1/1778
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 листопада 2021 року м. Київ № 640/10605/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами судового засідання в адміністративній справі за позовом
комунального підприємства «Житлосервіс Приозерне» Оболонського району у м. Києві
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
за участю представника позивача та представника відповідача
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява комунального підприємства «Житлосервіс Приозерне» Оболонського району у м. Києві (надалі - позивач), адреса: 04212, місто Київ, вул. Маршала Тимошенка, будинок 2-В до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, в якій позивач, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 00135840702 від 10 грудня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 00135810702 від 10 грудня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 00135870702 від 10 грудня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 00135860702 від 10 грудня 2020 року.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень неправомірних податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом комунального підприємства «Житлосервіс Приозерне» Оболонського району у місті Києві до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та протиправними, оскільки ґрунтуються на неправомірних висновках податкового органу щодо податкової звітності суб'єкту господарювання.
Відповідач в свою чергу на підтвердження правомірності своїх дій зазначає, що податковим органом під час виконання функцій покладених чинним законодавством, було дотримано встановлені приписи чинного законодавства та правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у зв'язку з чим представник податкового органу просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі та залишити в силі прийняті податкові повідомлення-рішення.
Порушення податкового законодавства які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень рішень викладені уповноваженим особами податкової служби в акті перевірки та які на переконання представника податкового органу являються правомірними та підтверджуються відповідними доказами.
В судових засіданнях представник позивача підтримав аргументи викладені в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та скасувати протиправні податкові повідомлення-рішення.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити, пославшись на аналогічні підстави, які зазначені у відзиві на позовну заяву та підтримав висновки викладені в Акті перевірки позивача.
На підставі направлень від 17 вересня 2020 року № 183/26-15-05-02-03, № 182/26-15-05-02-03, від 22 вересня 2020 року № 113/26-15-07-03-05, виданих Головним управлінням ДПС у місті Києві, а саме Гостар Ольгою Юріївною - головним державним ревізором- інспектором відділу перевірок у сфері транспорту управління податкового аудиту у сфері торгівлі та послуг Головного управління ДПС у місті Києві; Дідик Тетяною Володимирівною - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок у сфері транспорту управління податкового аудиту у сфері торгівлі та послуг Головного управління ДПС у місті Києві; Костенко Оленою Василівною - головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за місцевими, ресурсними податками та неподатковими платежами управління перевірок окремих об'єктів та категорій платників Головного управління ДПС у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та наказу Головного управління ДПС у місті Києві від 16 вересня 2020 року № 6362 проведена позапланова виїзна документальна перевірка комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у місті Києві, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2017 року по дату завершення перевірки, валютного законодавства за період з 01 липня 2017 року по дату завершення перевірки, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по дату завершення перевірки, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
Вказана перевірка проводилась з 17 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року.
За результатами проведеної перевірки податковим орган було встановлено наступні порушення:
1. п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ст. 9 Закону України № 996-XIV, п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», що призвело до заниження податку на прибуток за 2018 рік всього на суму 238 460 гривень.
2. п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ст. 9 Закону України № 996-XIV, п. 6 П(С)БО 16 «Витрати» завищення від'ємного значення з податку на прибуток на загальну суму 2019 на суму 1 227 000 гривень.
3. п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 625 284 грн, у тому числі за грудень 2017 на суму 16 451 грн, та за грудень 2018 на суму 608 833 гривень.
4. п. 201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме відсутність реєстрації податкової накладної, що не підлягає наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень 2017 року та грудень 2018 року.
5. пп. 3.1.4.2, 3.1.4.3, 3.1.4.4, 3.1.4.6.4. акта перевірки не охоплено перевіркою у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для здійснення висновку щодо повноти нарахування та сплати КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві сум податку на доходи фізичних осіб військового збору, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, плати за землю до ДПІ в Оболонському районі м. Києва та направленим запитом.
На підставі вказаного Акту в подальшому контролюючим органом було виписано та направлено позивачу податкові повідомлення-рішення № 00135840702, № 00135810702, № 00135870702 та № 00135860702 від 10 грудня 2020 року.
Не погоджуючись з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління ДПС у місті Києві, 18 грудня 2020 року позивачем було подано скаргу в порядку процедури адміністративного оскарження до Державної податкової служби України, в якій позивач просив уповноважений орган вищого рівня скасувати прийняті щодо комунального підприємства «Житлосервіс Приозерне» Оболонського району у м. Києві рішення.
Однак, за результатами розгляду вказаної скарги рішенням Державної податкової служби України від 15 березня 2021 року № 5819/6/99-00-06-01-02-06 було відмовлено заявнику у задоволенні скарги та залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення рішення.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Позивач не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки висновки Акту перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване рішення, є необґрунтованими та суперечать чинному податковому законодавству України.
Позивач зазначає, В свою чергу, представник позивача зауважує, що уповноваженими особами податкового органу під час проведення перевірки не було надано достатнього часу позивачу для підготовки документів на запит контролюючого органу, оскільки вказані особи зажадали отримати первинні документи день в день, не зважаючи на те, що це об'єктивно не виявляється за можливе, оскільки вказаним документам вже понад три роки і вони не охоплюються періодом перевірки.
Окрім того, представник позивача зауважує, що посилання уповноважених осіб податкового органу на те, що суб'єктом господарювання не було надано документи, окрім аналітичних даних бухгалтерського обліку, які не містять інформації про первинні документи, що підтверджують формування зазначених витрат, чим не підтверджено витрати, на підставі яких здійснено формування даних рахунку 94 всього на суму 2 551 779,00 грн, у тому числі за 2017 рік на суму 107 360 грн, та 2 444 419,00 гривень, є необґрунтованими, оскільки як вже було зазначено вище, уповноваженими особами не було надано часу суб'єкту господарювання на підготовку необхідних документів, при цьому, вказані дії є порушенням положень чинного податкового законодавства, так, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Водночас, враховуючи викладене вище, представник позивача звертає увагу, що відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Також, в обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог адміністративного позову, представник позивача посилається на обставини того, що контролюючий орган, в порушення приписів податкового законодавства України, фактично вийшов за межі проведення перевірки, що призвело до неправомірного коригування результатів фінансової діяльності позивача.
При цьому, представник позивача зауважив, що документи, на відсутність яких посилається представник податкового органу, використовувалися для подання податкової звітності за відповідні періоди у яких вони були виписані, то відповідно і їх зберігання мало відбуватись протягом 1095 днів з моменту подання відповідної звітності, які сплинули у 2017, 2018 роках відповідно, в той же час, жодних прохань на відновлення вказаних документів від контролюючого органу не надходило.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Відповідач в свою чергу на підтвердження правомірності своїх дій зазначає, що податковим органом під час виконання функцій покладених чинним законодавством, останнім було дотримано встановлені приписи чинного законодавства та правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у зв'язку з чим податковий орган просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі та залишити в силі прийняті податкові повідомлення-рішення.
Порушення податкового законодавства які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень рішень викладені уповноваженим особами податкової служби в акті перевірки та які на переконання представника податкового органу являються правомірними та підтверджуються відповідними доказами.
ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ
Під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність порушень прав позивача з боку відповідача.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (надалі - Податковий кодексу України).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20,1. Статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно із підпункту 20.1.3 пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали.
Так, як вже було встановлено судом вище, Головним управління ДПС у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) (далі по тексту - Кодексу, ПКУ), на підставі наказу Головного управління ДПС у місті Києві від 16 вересня 2020 року № 6362 проведена позапланова виїзна документальна перевірка комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2017 року по дату завершення перевірки, валютного законодавства за період з 01 липня 2017 року по дату завершення перевірки, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з січня 2011 року по дату завершення перевірки, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
Судом встановлено, що копію наказу контролюючого органу вручено під розписку 17 вересня 2020 року голові ліквідаційної комісії Шапірко Наталії Віталіївні.
З направленнями на право проведення перевірки ознайомлено під підпис голову ліквідаційної комісії комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві Шапірко Наталію Віталіївну та перевірку проведено з відома голови ліквідаційної комісії Шапірко Наталії Віталіївні.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Згідно пунктом 78.5 статті 78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
В свою чергу, виходячи з наявного в матеріалах справи, прийнятого уповноваженими особами Головного управління ДПС у місті Києві на підставі наведеної вище перевіри Акту від 02 жовтня 2020 року № 107/26-15-07-02-03/33597153, вбачається, що податковим органом в основу обґрунтування виявлених під час проведення перевірки порушень, покладено те, що суб'єктом господарювання під час проведення перевірки не було надано службовим особам податкового органу первинних документів, на підставі яких билу проведені відповідні операції у податковому та бухгалтерському обліку позивача.
Відповідно до положень статті 86 Податкового кодексу України зазначено, що податкові повідомлення-рішення приймаються на підставі висновків Актів про результати податкових перевірок платників податків.
Так, на підставі вказаного Акту та висновків викладених в ньому, Головним управління ДПС у місті Києві було прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення -рішення.
В свою чергу, суд даючи правову оцінку висновкам викладеним в Акті перевірки та прийнятим на підставі вказаного вище Акту перевірки податкового органу податковим повідомленням-рішення, які є предметом розгляду даної справи, вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо зменшення суми від'ємного значення податку на прибуток за 2019 рік.
Так, відповідно до податкового повідомлення-рішення № 00135860702 від 10 грудня 2020 року податковим органом було зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 227 000,00 грн за 2019 рік.
В свою чергу, з аналізу Акті перевірки судом встановлено, що вказане зменшення відбулося внаслідок неможливості підтвердити контролюючим органом під час проведення перевірки достовірність формування такого від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток внаслідок ненадання детального розшифрування вказаних значень, вказане підтверджується податковим органом.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 «Вступна частина» Акту про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки Позивача № 107/26-15-07-02-03/33597153 від 02 жовтня 2020 року та як вже було зазначено судом вище, перевірка податковим органом позивача проводиться на підставі Наказу № 6362 від 16 вересня 2020 року з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2017 року по дату завершення перевірки, валютного законодавства за період з 01 липня 2017 по дату завершення перевірки, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2011 року по дату завершення перевірки та іншого законодавства, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки (додаток 1 до акта перевірки, який є його невід'ємною частиною).
Суд звертає увагу, що вказане від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток дійсно відображено у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2019 рік у графі (різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу(код рядка 03 РІ) у розмірі 1 227 000,00 грн.
В той же час, з аналізу матеріалів справи та наданих пояснень, судом було встановлено, що вказане значення не було сформовано у 2019 році, а переноситься наростаючим підсумком з попередніх періодів.
Так, у деклараціях з податку на прибуток підприємств поданих позивачем у вказаному рядку зазначено: 2015 рік - 142 000,00 грн; 2016 рік - 1 852 000,00 грн; 2017 рік - 2 016 000,00 грн; 2018 рік - 2 255 000 грн; 2019 рік - 1 227 000,00 грн.
Тобто, суд зауважує, що в даному випадку, з урахуванням встановлених вище обставин та беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток виникло ще у 2015 році, а у 2016 році воно вже перевищувало суму, на яку було зменшено відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Суд зауважує, що відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового законодавства України встановлено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті (пункт 44.4 статті 44 Податкового кодексу України).
Тобто, з викладеного вбачається, що статтею 44 Податкового кодексу України встановлено мінімальний термін зберігання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, - 1095 днів з дня подання відповідної податкової звітності із збільшенням цього строку при проведенні процедури оскарження у разі визначення сум зобов'язання контролюючими органами.
Норми Податкового кодексу України не містять норми щодо зберігання первинних документів, які можуть бути підтверджуючими для витрат, що сформували первісну історичну вартість об'єктів НКІ.
Отже, оскільки виникнення вказаного від'ємного значення відбулося ще у 2015-2016 роках, то суд приходить до висновку, що вказаний період не охоплений даною перевіркою і з урахуванням зазначеного вище судом та визначених чинним податковим законодавством строків давності, суд приходить до висновку, що позивач не повинен був зберігати у себе первинні документи по вказаному періоду, оскільки до вказаних звітів претензій протягом 1095 днів у податкового органу не було.
Крім того, суд звертає увагу, що зменшуючи від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток лише за 2019 рік податковий орган фактично погоджується з тим фактом, що до цього періоду вказане значення було позивачем сформовано корректно та відображено у податковій звітності у відповідності до вимог чинного законодавства.
Крім того, у додатку № 4 до акту перевірки, зазначено, що декларації з податку на прибуток підприємства за період з 01 липня 2017 року по 01 вересня 2019 року перевірялися суцільним методом, що виключало можливість не помітити вказані результати.
Суд приходить до висновку, що вказане вище свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 00135860702 від 10 грудня 2020 року.
Щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.
Так, у податковому повідомленні-рішенні № 00135840702 від 10 грудня 2020 року було збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 238 460,00 грн, за 2018 рік.
В свою чергу, виходячи з аналізу Акту перевірки вбачається, що на фінансовий результат вплинуло списання безнадійної заборгованості у 2017 році, 2018 році та 2019 році.
В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до бухгалтерського обліку, а саме пункту 4 ПБО 10, безнадійною дебіторською заборгованістю вважається поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.
Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» (далі - П(С)БО 10), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237 визначено, що дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності. Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Пунктом 5 П(С)БО 10 визначено, що дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.
Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю (пункт 6 П(С)БО).
Відповідно до пункту 7 П(С)БО № 10 «Дебіторська заборгованість» поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.
Таким чином, величина резерву сумнівних боргів створюється виключно для дебіторської заборгованості, яка є фінансовим активом.
Згідно з пунктом 11 П(С)БО 10, виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.
Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.
Отже, на дату списання такої заборгованості з моменту її виникнення має пройти щонайменше 3 роки, тобто 1095 днів.
У зв'язку з викладеними обставинами, у 2017 році позивачем було списано безнадійної дебіторської заборгованості на суму 49 110,00 грн, у 2018 році на суму 1 253 394,00 грн та у 2019 році на суму 1 302 504,00 грн.
Також, суд звертає увагу, що по всіх вказаних боргах станом на дату списання минув строк позовної давності, а тому у зв'язку з спливом трьох-річного строку, після проведення такого списання первинні документи вже не повинні зберігатися позивачем, оскільки у контролюючого органу не виникало сумніву у їх достовірності на дату складання та не виникало сумніву щодо їх відображення у бухгалтерському обліку за попередні періоди.
Таким чином, виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку, що станом на момент проведення перевірки вказані документи не охоплювались періодом перевірки, а тому у позивача відсутній обов'язок щодо збереження первинних документів за вказані періоди.
Крім того, оскільки за результатами перевірки позивачу не було зменшено розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2017-2018 роки, то суд приходить до висновку, що розрахунки позивача, відображені у податковій декларації з прибутку підприємств, були вірними.
Крім того, з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що позивачем надавалися документи на списання безнадійної заборгованості, які підтверджують обсяги такого списання.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин суд приходить до висновку про безпідставність винесення Відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00135840702 від 10 грудня 2020 року.
Щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення № 00155810702 від 10 грудня 2020 року вбачається, що позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 625 284,00 грн.
Так, відповідно до змісту Акту перевірки вказане збільшення податковим органом було здійснено за рахунок того, що, на думку посадових осіб податкового органу, позивач при списанні простроченої кредиторської заборгованості повинен був нарахувати на таку суму заборгованості ПДВ.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу, що при списанні кредиторської заборгованості за придбані товари, роботи, послуги необхідно нараховувати так звані «компенсуючі» податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, а також скласти та зареєструвати податкову накладну.
В свою чергу, аналіз вищенаведених норм податкового законодавства дозволяє зробити висновок, що законодавець передбачив лише чотири випадки, а саме пп. «а», «б», «в» та «г» пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, коли платник податків зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, а також скласти та зареєструвати податкову накладну.
Так, відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
При цьому, суд зауважує, що з аналізу пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що останній не містить такої підстави для нарахування податкових зобов'язань як списання кредиторської заборгованості.
В свою чергу, судом встановлено, що Акт перевірки податкового органу взагалі не містить посилання на конкретний підпункт пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, на підставі якого платники податків, повинні нараховувати податкові зобов'язання, а також складати та реєструвати податкові накладні у зв'язку зі списанням кредиторської заборгованості.
До аналогічного висновку також дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суду у справі № 821/762/18 від 18 грудня 2018 року, в якій останній зазначив наступне: «…у пункті 198.5 статті 198.5 Податкового кодексу України перелічені випадки, коли платник податку на додану вартість повинен нарахувати податкові зобов'язання. Однак серед підстав, встановлених п. 198.5 ст. 198.5 Податкового кодексу України, немає визначення «списання простроченої кредиторської заборгованості»».
Виходячи з аналізу викладених вище обставин у сукупності, суд приходить до висновку, що підстав для коригування податкового кредиту та реєстрації податкової накладної у позивача, в даному випадку не виникло.
Відтак, вказане вище свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 00155810702 від 10 грудня 2020 року та відповідно про протиправність податкового повідомлення-рішення № 00135870702 від 10 грудня 2020 року про застосування штрафу за нездійснення реєстрації податкової накладної.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з аналізу Акту перевірки від 02 жовтня 2020 року № 107/26-15-07-02-03/33597153 вбачається, що висновки податкового органу ґрунтуються на вибірковому відношенні до наявності або відсутності первинних документів.
Так, для формування доходів на сторінці 13 Акту перевірки службові особи податкового органу визнають списану прострочену кредторську заборгованість у повному обсязі (за 2017 рік у сумі 98 704,00 грн та у 2018 році у сумі 3 653 000,00 грн.).
Водночас, суд звертає увагу, що у 2018 році вказана сума повністю дорівнює задекларованій сумі доходу від будь якої діяльності, при цьому жодних документів для підтвердження вказаної заборгованості не вимагається і їх ненадання позивачем до перевірки не свідчить про порушення визначення суми доходу.
При цьому, як вже було встановлено судом вище, для визнання правомірності списання простроченої дебіторської заборгованості податковим органом було затребувано від позивача надання первинних документів за період, не охоплений періодом проведення перевірки, відповідно до якого минув строку щодо збереження первинних документів.
На сторінці 2 у пункті 2.1 Акту зазначено, що перевірка проводилась з 17 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року, в свою чергу, термін перевірки було продовжено з 24 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року на підставі наказу Головного управління ДПС у місті Києві від 18 вересня 2020 року № 6617.
В свою чергу, відповідно до інформації, зазначеної на сторінці 10 Акту, що 21 вересня 2020 року позивачу було вручено запит №4 про надання детальної інформації та документів на який останнім, не було надано документи, окрім аналітичних даних бухгалтерського обліку, які не містять інформації про первинні документи, що підтверджують формування зазначених витрат, чим не підтверджено витрати, на підставі яких здійснено формування даних рахунку 94 всього на суму 2 551 779,00 грн, у тому числі за 2017 рік на суму 107 360,00 грн, та 2 444 419,00 гривень.
На переконання суду, вказане свідчить про те, що уповноваженими особами податкового органу не було надано достатнього часу позивачу для підготовки документів на запит контролюючого органу, оскільки останні зажадали отримати первинні документи день в день, не зважаючи на те, що це об'єктивно не виявляється за можливе, оскільки вказаним документам вже понад три роки і вони не охоплюються періодом перевірки.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що Акти на списання простроченої заборгованості були надані в повному обсязі.
Відповідно до положень пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України визначено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п 'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Відповідно до положень статті 86 Податкового кодексу України перевірка проводиться на підставі Наказу керівника контролюючого органу.
Відповідно до пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.
Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.
В свою чергу, як вже було встановлено судом вище, наказом № 6362 від 16 вересня 2020 року вказану перевірку було призначено на строк з 17 вересня 2020 року по 24 вересня 2020 року, тобто на 6 робочих днів.
Також, надалі, термін перевірки було продовжено з 24 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року, тобто на 2 робочі дні, на підставі наказу Головного управління ДПС у місті Києві від 18 вересня 2020 року № 6617.
Відповідно до положень Акту про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача № 107/26-15-07-02-03/33597153 від 02 жовтня 2020 року, на сторінці 1, зазначено, що перевірка проводиться на підставі Наказу № 6362 від 16 вересня 2020 року з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2017 року по дату завершення перевірки, валютного законодавства за період з 01 липня 2017 року по дату завершення перевірки, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по дату завершення перевірки та іншого законодавства, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
Таким чином, з урахуванням встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що уповноважені особи податкового органу, провівши перевірку за період, який передує вказаному у Акті перевірки уповноважені особи контролюючого органу, вийшли за межі повноважень, наданих їм наказом на проведення перевірки позивача та фактично проводили перевірку поза межами періодів, встановлених для проведення перевірки наказом податкового органу.
Суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України чітко встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Водночас, в порушення вказаної норми Податкового кодексу України як вже було зазначено вище, контролюючий орган фактично вийшов за межі проведення перевірки, що призвело до неправомірного коригування результатів фінансової діяльності Позивача.
З аналізу наявного в матеріалах справи Акту про проведення перевірки вбачається, що на сторінці 10 Акту міститься висновок щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток, де зазначено наступне: «витрати всього на суму 2 551 779,00 грн, у тому числі за 2017 рік на суму 107 360,00 грн та 2 444 419, грн, за змістом пункту 44.1 cm. 44 Кодексу не можуть вважатися підтвердженими у даних податкового обліку і звітності у зв'язку з відсутністю актів виконаних робіт та видаткових накладних на зазначену суму».
Разом з тим, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
В свою чергу, відповідно до висновків Акту перевірки вбачається, що питання у службових осіб податкового органу виникло виключно щодо актів виконаних робіт та видаткових накладних.
Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
Таким чином, суд вкотре зауважує, що оскільки вказані первинні документи використовувалися для подання податкової звітності за відповідні періоди у яких вони були виписані, то відповідно і їх зберігання мало відбуватись протягом 1095 днів з моменту подання відповідної звітності, які сплинули у 2017, 2018 роках відповідно.
При цьому, під час розгляду даної справи, судом не було направлено запит на відновлення вказаних документів.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин в їх сукупності, виходячи з встановлення судом під час розгляду справи протиправності висновків податкового органу під час проведення перевірки, суд приходить до висновку про протиправність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для задоволення позовних вимог адміністративного позову.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 22 700,00 грн. Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 22 700,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов комунального підприємства "Житлосервіс Приозерне" Оболонського району у м. Києві задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві №00135840702 від 10 грудня 2020 року.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві №00135810702 від 10 грудня 2020 року.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві №00135870702 від 10 грудня 2020 року.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві №00135860702 від 10 грудня 2020 року.
6. Стягнути на користь комунального підприємства "Житлосервіс Приозерне" Оболонського району у м. Києві (ЄДРПОУ: 33597153, адреса: 04212, м. Київ, вул. М.Тимошенка, б.2-в) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 700 гривень (двадцять дві тисячі сімсот) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ ВП 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова
Повний текст рішення виготовлено 16.11.2021.