08.11.2021м. СумиСправа № 920/944/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/944/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТК Альтаір плюс” (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 101, кв. 52; код ЄДРПОУ 37186986),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ Будівельна марка” (40000, м. Суми, вул. Гагаріна, буд. 9; код ЄДРПОУ 40814542),
про стягнення 78027,73 грн.
Встановив:
30.08.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача заборгованість 78027,73 грн, а також судовий збір в сумі 2270,00 грн.
Ухвалою від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/944/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адреси учасників справи, зазначені позивачем у позовній заяві.
Копія ухвали від 06.09.2021 про відкриття провадження у справі №920/944/21, надіслана на адресу відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ Будівельна марка ”, 40000, м. Суми, вул. Гагаріна, буд. 9, була повернута поштовим відділенням 09.09.2021 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Водночас, відповідно до витягу з ЄДРПОУ, сформованого за електронним запитом суду, місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна марка», є: 40000, м. Суми, вул. Гагаріна, буд. 9, та співпадає з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві.
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини першої статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка” з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Відповідач ні відзиву на позов з аргументованими запереченнями, ні доказів сплати боргу суду не подав.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Предметом даного позову є стягнення грошового боргу, який утворився через часткову неоплату товару, поставленого у 2020 за договором поставки від 20.10.2020 №0053 та договором, укладеним у спрощеній формі, і через повну несплату товару, поставленого відповідачу в 2021 році за договором, укладеним у спрощеній формі.
20.10.2020 між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК Альтаір Плюс» (далі - позивач, постачальник) і відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна марка» (далі - відповідач, покупець) укладений договір поставки №0053 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався забезпечувати виготовлення та передачу у власність покупця товару - будівельних матеріалів та комплектуючих до них (надалі - «Товар» та/або «Продукція») з метою продажу та/або кінцевого споживання, а покупець зобов'язався приймати цей Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, визначених цим Договором та Додатками до нього.
Пунктом 2.2. договору визначено, що підставою для здійснення постачальником виробництва та відвантаження замовленої покупцем парій продукції за цим договором є оплата та рахунком-фактурою. На вимогу постачальника, покупець повинен здійснювати письмове погодження рахунків-фактур для початку виробництва партії продукції.
Згідно з п. 2.4. договору постачальник здійснює поставку товару у строк 14 днів з моменту оплати товару.
Відповідно до п. 2.6. Договору постачальник має право здійснювати поставку Продукції достроково.
Пунктом 4.2. договору визначено, що орієнтовна ціна цього договору 800000,00 грн у тому числі ІІДВ 20% 133333,33 грн. Остаточна ціна договору складається з вартості Товару, відвантаженого по цьому договору згідно з видатковими накладними.
Покупець здійснює не менше 30% оплату вартості Товару протятим 3-х календарних днів після отримання рахунку-фактури (якщо інше додатково письмово не узгоджено сторонами у відповідних Додатках чи Специфікації) (п. 4.4. договору).
Відповідно до п. 4.5. договору за наявності у покупця заборгованості перед постачальником за цим Договором постачальник має право зараховувати кошти, які надійшли від покупця в порядку предоплати/оплати за наступний Товар, як оплату заборгованості за раніше відвантажений Товар.
Згідно з п. 5.1. договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, встановлену умовами нього договору, а також нормами чинного законодавства України.
Відповідно до п. 6.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2020 року, а щодо взаєморозрахунків сторін - до повного виконання сторонами зобов'язань по проведенню взаєморозрахунків.
Разом з тим, між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК Альтаір Плюс» і відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна марка» було досягнуто усної домовленості щодо поставки будівельних матеріалів та комплектуючих до них (далі - Товар). Тобто між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб (далі - договір №2).
Позивачем відповідачу за договором та договором №2 у 2020 та 2021 роках поставлено Товар, що підтверджується:
-відповідно до рахунку на оплату від 28.05.2020 №259 позивачем відповідачу поставлено за видатковою накладною від 10.06.2020 №65 Товар на суму 212749,87 грн;
-відповідно до рахунку на оплату від 19.10.2020 №883 позивачем відповідачу поставлено за видатковою накладною від 15.11.2020 №206 Товар на суму 185950,56 грн;
-відповідно до рахунку на оплату від 02.11.2020 №947 позивачем відповідачу поставлено за видатковою накладною від 18.11.2020 №179 Товар на суму 42597,98 грн;
-відповідно до рахунку на оплату від 10.12.2020 №1087 позивачем відповідачу поставлено за видатковою накладною від 15.12.2020 №205 Товар на суму 50596,43 грн;
-відповідно до рахунку на оплату від 18.12.2020 №1115 позивачем відповідачу поставлено за видатковою накладною від 18.12.2020 №212 Товар на суму 1908,48 грн;
-відповідно до рахунку на оплату від 28.12.2020 №1124 позивачем відповідачу поставлено за видатковою накладною від 29.12.2020 №219 Товар на суму 2345,94 грн.
-відповідно до рахунку на оплату від 21.12.2020 №1119 позивачем відповідачу поставлено за видатковою накладною від 25.02.2021 №13 Товар на суму 56728,74 грн.
Відповідно до виписки по рахунку з 01.01.2020 по 31.12.2020 та акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2020, який підписаний двома сторонами, відповідачем заборгованість по договорам сплачена частково, а саме в сумі 474850,27 грн. Тобто, частково неоплаченим залишився Товар, поставлений відповідно до рахунку №947 від 02.11.2020 і видаткової накладної №179 від 18.11.2020 на суму 42 597,98 грн. Часткова 50-відсоткова оплата за даною накладною була здійснена відповідачем 30.12.2020 в сумі 21298,99 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 3549,83 грн., що підтверджується зазначеною випискою по рахунку.
Таким чином, борг відповідача перед позивачем за поставку Товару у 2020 році за накладною №179 від 18.11.2020 в межах Договору поставки №0053 від 20.10.2020 склав 21298,99 грн.
Водночас, відповідачем не здійснено оплату товару поставленого позивачем за видатковою накладною від 25.02.2021 №13 на суму 56728,74 грн в межах договору №2, укладеного між сторонами даного спору у спрощеній формі.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, підписаного сторонами та скріпленого печатками підприємств, станом на 02.03.2021 заборгованість відповідача складає 78027,73 грн.
19.08.2021 позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, поштовою накладною і поштовою квитанцією, копії яких додано до матеріалів справи.
Відповідач заборгованість в розмірі 78027,73 грн позивачу не сплатив, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
За положеннями ч.1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.1 ст.208 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Частинами 1 та 2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається із видаткової накладної від 25.02.2021 №13, що наявна в матеріалах справи, остання містять пропозицію позивача прийняти відповідачем Товар, а оскільки зазначена накладна має підпис та печатку відповідача про отримання такого товару - це свідчить, що відповідач прийняв пропозицію позивача купити у нього вказаний в видатковій накладній Товар.
Отже, вищенаведене свідчить про наявність домовленості сторін щодо поставки за договором у спрощеній формі, як зазначає позивач у своєму позові, крім того, матеріалами справи підтверджується і поставка відповідачу Товару в межах договору поставки від 20.10.2020 №0053.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків за приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України) є договір.
У силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та §3 Глави 54 ЦК України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Закон не виключає можливості укладення договорів поставки у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем поставленого постачальником товару за видатковими накладними.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позову.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна марка” (40000, м. Суми, вул. Гагаріна, буд. 9; код ЄДРПОУ 40814542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТК Альтаір Плюс” (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 101, кв. 52; код ЄДРПОУ 37186986) 78027,73 (сімдесят вісім тисяч двадцять сім грн 73 коп.) заборгованості за поставлений товар, а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2021.
Суддя В.Л. Котельницька