 244/02/КЯ/1 та № 244/01/КЯ/2 від 30.11.2018 року з порушенням на 30 календарних днів;

- за актом приймального контролю № 244/03/КЯ/1 від 03.12.2018 року з порушенням на 33 календарних дні;

- за актом приймального контролю № 244/04/КЯ/1 від 11.12.2018 року з порушенням на 25 календарних днів;

- за актом приймального контролю № 244/05/КЯ/1 від 13.12.2018 року з порушенням на 27 календарних днів.

Наразі, обставини виконання Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» умов Договору № 286/3/18/244 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.08.2018 року, встановлені Господарським судом Запорізької області під час розгляду справи № 908/3308/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 1 875 000,00 грн. штрафних санкцій за неналежне виконанням останнім взятих на себе зобов'язань за спірним Договором, рішенням від 03.02.2020 року яке набрало законної сили, позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Міністерства оборони України 28125,00 грн. пені, 65625,00 грн. штрафу та 28125,00 грн. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При винесенні рішення у справі № 908/3308/19 суд виходив з доведеності факту порушення з боку ТОВ «МІК» як постачальника своїх зобов'язань за Договором в частині недотримання строків поставки товару, встановленого умовами правочину, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для застосування до ТОВ «МІК» неустойки у вигляді пені та штрафу, врахувавши при цьому клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та обставини, що спричинили продовження строку виконання зобов'язань щодо передання товару замовнику.

Окрім цього рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 року у справі № 910/639/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" до Міністерства оборони України про несення змін до Договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/244 від 08.08.2018 року, шляхом викладення його п. 1.2. в редакції позивача на підставі п. 4 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та ст. 652 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди у справі № 910/639/19 дійшли висновку про те, що внесення змін до договору в частині строків поставки товару після того, як вони закінчилися, є необґрунтованим. Також позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження наявності одночасно чотирьох умов, визначених ст. 652 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Таким чином, фактичні обставини виконання умов Договору як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.02.2020 року у справі № 908/3308/19 та рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 року у справі № 910/639/19, які набрали законної сили, зокрема, щодо несвоєчасного (неналежного) виконання постачальником - ТОВ «МІК» умов укладеного з Міністерством оборони України Договору в частині строків поставки товару (військової уніформи 35811300-5 (Куртка костюму утеплювача, вид 2)), тобто не підлягають повторному доказуванню та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Як зазначено в п. 11.1 Договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за Договором у розмірі 5% від суми Договору (Банківська гарантія від 27.07.2018 року № 14410/18-ГВ, видана ПАТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» на суму 937 500,00 грн.).

Відтак, на підставі здійсненої оцінки наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що оскільки ТОВ "МІК" було порушено зобов'язання за Договором № 286/3/18-244 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.08.2018 року, виконання якого забезпечувалось спірною Гарантією відповідача, Міністерством оборони України набуто право отримання коштів від ПАТ "Банк Інвестицій та заощаджень" як гаранта в розмірі суми банківської Гарантії № 14410/18-ГВ від 27.07.2018 року.

Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно із ч. 2 ст. 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 ГК України).

Як встановлено судом, умовами Гарантії передбачено, що банк повинен виплатити бенефіціару суму гарантії за умови одночасного виконання бенефіціаром усіх умов гарантії, а саме: отримання Банком письмової вимоги, яка повинна бути підписана уповноваженими особами, у вимозі має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, а також зазначено, в чому саме полягає невиконання або неналежне виконання принципалом умов Договору.

Відповідно до п. 2 Глави 4 розділу II Положення одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

В свою чергу ст. 1 Уніфікованих правил для гарантій за вимогою, в редакції 1992 року (публікація Міжнародної торгової палати № 458 (МТП № 458) визначено, що ці правила застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповненню до неї, яку гарант зобов'язався надати та в якій зазначено, що вона складена згідно з цими правилами (публікація МТП № 458) та обов'язкова для всіх сторін в гарантійному зобов'язанні, якщо інше прямо не зазначено в гарантії або доповненні до неї.

Гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендера, на яких вона ґрунтується, тому гарант ніяким чином не пов'язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них міститься в тексті гарантії. Обов'язок гаранта - сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, при представленні письмової вимоги платити і інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним в гарантії (ст. 2 зазначених правил).

За матеріалами справи судом встановлено, що 03.01.2019 року бенефіціар - Міністерство оборони України повідомив банк про порушення принципалом (Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК") зобов'язань за Договором поставки № 286/3/18/244 від 08.08.2018 року в частині терміну постачання, а саме: станом на 30.10.2018 року та 15.11.2018 року визначений обсяг товару не поставлено, натомість поставлено із запізненням, та звернувся до банку з вимогою № 286/6/42 за підписом директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвича В., яка згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0311326307276 отримана відповідачем 04.01.2019 року, у якій просив виплатити належну йому гарантію у сумі 937 500,00 грн. Копія зазначеної вимоги, до якої додавались копії Гарантії від 27.27.2018 року № 14410/18-ГВ, довіреностей Міністерства оборони України на ім'я Гулєвича В. № 220/336/д від 24.04.2018 року та № 220/569/д від 17.12.2018 року, наявна в матеріалах справи.

Факт отримання вказаної вимоги відповідачем не заперечувався та визнаний в поданому відзиві.

З урахуванням вказаних обставин суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України звернулось до відповідача з вимогою №286/6/42 від 03.01.2019 року в межах строку дії спірної Гарантії, який визначено по 01.02.2019 року включно.

Відповідно до ч. 2 ст. 564 ЦК України гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Як зазначено в Гарантії, будь - які вимоги або повідомлення щодо цієї Гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, що б банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої Гарантія втрачає чинність.

Окрім цього, згідно п. 36 Положення банк - гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

За результатами розгляду вказаної вимоги позивача Приватне акціонерне товариство «Банк Інвестицій та Заощаджень» листом № 05-1/2/311-2 від 21.01.2019 року відмовило бенефіціарові - Міністерству оборони України у її задоволенні, посилаючись на не зазначення у вимозі, у чому саме полягає неналежне виконання ТОВ «МІК» умов Договору, а також з огляду на розгляд Господарським судом міста Києва справи про внесення змін до Договору поставки.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено прокурором в позовній заяві, свої зобов'язання щодо своєчасного виконання зобов'язань в частині виплати гарантом грошової суми Гарантії в розмірі 937 500,00 грн. у зв'язку з порушенням принципалом своїх зобов'язань за Договором поставки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Гарантії відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, з вимогами про стягнення якої в судовому порядку прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Водночас, оцінивши доводи сторін та здійснюючи правовий аналіз підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді у даній справі суд зазначає, що згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 року № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Згідно викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 правової позиції прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

В свою чергу невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/19/18 надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Стаття 17 Конституції України встановлює, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" до системи центральної виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Як визначено статтею 2 Закону України "Про оборону України" оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Відповідно до вищенаведених вимог законодавства та ст. ст. 74, 75 ГК України Міністерство оборони України утворює, реорганізує та ліквідовує у встановленому порядку підприємства, що належать до сфери його управління, контролює їх діяльність.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

В поданій суду позовній заяві прокурор зазначив, що пред'явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України викликане винятково захистом порушених інтересів держави, оскільки предметом спору є стягнення суми Гарантії через неналежне виконання перед бенефіціаром - Міністерством оборони України Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» як постачальником зобов'язань, покладених на останнього Договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету) № 286/3/18/244 від 08.08.2018 року.

Зокрема, як зазначено прокурором в позовній заяві, сторонами, які укладають договори з Міністерством оборони України, у тому числі договори про поставку, та які відповідно за результатами процедури закупівлі забезпечуються банківською гарантією, у подальшому не забезпечується належне виконання своїх договірних зобов'язань, що, як наслідок, спричиняє шкоду державі.

Спори, які виникають щодо неефективності використання коштів, порушують економічні інтереси держави, що відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства покладає на прокуратуру України право на представництво інтересів держави в суді.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України є тривале зволікання вказаного органу зі зверненням з позовною заявою до суду щодо захисту інтересів держави, у зв'язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звернувся до Міністерства оборони України з листом №15-93вих.20 від 04.12.2020 року, в якому повідомив про наявність порушених інтересів держави, захист яких має здійснюватися останнім, про намір прокуратури звернутись з даним позовом до суду та просив надати інформацію щодо вжиття претензійно - позовних заходів Міністерством оборони України щодо стягнення суми банківської гарантії від 27.07.2018 року № 14410/18-ГВ.

При цьому неналежне здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України полягає у невжитті заходів щодо стягнення за банківською гарантією у судовому порядку, про що було повідомлено прокуратуру листом №298/5/1769 від 16.12.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім цього в матеріалах справи наявний лист прокурора № 16-36 вих.21 від 01.02.2021 року на адресу Міністерства оборони України щодо підготовки позовної заяви на адресу Господарського суду міста Києва про стягнення з АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» на користь Міністерства оборони України суми банківської гарантії у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ МІК» умов Договору поставки.

Наразі, надаючи прокурору відповідь на його звернення, Міністерство оборони України свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, не заявило про наміри самостійно звернутися з позовом та/або провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів, обмежившись зазначенням про відсутність звернень з вимогами про стягнення суми гарантії в судовому порядку.

Будь-яких доказів вчинення Міністерством оборони України дій щодо здійснення ним захисту інтересів держави, зокрема, щодо проведення відповідної претензійної роботи та/або звернення до суду з позовними вимогами до матеріалів справи не надано.

Відтак, прокурор дійшов правомірного висновку про бездіяльність Міністерства оборони України щодо захисту інтересів держави та наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у формі звернення до суду з відповідним позовом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсною Гарантії від 27.07.2018 року № 14410/18-ГВ та/або її окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо умов спірної Гарантії на час її видачі банком з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що в розумінні приписів ст. 560 ЦК України гарантія за своєю правовою природою є самостійним правочином, який не залежить від зобов'язань, встановлених основним договором, на якому вона заснована, тому Гарант жодним чином не пов'язаний таким договором незважаючи на те, що посилання на них міститься у тексті Гарантії.

Так, неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. При цьому зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними.

В той же час сплата коштів кредитору гарантом та сплата штрафних санкцій боржником за договором не належать до одного виду відповідальності.

Крім того, у пункті 11.2 Договору поставки зазначено, що підставою для повернення забезпечення виконання Договору є виконання постачальником всіх умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно положень цього Договору.

Таким чином, можливість стягнення з відповідача неустойки за порушення строків поставки товару за Договором поставки не ставиться в залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією, якою забезпечувалось виконання такого Договору. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 908/7/18.

Окрім цього суд зазначає з урахуванням Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, що вимога бенефіціара - це лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта/банку- контргаранта сплатити кошти за гарантією/контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Так, як встановлено судом, умовами зазначеної Банківської гарантії передбачено, що відповідач повинен виплатити бенефіціару - Міністерству оборони України суму коштів за порушення (невиконання чи неналежне виконання) принципалом зобов'язань згідно умов Договору перед бенефіціаром, за умови виконання останніх усіх умов гарантії, саме надіслання вимоги з посиланням на цю гарантію, за підписами уповноважених осіб, із зазначенням номеру і дата договору, суми належної до сплати, а також зазначенням, в чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання принципалом умов Договору.

Будь - яких інших умов щодо змісту вимоги бенефіціара, окрім наведених, а також щодо її письмової форми, Гарантія не містить.

Тобто з умов Гарантії та норм права слідує, що обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Проте, обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Наведене узгоджується з приписами Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, згідно п. 1 гл. 2 р. III якого у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Відповідно до п. 2 р. І Положення безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гаранту разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Отже, вказане положення також не визначає обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, залишаючи на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

При цьому як встановлено судом, у спірній Гарантії, окрім наведених вище вимог до змісту вимоги бенефіціара, не зазначено переліку документів, які мають бути надані гаранту разом з такою вимогою.

Судом встановлено, що вимога Міністерства оборони України №286/6/42 від 03.01.2019 року містила посилання на спірну Гарантію, із зазначенням номера та дати договору, суми, належної до сплати з посиланням на неналежне виконання умов Договору ТОВ «МІК» та була підписана одноособово директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України полковником Гулєвичем В.В., повноваження якого було підтверджено копіями довіреностей Міністерства оборони України № 220/336/д від 24.04.2018 року та № 220/569/д від 17.12.2018 року.

В свою чергу заперечуючи проти позовних вимог третя особа - ТОВ «МІК» в поясненнях посилається на те, що станом дату складання вимоги №286/6/42 від 03.01.2019 у директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвича Володимира Віталійовича були відсутні повноваження на підписання від імені Міністерства оборони України вимог за Гарантією №14410/18-ГВ від 27.07.2018, доказів наявності повноважень підписувати вимоги за правочинами гарантії, укладеними у 2018 році, бенефіціаром не надано, що є порушенням умов Гарантії та становить неналежне представлення. У зв'язку із чим, на думку третьої особи, підстави для задоволення вимоги бенефіціара були відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Тобто, за приписами вказаної статті представництво виникає на підставі договору, закону чи інших актів цивільного законодавства.

Зокрема, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 26.11.2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 року № 730) визначено право Міністра оборони України видавати довіреності.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Як вбачається зі змісту Довіреності № 220/569/Д від 17.12.2018 року директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвичу В.В. надано повноваження на підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій, стягнення забезпечення виконання договорів та укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю продукції (товарів), майна (обладнання) продовольчої, речової та служби пально-мастильних матеріалів, виконання робіт, надання послуг відповідно до бюджетних асигнувань на 2019 рік на централізовану оплату за бюджетними програмами.

Отже, визначені вказаною довіреністю повноваження Гулєвича В.В. обмежені щодо бюджетних асигнувань на 2019 рік лише в частині укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю товарів, послуг тощо. Повноваження щодо підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій жодних обмежень по року бюджетних асигнувань не містять.

Окрім цього згідно Положення про Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 246 від 11.05.2016 року, Департамент веде претензійно - позовну роботу в межах повноважень та директор Департаменту відповідає за організацію та виконання укладених договорів у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі кошторисом Міністерства оборони України, ведення претензійної роботи, відповідно, директор Департаменту як керівник здійснює повноваження щодо самостійного прийняття рішень за напрямом діяльності.

За таких обставин, директор Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвич В.В. був уповноважений підписувати вимогу від імені Міністерства оборони України, оскільки діяв на підставі довіреності, виданої Міністром оборони України, відтак відповідні заперечення третьої особи суд вважає без підставними.

Тобто, враховуючи встановлені судом обставини суд зазначає, що вимога бенефіціара від 03.01.2019 року № 286/6/42 відповідала як викладеним у Банківській гарантії умовам, так і загальним вимогам нормативних актів, що регулюють правовідносини щодо здійснення гарантій банків як специфічного засобу забезпечення виконання господарських зобов'язань.

В свою чергу суд звертає увагу на той факт, що відповідач, відмовляючи листом № 05-1/2/311-2 від 21.01.2019 року в задоволенні вказаної вимоги Міністерства оборони України за результатами її розгляду, як на підставу для відмови в задоволенні вимог бенефіціара посилався виключно на наявність судового спору про внесення змін до Договору поставки та не висловлював заперечень щодо повноважень особи, якою її було підписано.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.

З огляду на викладене, право на стягнення забезпечення виконання зобов'язання настає з моменту порушення принципалом такого зобов'язання (в даному випадку порушення умов Договору в частині недотримання термінів поставки продукції), факт якого встановлено рішенням суду від 03.02.2020 року у справі № 908/3308/19, яке набрало законної сили, тобто гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією є таким, що настав, відповідно, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу грошову суму в розмірі 937500,00 грн. відповідно до умов виданої ним Банківської гарантії № 14410/18-ГВ від 27.07.2018 року.

Проте, як зазначено прокурором в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив виплату гарантійного платежу на користь бенефіціара за вимогою останнього при настанні гарантійного випадку, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 937 500,00 грн.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі, зокрема, сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як встановлено вище судом, відповідач в порушення умов Гарантії не здійснив виплату 937 500,00 грн. гарантійної суми у визначені законодавством та Гарантією строки, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості відповідача як гаранта з виплати Міністерству оборони України як бенефіціару гарантійної сумі згідно Гарантії від 27.07.2018 року № 14410/18-ГВ відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 937500,00 грн. гарантії підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений прокурором, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст. ст. 53, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ І ЗАОЩАДЖЕНЬ" (вул.Юрія Іллєнка 83-Д, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33695095) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 937 500,00 грн. (дев'ятсот тридцять сім тисяч п'ятсот грн. 00 коп.) банківської гарантії.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ І ЗАОЩАДЖЕНЬ" (вул.Юрія Іллєнка 83-Д, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33695095) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (01014, місто Київ, вул. Болбочана Петра, будинок 8, код ЄДРПОУ 38347014, р/р UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ) витрати по сплаті судового збору в сумі 14062,50 грн. (чотирнадцять тисяч шістдесят дві грн. 50 коп.).

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 16 листопада 2021 року.

Суддя А.М. Селівон