Справа № 420/15387/21
15 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері за 2010-2011 роки та за 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 70 невикористаних календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері, за 2010-2011 роки та за 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Ухвалою суду від 13.09.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі змістом адміністративного позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:
- позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ;
- наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2021 року № 114 позивач звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу з 14.05.2021 року;
- під час проходження військової служби позивач набула право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів згідно статті 182-1 Кодексу законів про працю України;
- проте за 2010-2011 роки та за 2014-2021 роки така відпустка позивачу не надавалась, а відповідна грошова компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні не виплачувалась;
- в липні 2021 року позивач письмово звернулась до в/ч НОМЕР_1 із заявою про виплату їй спірної грошової компенсації за всі невикористані дні оплачуваної додаткової відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів згідно статті 182-1 КЗПП України;
- проте відповідь не отримала, а спірну грошову компенсацію відповідач не виплатив;
- згідно статті 182-1 КЗПП України жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу);
- ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилась донька ОСОБА_2 ;
- до цього часу в шлюбі позивач не перебуває, а її донька проживає з нею та перебуває на її утриманні;
- тобто в період проходження військової служби з 14.07.2010 року по 14.05.2021 року позивач набула право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів передбачену статтею 182-1 КЗПП України як одинока матір;
- пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей;
- у порівнянні із іншими жінками, які є одинокими матерями і не проходили військову службу, позивач має таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дві додаткової відпустки;
- на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України за 2010-2021 роки.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:
- відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.05.2021 року № 23-рс позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по сторойовій частині) від 14.05.2021 року № 114 її було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- п. 19 ст. 10-1 Закону України № 2011-XII визначено, що в особливий період надання інших видів відпусток (крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному, висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії) припиняється;
- отже, при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері за 2010-2011 роки та за 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, не виплачується;
- військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність;
- виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Сир України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється;
- відповідні роз'яснення наведені в листі Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 14.11.2019 року № 5192/4.1/4.1-зв-19 та листі Департаменту заробітної плати та умов прані Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 року № 774/13/84-13;
- з огляду на викладене, можна дійти висновку, що при звільненні та проведенні необхідних розрахунків для ОСОБА_1 . військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. А відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані сторонами, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Згідно зі Свідоцтвом про народження, Серія НОМЕР_3 (а.с.8), ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю зазначено ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_3 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00011107328 від 25 вересня 2012 року відомості про дитину: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_3 . (а.с.8а-9)
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2021 р. № 114 (а.с.17), старшого солдата ОСОБА_1 , радіотелеграфіста відділення радіозв'язку військової частини НОМЕР_2 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від « 11» травня 2021 року № 23-рс з військової служби у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 14 травня 2021 року виключити зі списків особового складу частини та направити для зарахування на військовий облік до Арцизького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області. З 14 травня 2021 року зняти з речового забезпечення.
Позивач звернувся до командира відділення радіозв'язку взводу зв'язку військової частини НОМЕР_2 із рапортом від 30.04.2021 року (а.с.10-11) про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері одинокої на підставі статті 19 та статті 24 ЗУ «Про відпустки» за 2010, 2011, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки. До рапорту позивачем було додано копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00011107328 та копію свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 .
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.07.2021 року (а.с.12), яка надіслана відповідачу поштою (а.с.12), в якій просив, зокрема: виплатити грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної оплачуваної додаткової відпустки як одинокій матері за 2010-2011 роки та 2014-2021 роки.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері за 2010-2011 роки та за 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копію сторінок Послужного списку позивача, Форма № 1ОС (а.с.13-16), згідно з записами якого, зокрема позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»наказом командира 14 ртбр від 11.05.2021 № 23-рс.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідачем не заперечуються та/або визнаються фактичні обставини справи, в тому числі щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як одинокій матері, за 2010-2011 роки та за 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закон № 504/96-ВР (в редакції, чинній у 2010-2011, 2014 роках), жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття
73 Кодексу законів про працю України (322-08).
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закон № 504/96-ВР (в редакції, чинній у 2015-2021 роках), одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово- лікарської комісії, припиняється.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Значення та період особливого періоду також визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, в Україні було оголошено часткову мобілізацію.
За змістом вищенаведених Законів № 1932-ХІІ та № 3543-ХІІ особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
Закінчення періодів мобілізацій, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
Отже, враховуючи вищевикладене, особливий період в Україні розпочався 17 березня 2014 року та діє по теперішній час.
Аналогічна правова позиція щодо дії особливого періоду в України з 17 березня 2014 року викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 810/3476/16 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
Отже, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналіз зазначених норм Закону № 2011-ХІІ свідчить про те, що:
- в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, однак
- Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 400/376/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про: визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання позивачу в період 2016-2019 років додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, що виховує неповнолітню дитину; зобов'язати відповідача надати позивачу невикористані додаткові щорічні соціальні відпустки за 2016 - 2020 роки, терміном 10 календарних діб без урахування неробочих та святкових діб кожна.
Позиція суду у спірних правовідносинах також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, яка викладена у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року, яким:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Виходячи з вищенаведеного, правова позиція відповідача зі спірних правовідносин - є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною, такою, що не відповідає положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та наведеній позиції Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин.
Суд також не бере до уваги посилання представника відповідача на листи Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці та Департаменту заробітної плати та умов прані Міністерства соціальної політики України, з тих підстав, що листи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, носять лише та виключно рекомендаційний характер, а відтак вони не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, відповідачем суду не наведено та не надано.
При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд дійшов висновків, що:
- бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як одинокій матері за періоди 2010-2011 роки та 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 травня 2021 року, допущена відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована, тому вона є протиправною, відповідно позовні вимоги позивача, в тому числі похідні вимоги позивача зобов'язального характеру, - підлягають задоволенню повністю, у спосіб, з урахуванням встановлених судом обставин та способу захисту прав позивача, застосованому у вищенаведеному рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
До позовної заяви позивачем додано квитанцію від 09.09.2021 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 908,00 грн. (а.с.23зв.)
Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 981 від 22.09.2021 року) до 31 грудня 2021 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_4 грошової компенсації відпустки як одинокій матері за періоди 2010-2011 роки та 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 травня 2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері за періоди 2010-2011 роки та 2014-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 травня 2021 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова