Справа № 204/6308/20
Провадження № 2/204/297/21 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
21 жовтня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання,-
У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на навчання у розмірі 202974,99 грн та витрати на судовий збір. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що на підставі рішення приймальної комісії від 10 серпня 2012 року наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України» № 578-ос від 10 серпня 2012 року відповідача зараховано на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії. 01 вересня 2012 року з відповідачем було укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою. Згідно з умовами укладеної угоди відповідач зобов'язався прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Зазначений правочин укладено зі згоди та за домовленістю з відповідачем, він відповідає вимогам Цивільного кодексу України щодо свободи договору. Згідно наказу ректора ДЗ «ДМА» №527-ос від 23 червня 2018 року «Про завершення навчання» відповідачу присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв'язку із завершенням навчання. На виконання умов укладеної угоди відповідача як молодого спеціаліста направлено на роботу до КЗ «Дніпровський ЦПМСД №7 ДОЗ Дніпропетровської облдержадміністрації» на посаду лікаря-хірурга дитячого. Згідно наказу позивача №779-ос від 30 серпня 2018 року відповідач був зарахований до очної інтернатури. Також згідно наказу позивача №310-ос від 07 березня 2019 року відповідач був відрахований з очної інтернатури у зв'язку з припиненням відвідування занять без поважних причин. Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням, всього на навчання відповідача з державного бюджету витрачено 202974,99 грн. Відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та Угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2012 року в частині зобов'язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто він порушив добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов'язання. Розмір витрат, які мають бути відшкодовані з відповідача, визначено на підставі фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2016 року за період навчання з вересня 2012 року по червень 2018 року.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що правовідносини в галузі освіти регулюються Законом України «Про освіту», в якому відсутні норми щодо працевлаштування та обов'язку особи відпрацьовувати три роки за направленням. Також відсутність Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування унеможливлює визначення розміру вартості навчання, методологію встановлення сум, які можуть бути відшкодовані до державного бюджету, які витрати компенсувати замовникові, а відтак виключає можливість застосування до цих відносин положення Закону України «Про освіту» №1060-ХІІ та Постанови КМУ №992 в частині відшкодування вартості навчання та витрат. Вважає, що розрахунок повинен включати деталізовані дані позивача, що саме входить до суми 202974,99 грн, на якій методологічній базі цей розрахунок здійснено за відсутності відповідним чином затвердженого порядку відшкодування витрат на навчання. Відповідач також зазначає, що з огляду на зміст укладеної між сторонами угоди відповідальність за її порушення зі сторони відповідача настає лише в разі того, якщо останній відмовляється їхати за призначенням на місце направлення. В даному випадку зі сторони відповідача така вимога угоди була дотримана, відповідач прибув за направленням до місця роботи. На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.
В судове засідання представник позивача Калга С.І. не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше надав суду заяву, в якому вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Справу просив розглянути без участі представника позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше його представник ОСОБА_2 надав заяву, в якій просив закінчити розгляд справи без його участі, а в задоволенні позову просив відмовити.
У зв'язку з закінченням розгляду справи без присутності сторін, суд розглядає справу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню по наступним підставам.
Судом було встановлено, що наказом Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України» № 578-ОС від 10 серпня 2012 року відповідача було зараховано з 01 вересня 2012 року на перший курс денної форми навчання за державним замовленням (а.с.10).
01 вересня 2012 року між сторонами було укладено Угоду про підготовку фахівців з вищою освітою за напрямом підготовки - педіатрія, згідно умов якої відповідач зобов'язався, серед іншого, прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до бюджету вартість навчання в установленому порядку (а.с.6).
Згідно направлення на роботу № 29 від 17 травня 2018 року, відповідача направлено до КЗ «Дніпровський ЦПМСД №7» ДОЗ Дніпропетровської ОДА для роботи на посаді лікар-хірург дитячий (а.с.18).
Наказом Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України» № 779 ос від 30 серпня 2018 року «Про зарахування до очної інтернатури лікарів-інтернів на 2018-2019, 2020, 2021 н.р. (бюджетна основа)» лікаря-інтерна ОСОБА_1 було зараховано до 1-о річної інтернатури на кафедру дитячої хірургії, ортопедії та травматології (фах: дитяча хірургія) (а.с.14-16).
Наказом Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров'я України» № 310 ос від 07 березня 2019 року, відповідача відраховано з очної частини інтернатури з 28 лютого 2019 року у зв'язку з припиненням відвідування занять без поважних причин (за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку) (а.с.17).
Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням, вартість навчання відповідача становила 202974,99 грн. (а.с.19).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи позовні вимоги судом враховується правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, було затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок працевлаштування випускників ВНЗ), підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, пунктом 3 якого передбачено, що цей Порядок поширюється на осіб, які навчаються за спеціальністю медичного профілю.
Згідно з пунктом 4 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1.
Згідно з Указом Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Указ Президента № 77/96) особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367 затверджено Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Порядок працевлаштування № 367), пунктом 6 цього Порядку передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.
Суд виходить з того, що договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов'язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов'язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов'язань суб'єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов'язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов'язання, які, до речі, традиційно вважались такими.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як зазначається в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору щодо здобуття відповідачем зазначеної освіти, була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2012 року, регулюються саме нею.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди від 01 вересня 2012 року), пункту 2 Указу Президента № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2012 року) та пункту 21 Порядку працевлаштування № 367 (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2012 року) випускник має обов'язок відшкодувати у встановленому порядку до Державного або місцевого бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за відповідним призначенням.
У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або його відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ).
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц).
ОСОБА_1 добровільно підписуючи угоду від 01 вересня 2012 року, погодився на працевлаштування його навчальним закладом, отримав направлення на роботу та, навчаючись за кошти Державного бюджету, погодився відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.
Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2012 року в частині його зобов'язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки (відповідно до направлення на роботу), а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на навчання у розмірі 202974,99 грн.
Крім того, в порядку ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слідує стягнути судовий збір в сумі 3044 грн. 65 коп. (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 509, 512, 526, 610, 611, 626, 638 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного медичного університету кошти, витрачені на його навчання, у розмірі 202974,99 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного медичного університету судовий збір в сумі 3044 грн 65 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
Дніпровський державний медичний університет, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02010681, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 9.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя В.В. Самсонова