Справа № 182/7381/21
Провадження № 1-о/0182/7/2021
Іменем України
15.11.2021 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нікополь заяву ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2000 року, яким її засуджено за скоєння злочину передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України (в ред.. 1960 р.) до 7 років позбавлення волі та ОСОБА_4 засуджено за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 101 КК України (в ред.. 1960) до 5 років позбавлення волі
за участю сторін провадження
прокурора ОСОБА_5 ,
заявника ОСОБА_3 ,-
29 жовтня 2021 року до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від першого заступника керівника Нікопольської окружної прокуратури перенаправлено вищевказану заяву, в які ОСОБА_3 посилається на наступні обставини.
У провадженні Нікопольського районного суду Дніпропетровської області перебувала кримінальна справа №1-82/2000 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 94 КК України.
Вироком суду від 20.11.2000 року:
- ОСОБА_3 була визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України ( в ред.. 1960 року) та їй було призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років з відбування покарання у ВТК загального режиму;
- ОСОБА_6 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 101 КК України ( в ред.. 1960 року) та йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з відбуванням покарання у ВТК посиленого режиму.
Вважає, що на час постановлення вироку суду було невідомо, що існує не допитаний ні досудовим слідством, ні судом свідок вчинення злочину - ОСОБА_7 , 1986 р.н., який володіє відомостями, що входять у суперечність з поясненнями допитаних судом свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та підтверджують їх неправдивість.
Результати такої неправдивості є засудження її та ОСОБА_4 за більш тяжкий злочин, ніж це було насправді, що є неправильним.
Окрім того, ні досудовим слідством, ні судом не звернуто уваги на доводи обвинуваченої щодо вчинення нею злочину у стані сильного душевного хвилювання, спричиненого протиправною поведінкою потерпілого.
Матеріалами досудового розслідування та судового слідства установлено, що потерпілий ОСОБА_10 двічі протиправно, без дозволу, проник на територію належного обвинуваченим домоволодіння; вчинив хуліганські дії (побив скло у вікнах); перебував у стані алкогольного сп'яніння; покинув двір обвинувачених у перший раз, повернувся туди із стороннім предметом в руках, що не могло не викликати у обвинуваченої стану стресу та душевного хвилювання за своє життя та життя двох малолітніх (на той час) дітей.
Проте, по справі не було призначено та проведено комплексної психолого-психіатричної експертизи відносно обвинуваченої, яка б відповідала на питання про те, чи перебувала вона у стані сильного душевного хвилювання та як вона, з огляну на суб'єктивні особливості психіки, відреагувала на протиправну поведінку сторонніх осіб щодо себе та своїх близьких родичів.
У зв'язку з вищевикладеним, просила суд провести за необхідне розслідування викладених у заяві обставин, витребувати кримінальну справу №1-82/2000 із архіву Нікопольського міськрайонного суду та по закінченні розслідування нововиявлених обставин - при наявності підстав для відновлення справи - направити її разом з матеріалами досудового розслідування прокуророві Дніпропетровської області, для вирішення питання про подання заяви про перегляд судових рішень за ново виявленими обставинами до Дніпровського апеляційного суду.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти заяви засудженої з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.
Заявник ОСОБА_3 в судовому засіданні уточнила свої вимоги та додала, що вважає необхідним справу повернути для оргінзації досудового розслідування. Письмово викладені нею в заяві обґрунтування перегляду вироку за нововиявленими обставинами також підтримала.
Суд, вислухавши пояснення засудженої, думку прокурора, дослідивши матеріали заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, приходить до наступних висновків.
Вироком Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2000 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України ( в ред.. 1960 року) та призначено покарання в вигляді позбавлення волі на строк 7 років з відбуванням покарання у ВТК загального режиму; ОСОБА_6 визнано винним у чиненні злочину, передбаченого ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 101 КК України ( в ред.. 1960 року) та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з відбуванням покарання у ВТК посиленого режиму. Ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 13 березня 2001 року, вирок Нікопольського районного суду від 20 листопада 2000 року залишено без змін. Вирок суду набрав законної сили.
Кримінальну справу відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розглянуто судом в порядку КПК України в редакції 1960 року. З п. 16 Перехідних положень КПК України в редакції 2012 року вбачається, що заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, подані після набрання чинності цим Кодексом, розглядаються відповідними судами у порядку КПК України в редакції 2012 року. Відповідно до п. 7 роз'яснень Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у листі за вих. № 223-1735/0/0-12 від 26.11.2012 року, заяви (клопотання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, подані учасниками процесу (судового провадження) безпосередньо до суду після набрання чинності 20.11.2012 року нового КПК України, розглядаються судом у порядку, визначеному главою 34 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що обов'язковою умовою розгляду справи за нововиявленими обставинами є те, що обставини, які наводяться як підстава для поновлення справи, повинні бути абсолютно новими, раніше невідомими слідчим органам і суду, такими, що у матеріалах справи не висвітлені і потребують окремого розслідування, ці юридичні факти, мають знаходяться в органічному зв'язку з елементами предмета доказування у кримінальному провадженні та спростовувати, через їх попередню невідомість та істотність, висновки, що містяться у вироку, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності.
З розглядуваної заяви вбачається, що засуджена ОСОБА_3 просить визнати існування нововиявлених обставин, передбачених п. 1, п. 4 ст. 459 КПК України.
Що стосується вимог засудженої ОСОБА_3 щодо свідка ОСОБА_7 , який не був допитаний ні досудовим слідством, ні судом, то суд приходить до наступних висновків.
Згідно поданої заяви ОСОБА_3 наголошує на тому, що свідок ОСОБА_7 володіє відомостями, які можуть бути підставами визнання її та ОСОБА_6 , винними за менш тяжкий злочин.
Однак, суд наголошує на тому, що вказані ОСОБА_3 обставини не можна вважати нововиявленими в контексті ст. 459 КПК України, й крім того, такі обставини потребують їх обґрунтування у певний визначений законом спосіб, тобто під час провадження за нововиявленими обставинами дослідженню підлягають саме нововиявлені обставини, які існували на час розгляду справи та не були відомі сторонам кримінального провадження, а не дослідження нових доказів (допит свідка). ОСОБА_3 не наводить мотивів про те, що на час розгляду кримінальної справи їй не було відомо про існування заявленого наразі свідка.
Доводи заявника про те, що суд має допитати ОСОБА_7 у якості свідка саме в ході розгляду заяви за нововиявленими обставинами, - суд не вважає обґрунтованими, оскільки перегляд вироку за нововиявленими обставинами не є і не може бути процедурою повторного розгляду кримінального провадження по суті, а неповноту судового слідства, яку за твердженням засудженої, було допущено, - до переліку обставин, визначених ч. 2 ст. 459 КПК України, що визнаються нововиявленими, не віднесено. Перегляд вже розглянутої справи проводиться з урахуванням обставини, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення, а не на підставі нових доказів, що не досліджувалися під час кримінального провадження, якими можуть бути покази вказаного свідка. З огляду на вказане, вимога заявника про допит свідка є необґрунтованим.
Що стосується твердження заявника, про те, що покази свідка ОСОБА_7 , який володіє відомостями що входять у суперечність з поясненнями допитаних судом свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та підтверджують їх неправдивість, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Судом встановлено, що під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 101 КК України та ОСОБА_6 за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 101 КК України, в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Дані свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, згідно ст. 384 КК України.
Однак, суду не надано будь-яких доказів того,що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надавали завідомо неправдиві показання, адже дані свідки до кримінальної відповідальності за зазначені дії не притягувалися.
У зв'язку з чим, дана вимога не підлягає задоволенню.
З приводу призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи по даній справі, суд звертає увагу на наступне.
Як вбачається з вироку Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2000 року, під час судового розгляду було досліджено висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_3 ( а.с. 150-152).
Крім цього, у підозрюваної та її захисника не було жодних перешкод заявити таке клопотання в ході досудового слідства, чи розгляду справи в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються:
1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
2) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
3) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом;
4) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Згідно з пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 462 КПК України у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються: обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду; обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву до суду.
Таким чином, системне тлумачення положень ст.459, пунктів 4,5 ст.462, ст.91 КПК вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень, що має місце у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки:
1) вони об'єктивно існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового провадження, і стали відомі вже після ухвалення відповідного судового рішення;
2) вони знаходяться в органічному зв'язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні, тобто вони можуть мати значення для оцінки або безпосередньо обставин, які підлягають доказуванню, або доказів, покладених в основу судового рішення;
3) вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Тобто, закон містить вичерпний перелік обставин, які визнаються нововиявленими.
У зв'язку з чим, дана вимога не підлягає задоволенню.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною законодавства України, не гарантує право поновлення розгляду у справі, в якій винесено остаточне рішення.
Європейський Суд з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні, у справах «Шабельник проти України», «Півень проти України», «Трегубенко проти України», «Науменко проти України» та «Бакай та інші проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, також вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип полягає у тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обовязкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження суддів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових рішень, помилок у здійсненні правосуддя, а не замінити рішень.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є, зокрема - обов'язковість рішень суду. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував: принцип остаточності судового рішення означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду й ухвалення нового рішення у справі.
Доводи засудженої ОСОБА_3 спрямовані виключно на нове дослідження та оцінку доказів, які вже досліджувалися та оцінені, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, в пункті 52 рішення ЄСПЛ «Рябих проти Росії» правова визначеність передбачає повагу до принципу остаточності судових рішень. Цей принцип полягає в тому, що жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного і зобов'язуючого судового рішення, в цілях проведення повторного розгляду і винесення нового рішення по справі. Перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами не може розглядатися як замаскована апеляція, а є лише простою можливістю існування двох поглядів на проблемні питання, і не може бути підставою для повторного розгляду кримінального провадження.
Що стосується вимог заявника щодо повернення кримінальної справи 1-82/2000 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 101 КК України та ОСОБА_6 за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 101 КК України, прокурору Дніпропетровської області, для організації досудового розслідування, то суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 467 КПК України, суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
Тобто, заявник виходить за межі КПК України, а тому дана вимога задоволенню не підлягає.
Виходячи із вищевикладеного, суддя прийшов до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви засудженої ОСОБА_3 .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 462, 466, 467 КПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2000 року, яким її засуджено за скоєння злочину передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України (в ред.. 1960 р.) до 7 років позбавлення волі та ОСОБА_4 засуджено за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 101 КК України (в ред.. 1960 р.) до 5 років позбавлення волі - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня її оголошення
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом.
Слідчий суддя ОСОБА_1