СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/3902/21
пр. № 2-а/759/120/21
17 листопада 2021 року
Святошинський районний суд в м.Києві у складі:
головуючого судді - Горбенко Н.О.,
за участю секретаря - Скиданенко Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління патрульної поліції Департамент патрульної поліції (вул.Степана Бандери, 14-а, м. Рівне, 33028) про скасування постанови накладення адміністративного стягнення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, серії ЕАН №3786754 від 14.02.2021 року відносно позивача , посилаючись на те, що старшим сержантом поліції Левицькою О.О. його було зупинено та звинувачено у перевищенні швидкості руху більше ніж на 50 км/год. В підтвердження старший сержант продемонструвала прилад для вимірювання швидкості руху TRUCAM LTI 20/20 с/н НОМЕР_2 на моніторі якого було зображено автомобіль схожий на автомобіль позивача, проте на знімку неможливо було чітко ідентифікувати номерний знак транспортного засобу. Окрім того, позивач звертає увагу на те, що прилад не був закріплений стаціонарно, а знаходився в руках інспектора, що є грубим порушенням правил експлуатації. Вважає, що інспектором порушено порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, постанова винесена безпідставно з істотним порушенням прав та законних інтересів, не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Враховуючи вищевикладене, позов просив задовольнити, скасувати постанову серії ЕАН №3786754 від 14.02.2021 року, винесену відносно позивача, а також просив стягнути на його користь моральну шкоду, яка була йому спричинена відповідачем та полягала у тому, що у зв'язку з затримкою у часі, він вимушений був їхати складних умовах обмеженої видимості, темний час доби, що наражало його на небезпеку, а також у нього підвищився тиск у зв'язку з негативними емоціями, викликаними працівниками поліції.
Ухвалою судді від 02.03.2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 02.07.2021 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 10.09.2021 року задоволено клопотання позивача та замінено неналежного відповідача на належного, а саме Головне управління Національної поліції в Рівненській області на Управління патрульної поліції Департамент патрульної поліції.
Відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву та всі докази, які наявні у відзиві на позовну заяву.
У судове засідання позивач не з'явився, подав заяву про слухання справи за його відсутності, просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на адміністративний позов не надав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо) не застосовувалися.
Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14.02.2021 старшим сержантом поліції УПП в Рівненській області Левицькою О.С. винесено постанову серії ЕАН № 3786754 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за порушення вимог ч. 3 ст. 122 КУпАП, у виді штрафу в сумі 510 грн.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Частиною 3 ст. 122 КпАП України встановлено відповідальність, серед іншого, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 50 кілометрів на годину.
Згідно з п. 12.4. Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що працівник поліції здійснював контроль швидкості руху в межах дії дорожнього знаку 5.70 Правил дорожнього руху.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
З урахуванням зазначеної правової норми, суд доходить висновку, що прилад TruCam, при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу, не може утримуватися інспектором поліції в руках, а повинен бути стаціонарно вмонтованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КпАП України протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Частиною 5 цієї статті визначено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Позивач заперечує свою вину в порушенні правил дорожнього руху та оскаржив винесену постанову до суду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач у справі відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав. Крім того, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються позивачем, суду не надано будь-яких доказів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, оцінивши надані докази, суд вважає, що відповідач не надав суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП.
З огляду на наведене, адміністративний позов в частині скасування постанови серії ЕАН № 3786754 підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його ккористь моральної шкоди у сумі 1000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 5ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Тому, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. А, отже, суд має з'ясувати безпосередній причинний зв'язок факту завдання моральної шкоди від дій, рішень чи бездіяльності суб'єктом владних повноважень, які заявлені (об'єднані) предметом у відповідному спорі.
З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування також підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст.23,1167,1173 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до п. 2 ч. 3ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За правилами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, підлягають з'ясуванню такі питання: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями та завданою шкодою, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач не надав належних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я тощо.
Тому, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн. 00 коп є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З вимогою про стягнення на його користь суми сплаченого судового збору позивач не звертався, в позовній заяві дану вимогу не зазначав.
Керуючись ч. 3 ст. 122 КпАП України, ст.ст. 2, 19, 132, 134, 241-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління патрульної поліції Департамент патрульної поліції (вул.Степана Бандери, 14-а, м. Рівне, 33028) про скасування постанови накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.
Скасувати постанову старшого сержанта а поліції УПП у Рівненській області Левицької Ольги Станіславівни від 14.02.2021 серії ЕАН № 3786754 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КпАПУ у виді штрафу в розмірі 510 грн., а провадження по справі закрити.
В частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Горбенко