Справа № 417/1360/20
Провадження № 22-ц/810/819/21
16 листопада 2021 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
учасники справи: позивач - Приватне підприємство «Торговий Дім Поляков», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Красноруцького Олександра Миколайовича
на заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 06 квітня 2021 року, ухваленого Марківським районним судом Луганської області у складі: судді Чернік А.П. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У грудні 2020 року позивач Приватне підприємство «Торговий Дім Поляков» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу у розмірі 59841 грн, який мотивувало тим, що 03.07.2018 року приватним підприємством «Торговий Дім Поляков» Ількову Ірину Володимирівну було прийнято на посаду представника торгівельного відділу продаж. 20.03.2020 року відповідач написала заяву про видачу їй позики в сумі 59 841,00 грн. Того ж дня між приватним підприємством «Торговий Дім Поляков» та ОСОБА_1 було укладено договір безпроцентної позики на цю суму на строк до 20.04.2020 року. Про отримання коштів у сумі 59841,00 грн був складений видатковий касовий ордер, в якому відповідач підписалась про отримання цих коштів.
За умовами Договору, п.3.2. передбачено, що остаточною датою повернення позики є 20 квітня 2020 року, проте в строк, визначений договором відповідачем борг не повернуто.
Тому позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 основний борг по наданій позиці у розмірі 59841 грн, а також судові витрати у розмірі 2102 грн.
Заочним рішенням Марківського районного суду Луганської області від 06 квітня 2021 року позов приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» борг за договором позики у сумі 59 841 грн. Вирішено судові витрати.
Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 10 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення в цивільній справі Приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення в цивільній справі за позовом Приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
В апеляційній скарзі на заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 06 квітня 2021 року відповідачка ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки судом не з'ясовані всі обставини, що мають значення для законного винесення рішення, не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушено конвенційне право особи на справедливий судовий розгляд і законний захист прав та інтересів, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити повністю.
Доводами апеляційної скарги є те, що відповідачка в період тимчасової окупації цієї території змінила місце проживання та переселилася на територію України, яка контролюється українською владою, про що позивач був обізнаний, оскільки відповідачка знаходилася з ним у трудових правовідносинах, натомість позивач не вжив заходів щодо уточнення адреси проживання ОСОБА_1 , не повідомив її суду, внаслідок чого відповідачка була позбавлена доступу до правосуддя, можливості знати про час і місце розгляду справи, що позбавило її право надати пояснення та заперечення проти позову до суду; відповідачка працювала у позивача і між ними було укладено договір про повну індивідуальну відповідальність, в день звільнення з роботи за власним бажанням, позивач повідомив їй про нестачу товару на суму 59841 грн (майнову шкоду), яку вона начебто допустила, та під примусом та тиском позивача відповідачка вимушена була написати заяву про видачу їй позики на цю суму, підписати договір безпроцентної позики та видатковий касовий ордер, вона була змушена написати заяву про видачу їй позики на спірну суму, проте фактично грошові кошти в сумі 59841 грн відповідачці не видавалися; видатковий касовий ордер має фіктивний безопераційний характер і створений штучно з метою стягнення з відповідачки як працівника грошових коштів за майнові претензії з приводу нестачі товару, а також його оформлення проведено з порушенням п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 148 від 29.12.2017 щодо обмеження розрахунку протягом одного дня сумою у 50000 грн, а також п. 10.6. Статуту відповідача щодо сумнівності видачі позики працівнику в день його звільнення, що не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України; внаслідок незнання про існування зазначеної цивільної справи, відповідачка була позбавлена можливості заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з метою доведення відсутності факту вільного волевиявлення на підписання договору позики та викликати свідків по справі і надати інші докази; суд не встановив справжню природу укладеного договору та в порушення ч. 4 ст. 263 ЦПК не врахував висновки Верховного Суду з цього приводу у справі № 154/3443/18.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки позивач зазначив, що повідомлення відповідачки про розгляд справи було здійснено судом з дотриманням вимог п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, оскільки місцем реєстрації згідно наданого позивачу паспорту відповідачки було зазначено тимчасово окупована територія, доказів проживання її за іншою адресою надано не було; заява на отримання позики і договір позики від 20.03.2020, видатковий касовий ордер підписані відповідачкою, факт отримання коштів відповідачкою не оспорювався до моменту стягнення даної суми в судовому порядку і ОСОБА_1 не намагалася скасувати чи визнати недійсним договір позики; заява про звільнення та заява про отримання позики розглядалися різними відділами позивача, чим пояснюється отримання позики у день звільнення і свідчить про відсутність у відповідачки наміру повертати позику; доказів вчинення правочину під впливом насильства, крім слів відповідачки, суду надано не було, а обставини та докази вказують на те, що це не відповідає дійсності, а є засобом захисту відповідачки, тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а заочне рішення залишити без змін.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення боргу в сумі 59841 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 * 100 = 210200 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах із Приватним підприємством «Торговий Дім Поляков», працюючи з 03 липня 2018 року у якості представника торговельного відділу продаж (Наказ про прийняття на роботу КФ № 69/18-ПК від 02 липня 2018 року), звільнено 20 березня 2020 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (Наказ КФ № 33/20-ЗК) (а.с. 5, 8).
Розділом 2 Статуту Приватного підприємства «Торговий Дім Поляков», затвердженого Протоколом загальних зборів власників позивача б/н від 13 грудня 2019 року, передбачено можливість надання працівникам підприємства за їх письмовою заявою грошові позики, і із наданого оригіналу статуту приватного підприємства «Торговий Дім Поляков», пунктом 10.6 передбачено надання працівникам позики.
20 березня 2020 року позивачка звернулася до директора ПП «ТД Поляков» із заявою про видачу їй позики у розмірі 59841 грн у зв'язку із сімейними обставинами, які зобов'язалася повернути до 20 квітня 2020 року (а.с. 11).
20 березня 2020 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір безпроцентної позики, згідно з п. 1.1., 1.2., 2.1., 3.1., 4.1. якого позивач зобов'язався надати відповідачу позику - грошові кошти в сумі 59 841,00 грн, в день укладення договору строком на 30 днів, строком до 20.04.2020 року, а відповідач зобов'язалась повернути суму позики у вказаний строк (а.с. 12-13).
Згідно видаткового касового ордеру, виданого ПП «ТД ПОЛЯКОВ» 20.03.2020, відповідачкою ОСОБА_1 отримано як безвідсоткову поворотну позику у розмірі 59841,00 грн в касі підприємства (а.с. 14).
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із доведеності позовних вимог протягом розгляду справи.
Колегія суддів погоджує такий висновок суду, а помилкові доводи апеляційної скарги цих правильних висновків суду не спростовують.
Довід апеляційної скарги про те, що позбавлення відповідачки інформації про розгляд її справи судом внаслідок недобросовісної поведінки позивача, який був обізнаний про те, що відповідачка змінила місце проживання та переселилася на територію України, яка контролюється українською владою, оскільки відповідачка знаходилася з ним у трудових правовідносинах, натомість позивач не вжив заходів щодо уточнення адреси проживання ОСОБА_1 , не повідомив її суду, не заслуговує на увагу, оскільки під час прийняття на роботу відповідачкою була зазначена адреса її проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 4) та надано паспорт із зазначенням тієї самої адреси (а.с. 9-10), а відомості про інше місце проживання або перебування відповідачки в матеріалах справи відсутні як станом на час розгляду справи судом, так і станом на час перегляду заочного рішення суду апеляційним судом.
Повідомлення відповідачки як особи, місце проживання (перебування) чи місцезнаходження якої значиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції про розгляд справи судом здійснено судом у відповідності до п. 19 Розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України - згідно законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку із проведенням антитерористичної операції», а саме - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Вказане оголошення розміщено на офіційному веб-сайті судової влади (а.с. 43).
Отже, відповідачку було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ст. 280 ЦПК України, разом з іншими умовами є підставою для проведення заочного розгляду справи.
З цих же підстав не заслуговує на увагу і довід скарги, що неналежне повідомлення її про судове провадження позбавило її права надати пояснення та заперечення проти позову до суду.
Оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) і кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України), і процесуальним обов'язком кожної сторони є ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), то колегія суддів погоджує висновок суду про те, що наданої позивачем сукупності доказів є достатньо для висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу позики, яку позивач видав відповідачці і яку вона не повертає у визначений сторонами строк.
Заперечуючи проти цього, відповідачкою не спростовано жодного наданого позивачем письмового доказу: заяви про видачу позики, укладеного між сторонами письмовому договору позики, видаткового касового ордеру.
Відповідачка не оспорює підписання нею вказаних документів.
ЇЇ заперечення зводяться до безгрошовості договору позику внаслідок нестачі станом на час звільнення у розмірі 59841 грн і вимушеність її під примусом з боку позивача підписати всі документи про начебто позику.
Будь-яких доказів вказаного відповідачкою суду не надано, клопотань про витребування доказів також не надано.
Посилання в скарзі на позбавлення відповідачки можливості заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з метою доведення відсутності факту вільного волевиявлення на підписання договору позики та позбавлення можливості викликати свідків по справі і надати інші докази не супроводжується одночасними клопотаннями про витребування або забезпечення таких доказів, доказів неможливості отримати певні докази, а суд з власної ініціативи в силу засад змагальності та диспозитивності не збирає докази.
Крім того, відповідно до статті 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Оскільки форма договору позики згідно частини першої статті 1047 ЦК України у випадку коли позикодавцем є юридична особа має бути у письмовій формі, то докази позивача не можуть бути спростовані показаннями свідків.
Судом вірно визначено справжню природу укладеного договору та з дотриманням вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК враховано висновки Верховного Суду з цього приводу, зокрема у справі № 154/3443/18, а довід скарги про неврахування судової практики Верховного Суду не ґрунтується на матеріалах справи.
Не спростовує дійсність укладеного між сторонами правочину посилання скаржниці на оформлення видаткового касового ордеру з порушенням п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 148 від 29.12.2017, щодо обмеження розрахунку готівкою з фізичною особою протягом одного дня сумою у 50000 грн, оскільки вказане не свідчить про нікчемність укладеного між сторонами договору, а є підставою для здіснення контролю за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою відповідно до п. 57 Порядку контролюючим органом під час проведення перевірок щодо дотримання порядку ведення операцій з готівкою установами/підприємствами.
Є припущенням довід скарги про сумнівність отримання відповідачкою позики в день звільнення, оскільки, як пояснив позивач у відзиві на апеляційну скаргу, звільненням відповідачки та видачею позики обіймалися різні служби позивача. Оскільки згідно п. 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи, а Статутом передбачена можливість надання позики своїм працівникам, то вказане припущення не спростовує наданих позивачем доказів.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Красноруцького Олександра Миколайовича залишити без задоволення.
Заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 06 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 16 листопада 2021 року.
Судді: