ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 листопада 2021 року м. Київ № 640/12828/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив суд: визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, щодо відмови у підтвердженні йому статусу інваліда війни 3 групи та видачі посвідчення інваліда війни; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації встановити йому статус інваліда війни 3 групи та видати посвідчення інваліда війни.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є учасником ліквідації наслідків ЧАЕС, згідно висновку МСЕК від 24.07.2019 його захворювання пов'язане із ліквідацією наслідків на ЧАЕС. Під час аварії на ЧАЕС позивача було залучено до оперативних груп на лінії Цивільної Оборони, де останній виконував обов'язки машиніста бульдозера та крана Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація». У подальшому, позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу інваліда війни, однак, відповідач лисом від 19.02.2020 № 01-08/839 повідомив йому, що достатніх підстав для підтвердженні його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони немає. Не погоджуючись з таким висновком відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду за захистом порушених прав.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ, необхідно наявність обставин двох обставин, а саме: настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. позивачем документів, вбачається, що ОСОБА_1 є особою, яка у розумінні Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має лише статус постраждалої в мирний час особи внаслідок Чорнобильської катастрофи і не може бути віднесеним до осіб, які дійсно належать до учасників війни.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
ОСОБА_1 згідно записів №17 та №18 трудової книжки, копія якої міститься в матеріалах справи, працював на посаді машиніста бульдозера та крана будівельного управління «Гідромеханізація», що було розташовано у м. Вишгород Київської області.
Як вказано у копії довідки, від 14.01.2020 № 04-5 підписаної заступником генерального директора акціонерного товариства «Гідромеханізація», що міститься в матеріалах справи, наказом ME і Е УРСР від 25.11.1991 року № 74 Київське будівельне управління «Гідромеханізація» перейменоване в Київське спеціалізоване підприємство «Енергогідромеханізація», наказом ME і Е України від 20.07.1994 року № 174 Київське спеціалізоване підприємство "Енергогідромеханізація" реорганізоване у відкрите акціонерне товариство "Гідромеханізація", яке є прямим правонаступником Київського будівельного управління "Гідромеханізація.", наказом по підприємству від 02.09.2013 № 1к відкрите акціонерне товариство «Гідромеханізація» реорганізовано у публічне акціонерне товариство «Гідромеханізація.», наказом по підприємству від 25.09. 2018 № 1к публічне акціонерне товариство «Гідромеханізація.» реорганізовано в акціонерне товариство «Гідромеханізація».
Згідно копії маршрутного листа Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація» вбачається, що позивач в періоди з 25.08.1986 року по 01.09.1986 року, з 08.09.1986 року по 16.09.1986 року, з 22.09.1986 року по 29.09.1986 року, з 06.10.1986 року по 13.10.1986 року працював у с. Лелів на дамбі ставу-охолоджувача ЧАЕС та в періоди з 01.11.1986 року по 16.11.1986, з 01.12.1986 року по 16.12.1986, з 01.01.1987 по 15.01.1987 року, з 01.02.1987 року по 09.02.1987, з 16.02.1987 по 18.02.1987, з 03.03.1987 по 09.03.1987 , з 16.03.1987 по 23.03.1987, з 13.04.1987 по 15.04.1987 працював в с. Іванівка, що розташовано безпосередньо в зоні відчуження ЧАЕС, на будівництві ковша-уловлювача радіоактивних частин у руслі р. Прип'ять.
У вказані вище періоди, позивач працював в зоні відчуження ЧАЕС у вахтовому режимі при тривалості робочої зміни 11,5 години. Місцем міжзмінного відпочинку було визначено м. Чорнобиль, що підтверджується наявними у справі копіями посвідчень про відрядження позивача від 28.01.1987 № 85, 04.1987 № 483, 08.08.1986 № 330, 22.08.1986 № 396, 08.09.1986 № 471, 22.09.1986 № 532, 04.10.1986 , 29.10.1986 № 717, 28.11.1986 № 898, 26.12.1986 № 1030, що містяться в матеріалах справи.
08.06.2017 Центральна міжвідомча експертна комісія МОЗ та МНС України своїм рішенням № 46 встановила, що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке викладене у експертному висновку від 12.06.2017 № 4031, копія якого міститься в матеріалах справи.
Копією довідки Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 08.08.2019 № 2861, що міститься в матеріалах справи, позивачу з 01.08.2019 встановлено 1 категорію учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і 19.04.2019 видано відповідне посвідчення № НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Крім того, 26.07.2017 спеціальною радіологічною медико-соціальною експертною комісією міста Києві позивачу було встановлено ступінь втрати професійної працездатності в обсязі 40%, що підтверджено копією довідки АВ № 0661405, яка міститься в матеріалах справи.
19.02.2020 позивач звернувся із заявою до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення йому статусу інваліда війни 3 групи та видачу йому відповідного посвідчення.
Листом від 19.02.2020 № 01-08/839 відповідач повідомив йому, що позивач не надав достатньо розпорядчих документів (наказів чи розпоряджень) про залучення його до формувань цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і, що згідно п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», він не має підстав для отримання статусу інваліда війни.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).
Так, частинами першою та другою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У преамбулі Закону № 796-ХІІ закріплено, що він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі статтею 1 Закону № 796-ХІІ, він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до пункту 9 частини другої ст. 7 Закону № 796-ХІІ до інвалідів війни, крім інших категорій громадян, належать також особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Законом № 796-ХІІ передбачено, що для отримання статусу "інваліда війни" необхідно: наявність інвалідності, отриманої внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та підтвердження участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
Варто зазначити, що ч. 2 ст. 7 Закону № 796-ХІІ було доповнено Законом України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Таким чином, з 08.07.2004 обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII є наявність у особи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони.
Як зазначив у своїх поясненнях позивач, при зверненні до відповідача із заявою він надав на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку висновок медико-соціальної (експертної) комісії №0661405 від 24.07.2019 та додатково зазначив, що оскільки п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 не передбачено необхідності надання інших, крім висновку МСЕК документів, то факт залучення його до складу формувань цивільної оборони встановлювати не потрібно, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення. Крім того, позивач надав відповідачу розпорядження №1 від 27.04.1986 голови Ради Міністрів СРСР та наказ начальника Цивільної оборони №173 від 30.04.1986.
Розглянувши вказані пояснення, суд зазначає наступне.
Положенням про невоєнізовані військові формування цивільної оборони і норми забезпечення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, введеним у дію наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступника Міністра оборони СРСР від 06.07.1775 №90, передбачалося створення невоєнізованих військових формувань цивільної оброни та комплектування їх особового складу.
Крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що чинне на момент аварії на Чорнобильській АЕС законодавство з питань Цивільної оборони, зокрема Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.09.1976 №201-78; накази заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92(настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29 квітня 1986 року №01, від 30.04.1986, 04.05.1986 №16, від 19 травня 1986 року №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Отже, з вищевказаних норм слідує, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучалися до формувань цивільної оброни та відповідно підпадають під дію п. 9 ст. 7 Закону № 3551-XII.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач отримав другу групу інвалідності у зв'язку із роботами, пов'язаними із наслідками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що, у свою чергу є підставою для надання пільг та компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.
Однак, матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів того, що підприємство на якому працював позивач було включене до формувань Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що в свою чергу, спростовує його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб у розумінні вимог п. 9 ст. 7 Закону № 3551-XII.
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.
Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 07 червня 2018 року по справі № 377/797/17, від 10 травня 2018 року по справі № 279/12162/15-а.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу, ніж Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, а відтак Законом визначено дві обов'язкових умови, за яких особі може бути надано статус інваліда війни.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.
У зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, то позовна вимога про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві видати відповідне посвідчення інваліда війни, як похідна вимога також не підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється з підстав звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.С. Мазур