17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 380/8538/20
адміністративне провадження № К/9901/41434/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №380/8538/20 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
Головне управління ДПС у Львівській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 26459,05грн.
Львівський окружний адміністративний суд рішення від 20.05.2021 позовні вимоги задовольнив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.09.2021 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 залишив без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 повністю або передати справу на новий розгляд.
При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Стаття ж 330 Кодексу адміністративного судочинства України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас й частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку. Скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення у ній норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При цьому при визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Отже під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У разі оскаржень рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які б слугували підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в касаційній скарзі зазначається, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
При цьому вказівка на недослідження судами зібраних у справі доказів, як порушення норм процесуального права і умова для скасування судових рішень, може бути визнана прийнятною при касаційному оскарженні судового рішення (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України) у разі обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, про що прямо зазначено в пункті 1 частини другої статті 353 цього Кодексу.
У касаційній же скарзі відповідач посилається на те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 підлягають оскарженню у зв'язку з ненаведенням судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. На думку скаржника, таке свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах або такий висновок не враховано. При цьому у прохальній частині касаційної скарги просить надати висновок, що питання правомірності нарахування контролюючим органом грошових зобов'язань є необхідною передумовою для дотримання засад адміністративного судочинства, щоб не стягнути з особи кошти, які не мають законної підстави.
Проте зі змісту касаційної скарги вбачається, що остання побудована без урахування вимог процесуального закону щодо обов'язкового зазначення підстав для касаційного оскарження з одночасним неведенням їх обґрунтувань, які передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №380/8538/20 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу повернути скаржнику.
2. Надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги учасникам справи, а касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами - скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.С. Пасічник