вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
10.11.2021 Справа № 917/743/21
м.Полтава
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технолом", вул. Жуковського 47 кв. 1, м.Одеса, 65045
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелений Слон 7", вул. Кожевна 4 -А, м.Полтава, 36000
про стягнення 199773,04грн.
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар судового засідання Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання
Обставини справи: До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Технолом" до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелений Слон 7" про стягнення 199 773,04грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, котра мала місце 05.09.2020 року.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2021 даний позов був переданий на розгляд судді Кльопові І.Г.
Ухвалою суду від 19.05.2021 року відкрито провадження у справі № 917/743/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив в якому проти позову заперечує. Відповідач зазначає наступне:
- звіт №22/09/2020 дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля не може бути належним доказом на підтвердження розміру матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, оскільки базується на припущеннях експерта;
- під час проведення огляду автомобіля позивача (протокол огляду від 22.09.2020) був відсутній уповноважений представник відповідача і відсутні докази про належне повідомлення його про дату, час та місце проведення огляду;
- позивач просить суд стягнути матеріальну шкоду, що була завдана ДТП, однак розраховує її суму виходячи не з розміру матеріального збитку, а із вартості відновлювального ремонту, що є порушенням норм матеріального права;
- недоведеність суми матеріальної шкоди, яку просить стягнути позивач;
- відсутність вини у діях водія відповідача, оскільки подія,яка призвела до ДТП, носить характер випадкової, яка трапилася поза волею водія, тобто не в результаті його суб"єктивних дій, і тому відсутня винна поведінка, яка може стати підставою для стягнення матеріальних збитків внаслідок ДТП.
Також, відповідач подав клопотання (вхід. №6137 від 04.062021) про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою від 07.06.2021 Господарський суд Полтавської області задовольнив клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначив справу до розгляду в судове засідання на 06.07.2021.
07.06.2021 за вхід. №6198 від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
17.06.2021 за вхід. №6633 від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
17.06.2021 за вхід. №6634 від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
22.06.2021 за вхід. №6740 від відповідача надійшли заперечення
Ухвалою від 06.07.2021 суд ухвалив перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №917/743/21 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження, підготовче засідання у справі призначив на 29.07.2021.
29.07.2021 за вхід. №8370 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріали справи.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.07.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 10.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 199773,04грн, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, котра мала місце 05.09.2020 року.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач посилається на наступне:
05.09.2020 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля MAN, L 2000. державний номер НОМЕР_1 , котрий належить ТОВ «ТЕХНОЛОМ» (далі Позивач) та автобуса SETRA, державний номер НОМЕР_2 , котрий є власністю ТОВ «Зелений Слон 7» (Відповідач).
Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталась на 434 кілометрі автомобільної дороги Київ-Харків, біля селища Литвинівка, внаслідок відриву заднього колеса автобуса, котре зіткнулося з автомобілем MAH, L 2000 (ТОВ «ТЕХНОЛОМ») та завдало пошкоджень кабіні та іншим частинам автомобіля.
За результатами зазначеної дорожньо-транспортної пригоди її учасниками було вирішено скористатись правом, визначеним п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) у якому зазначена схема ДТП, прізвище водіїв, назви транспортних засобів та їх пошкодження.
Для визначення розміру збитків, завданих внаслідок ДТП, позивачем було залучено спеціаліста-автотоварознавця автомобілів. Згідно висновку, викладеному у Звіті №22/09/2020, вартість відновлювального ремонту автомобіля MAH, L 2000 держномер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, приймаючи до уваги характер завданих пошкоджень складає: 257 775, 77 грн..
Для проведення ремонтних робіт позивач залучив ТОВ «Технофорум», з яким у нього укладено Договір № 1850011/1 «Про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів»
Відповідно до Рахунку-фактури №DNZ_TEF 2003710 від 15.10.2020 року вартість запчастин для ремонту склала 156958,48 грн., а вартість робіт 75310,56 грн., що в сумі складає 232 269,04 грн.
Для транспортування, пошкодженого автомобіля позивача, було залучено ФОП Підкуйко А.В., укладено Договір № 71 на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів від 08 жовтня 2020 року. Згідно Акта надання послуг № 192 від 09 жовтня 2020 року йому було сплачено за надані транспортні послуги 17 500,00 грн.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: копію звіту №22/09/2020 дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля, виконано оцінювачем Черніковою Р.М.; копію протоколу огляду транспортного засобу від 22.09.2020; копію Акту виконаних робіт №DNZ_TEF 2003710 від 30.11.2020; копію експрес висновку/калькуляція №22/09/2020 від 22.09.2020; копію Договору №1850011/1 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 05.11.2018 року; копію рахунку-фактури №DNZ_TEF 2003710 від 15.10.2020; копію Акту виконаних робіт №DNZ_TEF 2003710 від 30.11.2020; копію Договору №71 на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів від 08.10.2020; товарно-транспортну накладну №09/10/20 від 09.10.2020; платіжне доручення №283 від 01.12.2020; платіжне доручення №199 від 16.10.2020
Страховою компанією відповідача - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА», було здійснено виплату страхового відшкодування на користь позивача у розмірі 49 996,33 грн.
Так, позивач зазначає, що ним було понесені витрати по ремонту автомобіля внаслідок зазначеної ДТП у розмірі: вартість запчастин для ремонту склала 156 958, 48 грн., а вартість робіт 75 310, 56 грн., що в сумі складає 232 269,04 грн. Додатково було понесено витрати на транспортні послуги - 17 500,00 грн. Сумарно витрати позивача склали: 232269,04+17500,00= 249769,06 грн. За умови часткового відшкодування страховою відповідача 249769,06 - 49 996,33= 199 772,71 грн..
Враховуючи викладене, позивач, керуючись п.1 ч.2 ст. 22 та ст. 1166 ЦК України, просить стягнути з відповідача 199772,71 грн. - відшкодування понесених позивачем витрат, що знаходяться в причинному зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою.
При вирішенні спору суд керується наступним.
Відповідно до частин 1,2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За положеннями частини 1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою ( п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України).
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1ст.1187 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, за загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (водій, машиніст, оператор тощо) (п.4 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).
Виходячи з положень ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За змістом пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлюваного ремонту.
Враховуючи наведене, реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Розмір матеріального збитку автомобіля MAN, L 2000. державний номер НОМЕР_1 в сумі 199773,04 грн. позивач обґрунтовує звітом №22/09/2020 дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля, виконано оцінювачем Черніковою Р.М.; протоколом огляду транспортного засобу від 22.09.2020; Договором №1850011/1 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 05.11.2018 року; рахунком-фактурою №DNZ_TEF 2003710 від 15.10.2020; Актом виконаних робіт №DNZ_TEF 2003710 від 30.11.2020; Договором №71 на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів від 08.10.2020; товарно-транспортною накладною №09/10/20 від 09.10.2020; платіжним дорученням №283 від 01.12.2020; платіжним дорученням №199 від 16.10.2020; наряд-замовлення № 2003710.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд звертає увагу позивача на приписи частин 1,4 та 8 статті 80 ГПК, а саме: позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Звіт дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля - лише попередній оціночний документ, в який містить професійну думку оцінювача щодо вартості відновлювального ремонту автомобіля.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17.
Судом не приймається як допустимий доказ у підтвердження розміру матеріального збитку звіт №22/09/2020 дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля MAN, L 2000. державний номер НОМЕР_1 , складений суб"єктом оціночної діяльності, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів п. 1 та п. 5 ст. 101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Оскільки вказану вище оцінку (не експертизу) було проведено за межами судового розгляду даної справи, у даному звіті відсутнє посилання, що звіт підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, даний звіт не приймається судом як допустимий доказ. Позивачем в рамках даної справи не заявлялось клопотання про проведення судової експертизи.
Отже, наданий позивачем до матеріалів справи звіт, виконаний за замовленням позивача судом до уваги не приймається, оскільки даний висновок не є актом судової експертизи.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі N 905/3375/15, від 4 жовтня 2019 р. N 914/1949/18 та ін.
Однак, з наданих позивачем доказів (доданих до справи документів) не можливо встановити, що проведені позивачем оплати за ремонт автомобіля, є оплатою саме за пошкоджений автомобіль, який був пошкоджений внаслідок ДТП з автобусом відповідача.
Так, рахунок-фактура №DNZ_TEF 2003710 від 15.10.2020 містить посилання на наряд-замовлення № 2003710 від 30.11.2020. Тобто, рахунок-фактура містить посилання на документ, якого не існувало на момент складання такого рахунку. Акт виконаних робіт №DNZ_TEF 2003710 від 30.11.2020 також містить посилання на наряд-замовлення № 2003710 від 30.11.2020.
Крім того, відповідно до доданих позивачем платіжних доручень, оплата за ремонтні послуги була здійснена на підставі рахунку-фактури №DNZ_TEF 2003710 від 15.10.2020 раніше, ніж складено наряд-замовлення № 2003710 від 30.11.2020, на який посилається позивач в обгрунтування позовних вимог.
Проте, суд зазначає, що доданий позивачем наряд-замовлення № 2003710 не містить дати документа.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
За приписами ч.ч.4,5 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Інші аргументи сторін були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, доказами не підтверджені, а отже задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233,237-238 ГПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 17.11.2021
Суддя Кльопов І.Г.