Справа №949/1444/21
про залишення позовної заяви без руху
17 листопада 2021 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., перевіривши матеріали позову Рівненського обласного центру зайнятості в особі Дубровицької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Позивач Рівненський обласний центр зайнятості в особі Дубровицької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача на користь Рівненського центру зайнятості, що діє відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" кошти, отримані ним незаконно в сумі 3919,35 грн.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь Рівненського обласного центру зайнятості судовий збір в розмірі 2270 грн.
11 листопада 2021 року, у відповідності до ч. 6 ст. 187 ЦПК України, суд звернувся до Дубровицької міської ради Рівненської області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Запитувана судом інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача отримана судом у строки, встановлені ч. 7 ст. 187 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст.ст. 175 - 177 ЦПК України, а також вимогам ст. 95 цього Кодексу.
Згідно вимог ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити в собі, зокрема, зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8).
Подаючи позовну заяву до суду, позивач не виконав зазначену вище вимогу до позовної заяви.
Крім того, у відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору.
При цьому, суд звертає увагу, що сплата судового збору за подання позовної заяви, в силу положень ЦПК України, є процесуальним обов'язком особи, що звертається до суду з позовною заявою.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить прийняти дану позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі без надання платіжного доручення про сплату судового збору з відміткою Держказначейства України про зарахування коштів до державного бюджету, оскільки юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Підстави для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати законодавцем визначено саме у ст. 8 Закону України "Про судовий збір".
Так, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, зважаючи на вищевказані вимоги законодавства, вимога про відстрочення або розстрочення сплати судового збору не може міститися у позовній заяві, а за правилами ст. 8 Закону України "Про судовий збір", ст. 136 та ч. 3 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви має бути додана заява чи клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, яка за своїм змістом і формою має відповідати загальним вимогам до заяв з процесуальних питань, викладеним у ст.ст. 182, 183 ЦПК України.
Отже, відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" та ст. 136 ЦПК України підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони лише при наявності вказаних вище умов.
За змістом наведених правових норм підставою для особи, яка заявляє відповідне клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору є такий її майновий стан, що утруднює виконання обов'язку сплатити судовий збір у встановленому законодавством порядку і розмірі. При цьому, така особа повинна навести обставини, які свідчать про її скрутне, тяжке матеріальне становище та подати суду відповідні докази.
Відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика, у тому числі у справах проти інших держав, має застосовуватись органами державної влади, зокрема судами. Згідно з рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи від 14 травня 1981 року № R (81)7 щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, та сталої практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя, а попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.
Також Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути "розумним", тобто таким, що може бути сплачений заявником. Адже невиправдано великий розмір, який не враховує фінансового становища заявників, а обчислюється на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя, про що свідчить рішення Європейського суду з прав людини в справі ФК "Мретебі" проти Грузії.
При розгляді справ Європейський суд з прав людини установлює, чи був дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи та правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді.
При цьому, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі фінансовим обмеженням (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії", справа "Креуз проти Польщі").
Позивач, який входить у централізовану система державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством економіки України., повинен бути обізнаний з порядком звернення до суду з позовною заявою, встановленим процесуальним законодавством, а також вчиняти всі залежні від нього дії з метою дотримання відповідних вимог ЦПК України.
Суд звертає увагу, що обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють дані установи чи організації від обов'язку своєчасної сплати судового збору.
Пунктом 2 розділу II Закону України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.
В той же час, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подання позовної заяви, внаслідок чого відсутні підстави для відстрочки бо розстрочки сплати судового збору, передбачені ст. 136 ЦПК України та ст. 8 Закону України "Про судовий збір".
Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 29 своєї постанови "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" №10 від 17.10.2014 року вказав, що єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Таким чином, особа, яка має намір подати позовну заяву до суду, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі щодо оплати судового збору.
Крім того, у п. 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" суд звернув увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що "…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…".
Отже, як підсумок, основна умова, за якої може мати місце звільнення від сплати судового збору, це майновий стан сторони, який повинен бути підтверджений суду достовірними доказами, яких суду не надано, а тому позивачу необхідно подати документ про сплату судового збору у відповідному розмірі, що відповідає для даної категорії справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір повинен бути сплачений у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що становить 2270 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак позивачу необхідно виправити вищевказані недоліки.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Зважаючи на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки своєї позовної заяви шляхом подачі позовної заяви у новій редакції з приведенням останньої відповідно до вимог діючого Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, в силу ч. 1 ст. 185 ЦПК України вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк п'ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст. 185 ЦПК України,
Залишити без руху позовну заяву Рівненського обласного центру зайнятості в особі Дубровицької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів та надати позивачу для усунення вищевказаних недоліків п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Отупор К.М.