ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
16 листопада 2021 року, м. Херсон, справа № 923/874/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту)
до Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт»,
про стягнення 918610,56 грн,
за участю:
- секретаря судового засідання - Бєлової О.С.,
- представників:
позивача - Берегової В.І.,
відповідача - Колесника Ю.В.,
Дії та аргументи Позивача
25.06.2021 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) звернулося з позовом до Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» про стягнення 918610,56 грн, з яких: 865644,47 грн основної заборгованості, 17391,66 грн інфляційних, 6047,65 грн річних та29526,78 грн пені, які нараховані у зв'язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про реструктуризацію заборгованості № 4-І-ХЕФ-20 від 09.09.2020. Поряд з цим, Позивач заявив вимоги про компенсацію за рахунок Відповідача судових витрат у сумі 13779,16 грн.
У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що на підставі укладеного договору про реструктуризацію заборгованості та відповідно до графіку погашення заборгованості у березні 2021 року Відповідач мав сплатити 865644,47 грн, проте цю суму не сплатив. Через наявність заборгованості він нарахував17391,66 грн інфляційних, 6047,65 грн річних та29526,78 грн пені.
Дії та аргументи Відповідача
Відповідач позовні вимоги не визнав та вказав, що:
- Позивач не мав права збільшувати кредиторську заборгованість без дозволу Міністерства інфраструктури України, а відтак і звертатись до суду,
- докази, які надані Позивачем, є недопустимими, оскільки до позову додані копії документів, які засвідчені начальником відділу діловодства Величко О., проте не надано доказів на підтвердження повноважень такої особи,
- його матеріальне становище є скрутним, оскільки викликане запровадженням на території України карантинних заходів,
- він просив Позивача розстрочити погашення заборгованості до 31.12.2021 та вважає, що відсутність заперечення Позивача з цього приводу є його згодою на таке відстрочення,
- нарахована пеня підлягає зменшенню до 1 грн, так як застосування Позивачем такої міри відповідальності як річні та інфляційні є достатньою компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.
Процесуальні дії та рішення суду
Ухвалою від 30.06.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження та установив строки для подачі процесуальних заяв. Відповідач надав відзив на позов, а Позивач - відповідь на відзив.
Безпосередньо підготовче провадження здійснене у підготовчому засіданні, яке відбулося 31.08.2021, 21.09.2021 та 05.10.2021, а розгляд справи по суті - 16.11.2021.
Установлені судом обставини
09.09.2020 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту), як Кредитор, та Державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт», як Боржник, уклали договір № 4-І-ХЕФ-20про реструктуризацію заборгованості (т.1, а.с.11-23), за умовами якого:
- Кредитор та Боржник домовились про реструктуризацію заборгованості без урахування неустойки, відсотків річних та інфляційних витрат, що виникла у Боржника перед Кредитором за період з січня 2018 по грудень 2019 за договорами, перелік яких наведений у Додатку 1 (пункт 1.1);
- загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації, станом на 31.12.2019 складає 13902808,06 грн (пункт 2.1);
- Боржник зобов'язався сплачувати суму основного боргу шляхом щомісячного перерахування Кредитору грошових коштів частинами згідно з Додатком № 2;оплата за відповідний місяць повинна надходити у сумі, визначеній Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому повинна бути здійснена оплата (пункт 2.2);
- за порушення строків виконання зобов'язань, визначених графіком та умовами договору, Боржник сплачує на користь Кредитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 4.1).
Відповідно до Додатку № 1 до договору сторони вказали перелік договорів, за якими у Боржника виникла заборгованість перед Кредитором, та відповідні суми заборгованості (т.1, а.с. 13-14).
Як слідує з Додатку № 2 (т.1, а.с. 14-23) у березні 2021 року Боржник мав сплатити Кредиторові 865644,47 грн.
06.04.2021 за вих. № 26-01-01.01-20/25 Позивач направив на адресу Відповідача претензію, в якій зажадав сплати 865644,47 грн відповідно до Графіку погашення заборгованості (т. 1, а.с. 66-69).
Відповідач, у свою чергу, 09.09.2021 за вих. № 4-І-ХЕФ-20/132Р направив на адресу Позивача відповідь на претензію, в якій просив відстрочити погашення заборгованості до 31.12.2021 у зв'язку із запровадженням на території України карантинних заходів (т.1, а.с.70).
За обліковими даними Позивача Відповідач станом на час подачі позову заборгованість за договором реструктуризації, яка мала бути сплачена у березні 2021 року, не сплатив, а тому заборгованість за його розрахунками складає 865644,47 грн.
Через несвоєчасну сплату заборгованості Позивач нарахував17391,66 грн інфляційних, 6047,65 грн річних та29526,78 грн пеніза період з 01.04.2021 по 24.06.2021.
Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства
Щодо правової природи договору та договірних відносин
За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, серед іншого, з господарського договору та інших угод.
Зокрема, за змістом частини 1 статті 173 та частини 1 статті 175 того ж Кодексу господарським (майново-господарським) зобов'язанням визнається цивільно-правове зобов'язання, що виникає між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу якого зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Укладений між сторонами договір реструктуризації не підпадає під жоден із наявних у цивільному та господарському праві договір, оскільки він фактично укладений з метою встановлення інших строків для сплати вартості наданих Позивачем Відповідачу послуг за іншими договорами.
Водночас, найбільш наближений до цього договору за характером правовідносин, прав та обов'язків сторін, є договір позики. Так, за змістом статті 1046 за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути їх.
У даному випадку договір реструктуризації має всі схожі елементи позики, оскільки укладений після завершення строків сплати коштів Відповідачем за договорами, які вказані у додатку № 1, та направлений на можливе користування цими коштами у подальшому із зобов'язанням до їх повернення.
Частина 1 статті 180 ГК України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, суд висновує, що з укладеного між сторонами договору реструктуризації виникли майново-господарські зобов'язання, які полягають у наявному обов'язку Відповідача сплати (повернути) певну суму, а у Позивача - з її прийняття, а тому цей договір за своєю юридичною природою фактично є договором позики.
За частиною 2 статті 604 ЦК України зобов'язання припиняються за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
У пунктах 22.2-22.6 постанови від 01.06.2021 по справі № 910/638/20 (910/1884/20) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду надав правові висновки стосовно застосування статті 604 ЦК України та вказав, що:
- особливим видом припинення зобов'язання за домовленістю сторін є новація,
- новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами,
- юридичною підставою для зобов'язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов'язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього,
- для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов'язанням. Для здійснення новації необхідно, щоб і первісне, і нове зобов'язання були дійсними,
- застосування новації як способу припинення зобов'язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов'язаннята щодо умов нового зобов'язання; наявності умов про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання,
- характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання,
- до умов новації віднесено такі: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться в частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов'язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим.
З урахуванням положень статті 604 ЦК України та цих висновків суд вважає, з огляду на умови договору реструктуризації, якими визначені сума, яку повинен сплатити Відповідач, та строки оплати, що сторони визначили інший предмет договірних відносин, ніж той, який існував до нього, а тому договір реструктуризації є новацією по відношенню до договорів, які вказані у додатку № 1 до нього.
Відтак, укладення договору позики припинило попередні зобов'язання за договорами, які вказані у додатку № 1, за новацією.
За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, обов'язком Відповідача за вказаними положеннями та умовами договору є повернення коштів.
Частина 1 статті 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак, відповідно до пункту 2.2. договору Відповідач зобов'язаний сплачувати суму основного боргу шляхом щомісячного перерахування Позивачу грошових коштів частинами згідно з Додатком № 2.
Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
За таких обставин суд висновує, що Відповідач не здійснив оплату обумовленої суми в узгоджений у договорі строк,чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов'язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов'язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.
У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов'язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.
Отже, зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб'єктивної умови відповідальності.
Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки Відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб'єктивних, але і об'єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.
У свою чергу, Відповідач не надав доказів існування об'єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання.
За таких обставин суд висновує, що Відповідач, допустивши несвоєчасну сплату коштів за договором про реструктуризацію у сумі 865644,47 грн, порушив взяте на себе зобов'язання.
Щодо відповідальності за невиконання зобов'язань
Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 29526,78 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме за частиною 3, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У пункті 4.1 договору сторони встановили можливість застосування пені у випадку порушення строків виконання зобов'язань, визначених графіком та умовами договору, Відповідачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності, неустойка стягується за період, який не може перевищувати шестимісячний строк з моменту невиконання зобов'язання.
У відповідності до частини 1статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, у даному контексті Позивач повинен довести не тільки підставу для нарахування пені, але й правильність їх розрахунку, включаючи суму заборгованості та відповідний період.
Суд перевірив розрахунки Позивача та зазначає, що вони є вірними, виходячи з розрахунку пеніза період з 01.04.2021 по 24.06.2021 за формулою: пеня = (заборгованість) х 2 х (ставка НБУ) : 365 х (кількість прострочених днів):100:
- 865644,47 грн (за період з 01.04.2021 по 15.04.2021) х 2 х 6,5 (ставка НБУ) : 365 днів х 15 днів : 100 = 4624,68 грн;
- 865644,47 грн (за період з 16.04.2021 по 24.06.2021) х 2 х 7,5 (ставка НБУ) : 365 днів х 70 днів : 100 = 24902,10грн.
Таким чином сума пені, яка підлягає стягненню, складає 29526,78грн, як сума чисел 4624,68 грн та 24902,10 грн.
Під час судового розгляду справи представник Відповідача просив зменшити суму нарахованої пені до 1 грн.
Вирішуючи питання можливості такого зменшення, суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 233 ГК України суд може зменшити розмір штрафних санкцій у разі якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
Проте, Відповідач не надав доказів надмірності штрафних санкцій, які нараховані за договором, а тому підстави для зменшення суми пені відсутні.
Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов'язання
Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення річних у сумі 6047,65 грн та інфляційних у сумі 17391,66 грн, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд перевірив розрахунок Позивача нарахованих річних за період з 01.04.2021 по 24.06.2021за формулою: річні = (заборгованість) х 3% х (кількість прострочених днів): 365; у зв'язку з чим вони складають 6047,65 грн за розрахунком: 865644,47 грн х 3% х 85 днів : 365 днів = 6047,65 грн.
Таким чином, сума річних, заявлених Позивачем до стягнення, є правомірною.
Суд перевірив розрахунок інфляційних, який надав Позивач, та зазначає, що він помилково не включив індекс інфляції за червень 2021 року, що призвело до невірного розрахунку, а саме заниження індексу інфляції.
Згідно до власного розрахунку інфляційних за періодз 01.04.2021 по 24.06.2021за формулою: сума заборгованості х індекс інфляції за період - сума заборгованості; при наявному індексу інфляції за період з 01.04.202 по 24.06.2021- 102,2131182%, з розрахунку: 100,7% (у квітні 2021) х 101,3% (у травні 2021) х 100,2% (у червні 2021);інфляційне збільшення на суму заборгованості 865644,47грн за період з 01.04.2021 по 24.06.2021становить 19157,74грн з розрахунку: 865644,47грн х 102,2131182 % - 865644,47грн.
Оскільки суд позбавлений можливості змінювати суму стягнення в сторону збільшення, то стягненню підлягає сума інфляційних, заявлена Позивачем, а саме 17391,66 грн.
На підставі викладеного суд висновує, що Відповідач, порушивши грошове зобов'язання, повинен за вказаних правових приписів сплатити Позивачу річні у сумі 6047,65 грн та інфляційні у сумі 17391,66 грн.
Висновки суду з предмету судового розгляду
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати 865644,47 грн основної заборгованості, 17391,66 грн інфляційних, 6047,65 грн річних та29526,78 грн пені у добровільному порядку, доведеністю Позивачем власних вимог, не спростування їх Відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у цих сумах.
Розподіл судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 63529885 від 24.06.2021 у сумі 13779,16 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Херсонський морський торгівельний порт» (73000 м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 4; ідентифікаційний код 01125695) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 4; ідентифікаційний код 38728533) - 865644,47 грн основної заборгованості, 17391,66 грн інфляційних, 6047,65 грн річних, 29526,78 грн пені та 13779,16грн компенсації по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене - 17.11.2021
Суддя М.К. Закурін