Справа № 344/14925/19
Провадження № 11-кп/4808/492/21
Категорія ч.3 ст.185 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
16 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2021 року про продовження строку тримання під вартою,-
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2021 року запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_8 - тримання під вартою, із визначеним розміром застави, продовжено на строк до 26 грудня 2021 року включно.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та призначити йому більш м'який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту.
Вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та невмотивованою.
Зокрема обвинувачений вказує, що ухвала суду не відповідає вимогам ст. 196 КПК України, оскільки в ній не зазначено відомості про обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а також посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
Зазначає, що сторона обвинувачення тільки в усній формі перелічила ризики, передбачені ст.177 КПК України, існування яких не підтверджено жодними доказами, а суд першої інстанції, посилаючись на попередні свої рішення про обрання та продовження запобіжного заходу, констатував, що дані ризики не зменшились.
Звертає увагу на те, що за весь час його тримання під вартою, в жодне судове засідання сторона обвинувачення не доставила ні свідків, ні потерпілого. Стверджує, що має постійне місце проживання, буде з'являтись до прокурора та суду на першу вимогу, а також зазначає, що його батьки є похилого віку та потребують догляду та його допомоги.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження з обвинувальними актами про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України, та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, у зв'язку з тим, що такий закінчується 30 жовтня 2021 року, а встановлені під час досудового слідства ризики, передбачені ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а тому підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , характеризуючі дані про особу обвинуваченого: його вік, стан здоров'я, майновий стан, відсутність міцних соціальних зв'язків, постійного джерела доходу, те, що він раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, та ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися, а саме: можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, підставами вважати, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, є те, що він не з'являвся в судові засідання, до нього неодноразово застосовувались приводи та оголошувався розшук, а також ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжких злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років позбавлення волі, і у разі визнання його винуватим ризик втечі для нього може бути менш небезпечним ніж призначене покарання і процедура його відбування.
Підставами вважати, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальні правопорушення, є те, що під час розгляду судом кримінального провадження щодо нього, в період застосування домашнього арешту він продовжував вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Крім того суд правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки останні ще не допитані в ході судового розгляду.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує тримання ОСОБА_8 під вартою та унеможливлює застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Зокрема, до ОСОБА_8 раніше застосовувався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який виявився не ефективним, оскільки в період його застосування він продовжував вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні докази існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_8 , суд враховував не лише тяжкість злочину, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд, позбавлений можливості надати оцінку сукупності доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, об'єктивно встановити стадію судового провадження на якій знаходиться розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції, визначити ступінь готовності суду ухвалити остаточне рішення по кримінальному провадженню та обсяг дій, які необхідно виконати суду до завершення судового розгляду кримінального провадження та встановити причини тривалого розгляду кримінального провадження з урахуванням процесуальної поведінки сторін протягом розгляду кримінального провадження.
Колегія суддів приймає до уваги, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 176-178,183,194,331,376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2021 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5