Справа №538/1676/21
Провадження по справі №2/538/504/21
17 листопада 2021 року м. Лохвиця
Лохвицький районний суд Полтавської області у складі
Головуючого судді Зуб Т.О.,
за участю секретаря судового засідання Криворучко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лохвиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі також зареєстрований її син- ОСОБА_2 . Проте, останній з 2004 року фактично фактично у квартирі не проживає без поважних причин. Відповідач житло залишив добровільно, витрат на утримання квартири та сплату за житлово-комунальні послуги не несе, його особисті речі відсутні.
Просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме- квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Лохвицького районного суду Полтавської області від 19.10.2021 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання (а.с. 22).
Ухвалою суду від 02.11.2021 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду (а.с. 26).
Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 про час та місце слухання справи повідомлявся за адресою реєстрації у встановленому законом порядку, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 23-24, 28-29), оголошеннями, опублікованими на офіційному веб-порталі «Судова влада» (а.с. 27).
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин, відзив на позов до суду не надано, суд, відповідно до ст. 280 ЦПК України, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30.08.1994 року (а.с. 4). У вказаній квартирі, крім позивача, також зареєстрований ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї № 3207 від 03.09.2021 року, виданою Виконкомом Лохвицької міської ради Полтавської області (а.с. 9). ОСОБА_2 фактично у квартирі не проживає з 2004 року, що підтверджується актом обстеження від 13.09.2021р. (а.с. 10).
Крім того, факт непроживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 підтвердили допитані у якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Так, свідок ОСОБА_4 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 близько шістнадцяти років. За вказаний час ОСОБА_2 жодного разу не бачила.
Свідок ОСОБА_3 , пояснила, що проживає по сусідству з ОСОБА_1 у м. Лохвиця протягом одинадцяти років. Відповідача не бачила, позивач проживає постійно одна.
Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю- це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
За змістом ст. ст. 391, 396 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Згідно ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 39 постанови від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив, що відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі без поважних на те причин понад один рік, то ним порушуються права позивачки як власниці, а тому вимоги щодо захисту порушеного права є законними і підлягають захисту. У зв'язку з цим перешкоди, які створені цією реєстрацією, мають бути усунуті шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
Як зазначено у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12. 2014 року у справі № 6-35436 св14 за наявності рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням, окремого рішення суду щодо зняття особи з реєстрації місця проживання не потребується.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 19, 83, 84, 89, 260, 263, 264, 265, 280-285 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме- квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте Лохвицьким районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений 17.11.2021 року.
Суддя: Т.О. Зуб