Справа № 620/1997/21 Суддя першої інстанції: Заяць О.В.
16 листопада 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М.,
при секретарі - Ткаченко В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про нарахування довічного щомісячного грошового утримання в розмірі 58% від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплачувати, судді у відставці, при стажі роботи суддею більше 25 років, щомісячне грошове утримання в розмірі 90% суддівської винагороди заступника голови Деснянського районного суду міста Чернігова згідно довідки територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області від 03.03.2020 року № 03-36/784 з урахуванням раніше проведених виплат, без обмеження граничного розміру, починаючи з 19.02.2020 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
20 жовтня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 41648, від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до суду апеляційної інстанції надійшов відзив, відповідно до змісту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що на виконання рішення суду від 22.09.2020 року по справі № 620/1344/20 Головним управлінням було проведено позивачці перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року і розмір щомісячного грошового утримання з 19.02.2020 року у розмірі 58 % збільшився в порівнянні з розміром грошового утримання, яке позивач отримував з розрахунку 90 % суддівської винагороди, крім того, розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не може бути здійснено одночасно із застосуванням двох різних законів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не може бути здійснений одночасно із застосуванням двох різних законів, а саме щодо відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді по Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, а розмір суддівської винагороди по Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, оскільки такий перерахунок ставить суддів, які вийшли або вийдуть у відставку по чинному Закону, у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку за Законом, який втратив чинність.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, обчислене відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Позивач звернувся до ТУ ДСА України у Чернігівській області, де йому видано довідку від 03.03.2020 року № 03/36-784 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами та Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Вказана довідка видана йому відповідно до Додатку 2 пункт 1 розділу II до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII зі змінами, Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020.
У зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, в березні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок свого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши при цьому довідку від 03.03.2020 року № 03/36-784, видану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Чернігівській області.
26.01.2021 року ОСОБА_2 отримала від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області лист від 21.01.2021 року № 394-6090/К-02/8-2600/21, в якому йому було повідомлено про відмову щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно її заяви.
Вказана відмова відповідача щодо перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці була оскаржена останньою в судовому порядку.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 620/1344/20 визнано протиправним та скасовано протокол Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 13.03.2020 року про відмову у перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до заяви від 06.03.2020 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області від 03.03.2020 р. №03/36-784, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
18.12.2020 року, на виконання вищевказаного рішення суду, позивачкою було отримано щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що складає 58% від суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у цій правовій нормі зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII).
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон України № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно із частиною 1 статті 142 Закону України №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
При цьому, частиною 2 цієї правової норми закріплено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини третьої щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 цієї ж правової норми передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, розділом ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 цього розділу було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI (пункт 23).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року №193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII.
Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 цього розділу встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів . За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункта 25 розділа ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні Суд наголосив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини 6 статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац 4 підпункта 3.1 пункта 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци 5, 6 підпункта 2.2 пункта 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шестидесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом України № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункта 25 розділа ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з 19 лютого 2020 року судді, які вийшли у відставку, мають право на розрахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі саме положень Закону України №1402-VIII.
Водночас, такий Закон передбачає проведення відповідного розрахунку, виходячи з 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді).
Посилання позивача про порушення її права на отримання довічного грошового утримання у розмірі, визначеному на підставі положень Закону України № 2453-VI, колегія суддів вважає помилковим.
Конституційний Суд України у рішенні від 18 лютого 2020 року наголошує, що встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Як убачається зі змісту зазначеного Закону, розмір суддівської винагороди складався у тому числі із посадового оклада у розмірі 10 мінімальних заробітних плат із застосуванням коефіцієнта 1,1 для судді апеляційної інстанції, у той час як Закон України №1402-VIII закріплює розмір посадового оклада для судді апеляційної інстанції - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що новим Законом України №1402-VIII встановлено новий підхід до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, а тому всім суддям, незалежно від дати виходу у відставку, утримання підлягає розрахунку згідно із положеннями саме Закону України №1402-VIII.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що проведення розрахунку довічного грошового утримання суддям, які виходили у відставку до набрання чинності Законом України №1402-VIII, із застосуванням положень такого Закону, а також Закону України № 2453-VI призведе до того, що утримання таких суддів буде значно більшим за своїм розміром ніж те, яке зможуть отримати судді, які підуть у відставку за Законом України №1402-VIII.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі № 559/443/17 та від 14.05.2021 року у справі № 463/1162/17 тощо, колегія суддів до уваги не приймає, адже у наведених справах предметом оскарження були дії органу Пенсійного фонду щодо зменшення розміру пенсії у зв'язку з внесенням змін до законів, на підставі яких позивачам було призначено таку, однак, у даній справі, прийнято новий Закон, а тому правові підстави для застосування положень старого Закону, який втратив чинність, відсутні.
Крім того, в апеляційній скарзі апелентом вказується, що відповідачем, серед іншого було протиправно, ймовірно у зв'язку із виключенням зі стажу роботи, що дає право на призначення грошового отримання як судді у відставці половину строку навчання на денному відділення Харківського юридичного інституту з 01.09.1967 року по 30.06.1971 року, а саме 1 рік 11 місяців, проведено перерахунок в розмірі 58 % щомісячного грошового утримання, втім, варто наголосити, що вказаний перерахунок було проведено у зв'язку з добровільним виконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 620/1344/20 , що з урахуванням приписів ст. 382, 383 КАС України є підставою для зверення до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), втім, це не є підставою для пред'явлення нового адміністративного позову.
Обраний позивачкою спосіб захисту в цій частині, не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17.
Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду висловлені в постанові від 22.08.2019 року у справі №522/10140/17, відповідно до яких вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б.Глущенко
Я.М.Собків
Повний текст виготовлено 16 листопада 2021 року.