17 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/6701/21 пров. № А/857/16335/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
з участю секретаря Михальської М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій та скасування постанов,-
суддя в 1-й інстанції - Дмитрук В.В.,
час ухвалення рішення - 19.07.2021 року, 11:47 год.,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 19.07.2021 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій та скасування постанов.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Арсенюк О.В. щодо винесення постанови від 17.06.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 2 636,88 швейцарських франків та 4 368,66 грн в межах виконавчого провадження №56439119 та щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №65854700 від 18.06.2021. Визнано протиправними та скасовано постанови головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Арсенюк Оксани Валеріївни: ВП №56439119 від 17.06.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2 636,88 швейцарських франків та 4 368,66 грн; ВП №65854700 від 18.06.2021 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №56439119 від 17.06.2021.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Другий відділ державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем в період дії Закону України №1404-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII, відповідно державний виконавець зобов'язаний був вчиняти процесуальну дію на підставі діючої редакції Закону.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
В провадженні Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження №56439119 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області №161/1266/17 від 04.09.2017 щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” заборгованість за кредитним договором №86706С13 від 01.08.2006 станом на 16.01.2017 в розмірі 26368,86 швейцарських франків, яка складається з: 23 976,00 швейцарських франків - прострочений основний борг, 244,78 швейцарських франків - нараховані відсотки, 2148,08 швейцарських франків - прострочені відсотки та 39862,12 грн пені та 3824,56 грн судового збору.
21.05.2018 державним виконавцем на підставі заяви стягувача від 18.05.2018 про примусове виконання рішення винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області №161/1266/17 від 04.09.2017, якою також стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 73 349 грн 59 коп.
В ході примусового виконання виконавчого документа державним виконавцем винесено постанови про арешт майна боржника - 21.05.2018, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - 16.04.2019, а також стягнуто та перераховано на користь стягувача 76 007 грн 18 коп. боргу та стягнуто 7 928 грн 71коп. виконавчого збору.
17.06.2021 державним виконавцем, на підставі п. 1 частини 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, в зв'язку з поданням стягувачем заяви від 08.04.2021, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а також винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, що складає 2 636,88 швейцарських франків та 4 368 грн 66 коп.
18.06.2021 державним виконавцем винесено постанову ВП №65854700 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 17.06.2021 ВП №56439119 про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
05.10.2016 набув чинності Закон України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII (далі - Закон № 1404- VIII в редакції чинного Закону станом на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, яка є предметом оскарження в межах даної адміністративної справи).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Так, частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Між тим, Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично стягнуто з боржника на користь стягувача за виконавчим листом 76 007 грн 18 коп. і, як наслідок, стягнуто виконавчого збору в сумі 7 928 грн 71 коп. (тобто 10,43% від фактично стягнутої суми), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача додатково виконавчого збору в розмірі у розмірі 2 636,88 швейцарських франків та 4 368 грн 66 коп. (за мінусом 7 928 грн 71 коп.).
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 308,316,317,320,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 140/6701/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 17 листопада 2021 року.