09 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3523/21 пров. № А/857/16964/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М.,
за участю секретаря судового засідання Юник А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Національної академії cухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (головуючий суддя Мричко Н.І., м. Львів, повний текст складено 05.07.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного в якому просив визнати протиправною бездіяльність Національної академії щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.10.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 25.02.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 19.10.2018 по 25.02.2021.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.10.2018 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 25.02.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по 25.02.2021. Стягнуто з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного,оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, висновки викладені у ньому не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі ст. 3 Закону №2232-ХІІ, правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Закон №2011-XII та Положення №1153/2008 не містять положень про застосування трудового законодавства щодо військовослужбовців, а також не містить положень що встановлювали б особливий вид відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків з військовослужбовцями, оскільки, відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, зважаючи на вищевикладене, спірні правовідносини, які виникли між Національною академією та позивачем регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством.
Вказане повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, так у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо поширення на спірні правовідносини положень ст.ст. 116 та 117 КЗпП, через, нібито, неврегульованість питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби положеннями спеціального законодавства.
Особливий вид відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків з військовослужбовцями встановлено спеціальним законодавством. Так, відповідно до абз.3 п. 242 Положення №1153/2008 військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За таких обставин, позивач мав би позиватись щодо визнання незаконним наказу про його звільнення, поновлення на військовій службі і стягнення відповідних компенсаційних виплат за весь період вимушеного прогулу.
У такому випадку, у разі прийняття судом рішення щодо визнання незаконним наказу про звільнення особи з військової служби та у разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання (абзац 2 пункту 2 ст. 8 Закону №2011-ХІІ).
Виходячи з вищенаведеного, спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців при їх виключенні зі списків військової частини, а тому посилання суду першої інстанції щодо поширення на спірні правовідносини норм Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Відповідно до п. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи №380/2675/20 (рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 набрали законної сили) встановлено відсутність претензій позивача до порядку та терміну подання до звільнення, а також прохань (побажань) щодо проведення розрахунку (в тому числі і виплати індексації грошового забезпечення) до виключення зі списків особового складу Національної академії.
Отже, позивач не скористався порядком захисту порушеного права, що прямо передбачений нормами спеціального законодавства (п. 242 Положення №1153/2008) у межах спірних правовідносин.
Таким чином, судом першої інстанції не досліджено поданих позивачем доказів (рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 справі №380/2675/20), не враховано, що позивач не заявляв жодних претензій щодо проведеного з ним розрахунку та сам просив про його виключення із списків особового складу Національної академії, а відтак його позов не підлягає задоволенню.
Крім того, апелянт зазначає, що згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, усі суми, належні до сплати працівникові, тобто нараховані працівникові на час звільнення, мають бути виплачені у день його звільнення.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Станом на дату подання позовної заяви у цій справі, здійснений Національною академією розрахунок і розмір виплачених сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.
Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Варто особливо відмітити, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Відтак, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Національної академії відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку.
Аналогічна правова позиція щодо незатосування статті 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 року у справі №0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
За таких обставин, за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належних звільненому позивачеві сум індексації грошового забезпечення у розумінні статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 04 грудня 2019 року по справі №825/742/16.
Таким чином, навіть якщо допустити застосування аналогії закону, до спірних правовідносин, як про це просить позивач, вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає способу захисту його прав передбаченому ст. 117 КЗпП.
У відповідності до вимог ч. 1та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Відповідно до наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) від 18.10.2018 № 266, позивача, звільнено з військової служби в запас наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.09.2018 №407 відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав.
У зв'язку із не нарахуванням та невиплатою відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.10.2018, позивач звернувся з відповідним позовом до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №380/2675/20 позов ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 18.10.2018; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.10.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.10.2018 у розмірі 35199,67 грн та 26.02.2021 здійснив виплату у розмірі 34671,67 грн.
Розглядаючи спір суд першої інстанції правильно вказав що правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України № 1282-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону України № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону України № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 1-3 Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки згаданим вище рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №380/2675/20 встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.
З огляду на це, суд першої інстанції вірно вважав, що бездіяльність відповідача щодо проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд першої інстанції обґрунтовано вважав за можливе застосувати норми статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Оскільки позивача 18.10.2018 виключено зі списків особового складу, а суму індексації грошового забезпечення виплачено позивачеві 26.02.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, то відповідно правильним є висновок суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним, відповідно, період з 19.10.2018 по 25.02.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні, за який відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток.
Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон України №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності вказаним Законом.
Під доходами у цьому Законі України № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Суд першої інстанції при цьому вірно врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 18.10.2018, суд обґрунтовано вважав, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 18.10.2018, а відтак існують достатні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по 25.02.2021.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає з необхідне зазначити, що позивач просив саме нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.10.2018 по 25.02.2021 та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по 25.02.2021, а згідно вимог ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, то колегія суддів прийшла до переконання, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачу слід здійснити нарахування та виплату сум за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції з урахуванням вимог ст.132, 134, 139 КАС України дійшов обґрунтованого висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача а не 3000 грн. як було заявлено стороною позивача.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Національної академії cухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року по справі № 380/3523/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді В.В. Ніколін
О.М. Гінда
повний текст складено 17.11.2021