Березівський районний суд Одеської області
17.11.2021
Справа № 494/937/21
Провадження № 2/494/494/21
17 листопада 2021 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Панчишина А.Ю.
при секретарі судового засідання: Крупяку А.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: Жуков Т.В.
від відповідача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу землі,
28.07.2021 року ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_3 (далі по тексту позивач) звернувся до Березівського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (далі по тексту відповідачі) про визнання дійсним договору купівлі-продажу землі.
Так, позивач просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який укладено 16.07.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відчуження ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5121280800:01:001:0167.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.07.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язався передати у власність ОСОБА_3 земельну ділянку сільськогогосподарського призначення, яка належить ОСОБА_4 на праві власності, що посвідчується Державним актом серії ЯА №091235, виданим 26.05.2007 року Березівською районною державною адміністрацією. 19.07.2021 р. ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, яка є предметом договору, що посвідчується актом прийому-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 19.07.2021 р. Водночас, відповідно до умов п. 28 договору, сторони договору домовились здійснити нотаріальне посвідчення договору в строк до 22.07.2021 р. Однак, ОСОБА_4 ухиляється від здійснення нотаріального посвідчення договору. Так, незважаючи на неодноразові домовленості відповідача та третьої особи з позивачем, щодо здійснення нотаріального посвідчення договору та оформлення нотаріальної згоди дружини відповідача - ОСОБА_5 , останні не з'являються в обумовлений час до нотаріуса з метою нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. За таких обставин, позивач опинився в ситуації, коли він позбавлений можливості зареєструвати в установленому законом порядку набуте за договором право власності на земельну ділянку. Позивач стверджує, що сторони договору домовились щодо усіх істотних умов договору купівлі - продажу земельної ділянки, що підтверджується змістом самого договору. Сторони у повному обсязі виконали зобов'язання за договором, а саме: продавець передав покупцю земельну ділянку, а покупець прийняв та оплатив її вартість, що підтверджується розписками про передачу продавцю саме покупцем грошових коштів у якості оплати за землю та актом прийому-передачі земельної ділянки від 19.07.2021 року складеного сторонами Договору, яким сторони засвідчили факт передачі продавцем та отримання покупцем земельної ділянки, засвідчили факт виконання покупцем обов'язку з оплати погодженої вартості земельної ділянки, окрім того відповідач передав позивачу Державний акт серії ЯА №091235, виданий 26.05.2007 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010651700108, та всю іншу технічну документацію на земельну ділянку. Таким чином ухилення ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу і стало підставою для звернення ОСОБА_3 до суду із відповідною позовною заявою.
В судове засідання з'явився представник позивача, надав пояснення на підтримку заявлених вимог, просить їх задовольнити.
Відповідачі, у судове засідання не з'явилися, їх представник ОСОБА_1 надала до суду 20.10.2021 року відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти ухвалення заочного рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 не заперечувала та просила суд розглянути справу за її відсутності та відсутності її довірителів. Відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи через оголошення на сайті Судова влада України. В судове засідання 17.11.2021 року представник відповідачів з'явилась надала пояснення, в яких підтвердила факт укладення відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки та отримання коштів за таку її довірителями. Зазначила, що пошуками нотаріуса для нотаріального посвідчення договору займався позивач, однак оскільки він це робив тривалий час, відповідачі не дочекались та 21.07.2021 року виїхали за межі Одеської області, де вони знаходяться на даний час їй не відомо. Разом з тим, зазначила, що не заперечує з приводу задоволення позовних вимог позивача.
Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Так, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу землі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 16 липня 2021 року між ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , з другої сторони, було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5121280800:01:001:0167, яка належить ОСОБА_4 на праві власності, що посвідчується державним актом серії ЯА №091235, виданим 26.05.2007 року Березівською районною державною адміністрацією та зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на змелю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010651700108.
За домовленістю сторін, продаж земельної ділянки вчинено за 174 000,00 (сто сімдесят чотири тисячі гривень 00 копійок), які ОСОБА_4 одержав від ОСОБА_3 до укладення договору, що посвідчується розписками ОСОБА_4 від 06.07.2021р. на суму 58 000, 00 грн., від 10.07.2021 року на суму 58 000, 00 грн., та від 15.07.2021 р, на суму 58 000, 00 грн., разом 174 000, 00 грн.
19.07.2021 року ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, яка є предметом договору купівлі-продажу, що посвідчується Актом прийому-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 19.07.2021 року.
Згідно пункту 28 договору купівлі-продажу земельної ділянки сторони договору домовились здійснити нотаріальне посвідчення договору в строк до 22.07.2021 року.
Однак, в зазначений строк ОСОБА_4 не виконав своє зобов'язання стосовно посвідчення договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.07.2021 року у нотаріуса.
За твердженням позивача, ухилення від явки до нотаріуса відповідач пояснює безпідставними відмовками, зазначаючи при цьому, що грошові кошти від позивача він отримав, а земельну ділянку передав у власність позивача, у зв'язку з чим не вважає за доцільним вчиняти дії спрямовані на нотаріальне посвідчення договору, а зважаючи на те, що з 24.04.2021 р. відповідач перебуває поза межами Одеської області на «заробітках» та повертатися у с. Роздол не планує, а також приймаючи до уваги те, що ОСОБА_4 стверджує, що всі прийняті на себе зобов'язання з відчуження земельної ділянки на користь позивача він виконав; в повному обсязі, останній вимагає від позивача в подальщому його не турбувати з цього питання. Водночас, дружина відповідача ОСОБА_5 , за твердженням позивача, зазначає, що перебуває разом ОСОБА_4 з 24.04.2021 року поза межами Одеської області, повертатися до с. Роздол не планують, звертає увагу на те, що надала своєму чоловікові ( ОСОБА_4 ) її письмову згоду на відчуження земельної ділянки ОСОБА_3 , яку вони разом з її чоловіком придбали під час шлюбу, ознайомилась та узгодила умови договору; будь-яких яких заперечень з приводу відчуження ОСОБА_4 земельної ділянки вона немає оскільки рішення про продаж земельної ділянки є спільним рішенням подружжя, у зв'язку з чим вимагає від позивача в подальшому її не турбувати з цього питання.
До теперішнього часу зобов'язання щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 16.07.2021 року та оформлення нотаріальної згоди дружини відповідача - ОСОБА_5 у нотаріуса відповідачі проігнорували та не виконали, що свідчить про те, що останні ухиляються від виконання зобов'язань за договором. У зв'язку з цим, ОСОБА_3 позбавлений можливості оформити на себе право власності на придбану земельну ділянку.
Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду із відповідною позовною заявою.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною 2 статті 220 ЦК України вказано, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року, справа № 665/2266/16-ц, провадження № 61-29416св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року, справа № 2-4783/07, провадження № 61-14587св18.
Відповідно до ч. 3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню є укладеним з дня такого посвідчення.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК (435-15) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК (435-15). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Також, визнання правочину дійсним, як спосіб захисту, може застосовуватись до правочинів, які не були посвідчені нотаріально.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підтвердження своїх вимог, позивач наводить вимоги ч. 2 ст. 220 ЦК України, відповідно до змісту яких вбачається, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального свідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Як зазначалося судом, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин, проте будь-яких доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину позивач суду не надав.
Суду також не доведено будь-якими доказами обставин ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Жодних об'єктивних перешкод для нотаріального посвідчення договору (стан здоров'я, виїзд за кордон на постійне місце проживання, втрати будь-якого зв'язку позивача з відповідачем чи інше) судом не встановлено та з матеріалів справи не вбачається. Також не встановлено втрату можливості посвідчення договору купівлі-продажу саме на момент розгляду справи та ухвалення рішення.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини, позивачем не доведено в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідачів від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.
Натомість визнання відповідачами позову у поданому їх представником відзиві на позовну заяву спростовує доводи позивача про ухилення відповідачів від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнали позовні вимоги ОСОБА_3 , що свідчить про відсутність спору про право.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 15, 16, 203, 204, 206, 210, 220, 640, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу землі - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Панчишин А.Ю.