П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/17469/21
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Кравця О.О.,
- Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Чумаченка Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,-
У вересні 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича від 26.08.2021р. про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження в розмірі 4 200,00 гривень в межах виконавчого провадження №63973056 щодо виконання виконавчого листа №520/10197/19 вiд 04.12.2020р. про стягнення з ОСОБА_1 та користь ОСОБА_2 аліментів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови. Роз'яснено позивачеві, що даний спір підлягає вирішенню судом, який видав виконавчий документ, в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Чумаченко Святослав Олександрович звернувся до суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ч.2 ст. 74 Закону №1404-VІІІ передбачає виключні випадки необхідності оскарження саме до адміністративного суду: виконання рішення відмінного від рішення суду (ст. З Закону №1404-VIII); постанови про стягнення виконавчого збору; постанови про стягнення основної винагороди; постанови про стягнення витрат виконавчого провадження та штрафів. Апелянт вказує, що зазначені особливості пов'язані з тим, що перелічені постанови є окремими виконавчими документами згідно ст. З Закону №1404-VІІІ, а конструкція ст.. 74 Закону №1404-VІІІ не має вказівки на необхідності перебування постанови на виконанні в окремому виконавчому провадженні. (видаються виконавцем, а не судом). Враховуючи викладене, апелянт вказує, що законодавство та судова практика не мають альтернативного трактування можливості оскарження постанови виконавця про стягнення виконавчих витрат, окрім як до адміністративного суду.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки юрисдикційна підсудність окружного адміністративного суду поширюватиметься на дії та рішення державного виконавця відносно виконання оскаржуваного рішення, зокрема, щодо виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, та витрат виконавчого провадження, які перебуватимуть в окремому виконавчому провадженні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до положень статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Колегія суддів погоджується із посиланням суду першої інстанції на частину 1 статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 447-453 Цивільного процесуального кодексу України, з яких вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, таку скаргу розглядає відповідний суд, який ухвалив таке рішення за правилами цивільного судочинства.
Натомість, згідно із частиною 2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З наведених норм права вбачається, що Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Із положень ст. 42 Закону №1404-VІІІ слідує, що кошти виконавчого провадження складаються, в тому числі з авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019 по справі № 1940/1957/18 (провадження № 11-608апп19) викладена правова позиція, що вищезазначені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови приватного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження , віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 23.06.2020 у справі № 705/1804/13-ц (провадження № 14-566цс19), від 19.02.2020 у справі №382/389/17 (провадження № 11-1009апп19), від 18.12.2019 у справі № 344/21436/18 (провадження № 14-596цс19), 09.10.2019 у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 21.08.2019 у справі № 1915/1868/2012 (провадження № 14-353цс19), від 16.01.2019 у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 17.10.2018 у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 28.11.2018 у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 20.09.2018 у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 06.06.2018 у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18, а також Верховним Судом у постанові від 24.09.2020 у справі № 640/20165/18 тощо.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах закону, висновок суду першої інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови приватного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у цивільній справі.
Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, які ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо клопотання апелянта про розподіл судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на положення 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Аналіз положень ст. 139 КАС України дає обґрунтовані підстави вважати, що розподіл судових витрат, зокрема судового збору за подання апеляційної скарги, здійснює суд першої інстанції, який ухвалив рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Право ж суду апеляційної інстанції на зміну цього розподілу виникає у випадку зміни судового рішення або ухвалення нового по суті позовних вимог.
Отже, за правилами процесуального закону, прийняття рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції.
Аналогічні висновки було викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року по справі № 756/6141/16-а.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Чумаченка Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови - скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Кравець
Суддя: Л.Є. Зуєва